ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 травня 2020 року м. Київ № 640/1063/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Київський міський військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Обставини справи:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач, Міноборони), в якому просить:
- визнати протиправними дії Міноборони щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи;
- зобов'язати Міноборони призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як інваліду ІІІ групи, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме: 11.10.2016 року в розмірі 217 500, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства Оборони України, яким встановлено причинно-наслідковий зв'язок між отриманими пораненнями та їх наслідками що настали, підтверджує, що в діях позивача відсутнє протиправне діяння на момент ним отримання поранення (контузії) та є належним документом, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Ухвалою суду від 21.01.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав 05.02.2020 року до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві, з яких вбачається, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, відповідно до норм чинного законодавства.
При цьому, відповідач зазначає, що заявником не подано документу, що свідчить про причини та обставини травми, який передбачено пунктом 11 Порядку 975. Висновок про причинний зв'язок травми, поранення, контузії складається па підставі документів, передбачених пунктами 21.7 та 21.8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, які не подано на розгляд комісії.
13.02.2020 року третьою особою подано до суду пояснення.
17.02.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
Обставини, встановлені судом:
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії довідки Дарницького районного у місті Києві військового комісаріату №147 від 27.12.2018 року, ОСОБА_1 , дійсно проходив військову службу в складі в/ч п.п. НОМЕР_1 , з 08.11.1981 року по 11.11.1983 року, в Демократичній Республіці Афганістан.
Також, зазначене підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 , яка міститься в матеріалах справи.
При цьому, у відповідності до наявної у матеріалах справи копії витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (протокол від 30.06.2016 року №2871), захворювання ОСОБА_1 , ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи 1675/Ж від 29.06.2016 описані рубці є наслідком загоєння ран, що могли утворитися внаслідок осколкових поранень, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені в період проходження служби під час виконання бойових дій у 1983 році.
Як вбачається з копії довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0646175 від 12.10.2016 року, ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності до 12.10.2018 року.
Згідно з копією довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0985044 від 16.10.2018 року, ОСОБА_1 при повторному огляді підтверджено ІІІ групу інвалідності, без зміни причинного зв'язку, довічно.
Враховуючи зазначене, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності.
Згідно з наявним у матеріалах справи витягом з протоколу засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум від 01.11.2019 року №142, документи ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання для призначення одноразової грошової допомоги.
Вказане мотивовано тим, що позивачем не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, передбачений п. 11 Порядку № 975. Водночас, комісія відповідача дійшла висновку, що висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, який складено зі слів заявника, та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, які подані разом з іншими документами, не є документами, що свідчать про обставини поранення.
Позивач вважаючи противоправними дії та рішення відповідача, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Разом з цим, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ)(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.
Пунктом 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Згідно п. «б» ч. 1 ст. 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Водночас, у відповідності до ст. 16-4 Закону № 2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ч. 9 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок № 975) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець делегував Уряду повноваження визначати порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16-2 Закону № 2011-XII.
Подання зазначених у п. 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у ст. 16-4 Закону № 2011-XII (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
При цьому, Порядок № 975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у п. 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
При цьому, суд звертає увагу, згідно правової позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловленої у постанові від 10.04.2019 року в справі № 822/220/18 вимога Міністерства щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною (пункт 64 вказаної постанови Верховного Суду).
У вказаній справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
У постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 року в справі № 822/220/18, також, проаналізовано й пункт 4.7 Положення, абзацом тринадцятим якого, в редакції, чинній станом на час звернення позивача за призначенням спірної грошової допомоги, було передбачено, що у разі отримання поранення, травми, контузії, каліцтва (без установлення групи інвалідності) подаються такі документи копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.
У пунктах 78-83 названої постанови Верховного Суду, окрім іншого, зазначено, що відсутність документів, визначених пунктом 11 Порядку № 975, зокрема, про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не встановлює обов'язку Міністерства для їх витребування та доведення (за відсутності таких документів), що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки відповідна комісія Міністерства оборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі документів, які надійшли від обласного військового комісаріату.
Разом з цим, відповідальними за повноту та достовірність документів, визначених пунктом 11 Порядку № 975, є заявник та обласний військовий комісаріат за його місцем проживання.
З огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством, обов'язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Такий документ не обов'язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.
