ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 травня 2020 року м. Київ № 640/17667/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши заяву позивача про встановлення судового контролю та здійснення процесуального правонаступництва в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1
доКиївської міської ради
провизнання протиправним та скасування рішення,
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2020 у справі №640/17667/19, залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2020, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Разом з тим, через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №640/17667/19 та здійснення процесуального правонаступництва.
Розглянувши подану заяву позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується заява, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду заяви і вирішення її по суті, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Слід зауважити, що судовий контроль не встановлювався при ухваленні рішення від 13.01.2020 у справі №640/17669/19.
Водночас, суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для його (рішення) виконання.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України в справі №640/17667/19.
Щодо заявленого клопотання в частині здійснення правонаступництва, позивач посилаючись на статтю 52 Кодексу адміністративного судочинства України просить встановити правонаступницею позивача - дочку позивача ОСОБА_2 ..
Розглядаючи заявлене клопотання суд не вбачає наявності правових підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Водночас, вирішуючи питання про залучення правонаступника, суд обов'язково повинен з'ясувати, чи допускають спірні матеріальні правовідносини правонаступництво.
В позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже, матеріальне правонаступництво тісно пов'язане з процесуальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому, незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
З системного аналізу вищевикладеного вбачається, що підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони.
При цьому, підставами для залучення до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи можуть бути:
1) смерть фізичної особи або оголошення її померлою, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;
2) ліквідація органу чи посади - суб'єкта владних повноважень;
3) звільнення з посади чи інше припинення повноважень посадової особи - суб'єкта владних повноважень;
4) припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення (див. статті 104 - 108 ЦКУ). При ліквідації юридичної особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, у неї немає правонаступників, тому процесуального правонаступництва не відбувається;
5) заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні (див. статті 512 - 523 ЦКУ);
6) інші випадки заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір (наприклад, виділ з юридичної особи однієї чи більше нових юридичних осіб з передачею відповідних прав та обов'язків за розподільчим балансом - див. статтю 109 ЦКУ).
Враховуючи вищенаведене, заява позивача про процесуальне правонаступництво задоволенню не підлягає, з огляду на відсутність встановлених законодавством підстав для застосування такого правонаступництва.
Керуючись статтями 52, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю в справі №640/17667/19 та здійснення процесуального правонаступництва - відмовити.
Копію ухвали направити сторонам.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст.ст.293-297 КАС України.
Суддя С.К. Каракашьян