З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визнання актів судово-медичного дослідження та витягів з протоколу військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, достатніми та належними доказами, у розумінні пункту 11 Порядку № 975, що свідчать про причини та обставини поранення (травми, контузії та захворювання) військовослужбовця, викладених у низці постанов Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, та сформулювала наступний правовий висновок.
Документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.
В світлі вказаного необхідно зазначити, що неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства обов'язку щодо їх витребування.
Таким чином, у контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, суд зазначає, що документи, додані позивачем до заяви про призначення спірної грошової допомоги зокрема, витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи та довідки до акта огляду МСЕК, вказують лише на характер і давність тілесних ушкоджень.
У той же час, у зазначених документах не міститься відомостей про обставини поранення, контузії, травми, які отримані позивачем.
Разом з тим, дослідивши витяг з протоколу засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум від 01.11.2019 року № 142, судом встановлено, що Міністерством оборони України відповідне рішення про призначення або відмову в призначенні одноразової грошової допомоги не прийнято.
Так, комісія дійшла висновку про повернення документів ОСОБА_1 на доопрацювання для призначення одноразової грошової допомоги.
У свою чергу, Київський міський військовий комісаріат під час складання листа № ВСЗ/4117 від 09.12.2019 року, який скеровано позивачу, зазначив, що відповідно до протоколу № 142, затвердженого Міністром оборони України 13.11.2019 року, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Проте, вказане спростовується копією наявного в матеріалах справи витягу з протоколу засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум від 01.11.2019 року №142.
У свою чергу, суд вважає, що в даному випадку наявні підстави для виходу за межі позовних вимог та зобов'язання відповідача повторно розглянути документи ОСОБА_1 щодо призначення йому одноразової грошової допомоги, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Пунктом 13 Порядку № 975 встановлено, що розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Надаючи оцінку діям Міністерства оборони України щодо розгляду документів позивача для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, суд зазначає, що у відповідності до пункту 13 Порядку № 975 розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що відповідачем зроблено не було.
Водночас, прийняття Міністерством оборони України рішення про повернення без реалізації документів ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги суперечить вимогам Порядку № 975, оскільки положеннями цього Порядку не передбачено можливості вирішення цього питання шляхом прийняття рішення про повернення документів без реалізації.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справах цієї категорії, зокрема, у постанові від 30 січня 2018 року (справа № 806/986/16).
З огляду на вказані обставини, суд доходить висновку, не надаючи при цьому оцінку наявності/відсутності права у позивача на отримання спірної допомоги, що в межах даного спору наявний факт бездіяльності відповідача щодо розгляду поданих документів у відповідності до чинного законодавства.
За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Отже, суд зазначає, що для належного способу захисту порушених прав позивача є покладення на Міноборони обов'язку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 із прийняттям відповідного рішення з питань виплати одноразової грошової допомоги, згідно з вимогами чинного законодавства та викладених правових висновків в цій постанові.
Стосовно питання судового втручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, суд зазначає наступне.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Так, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Між тим, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду України від 11.12.2018 року у справі № 740/1538/17.
Отже суд вважає, що в даному випадку належним способом відновлення порушеного права позивача є саме зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути направлені Комісаріатом документи та прийняти відповідне рішення про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 , як інваліду III групи, одноразової грошової допомоги відповідно до Постановою № 975 від 25.12.2013 року, з урахуванням висновків суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019 року у справі № 2340/3782/19.
Частинами 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, судом враховуються висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Каіч та інші проти Хорватії», в якому ЄСПЛ зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Водночас, у рішенні від 01.06.2006 р. по справі «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави для висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на задоволення позовних вимог, згідно з вимогами статті 139 КАС України, судові витрати понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.
Разом з тим, під час подання даної позовної заяви позивачем не було сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., у зв'язку з тим, що останній звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Таким чином, наявні законні підстави для стягнення судового збору, в частині задоволених позовних вимог, в розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1. Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Київський міський військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду заяви та додатних документів ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
3. Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути направлені Київським міським військовим комісаріатом документи та прийняти відповідне рішення про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 , як інваліду III групи, одноразової грошової допомоги, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» з урахуванням правових висновків суду, яки викладені в цій постанові.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 22990305) шляхом їх безспірного списання судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва (отримувач коштів - УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н, 22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA908999980313181206084026007, код класифікації доходів бюджету 22030101).
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.І. Келеберда