28 травня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/534/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення
У поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 04.01.2019р. ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, оформленого пунктом 97 протоколу №41 від 05 квітня 2019 року засіданням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, у зв'язку із встановленням 04.01.2019р. ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, відповідно до статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови КМУ від 25.12.2013р. №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у рази загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що його звільнено з військової служби в запас за станом здоров'я з посади заступника військового комісара з виховної роботи - начальника відділення виховної роботи Чернівецького обласного військового комісаріату. Вказує, що під час первинного огляду органами МСЕК його 03.09.2010р. визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок травми, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби. При цьому, позивач зазначає, що при встановленні йому інвалідності III групи не отримував одноразову грошову допомогу.
Позивач зазначає, що під час повторного огляду 04.01.2019р. органами МСЕК його визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок травми, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби. У зв'язку з чим, 21.03.2019р. позивач звернувся із заявою про виплату одноразової допомоги відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності та додав до неї необхідні документи. Однак, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум йому відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що позивач є особою, звільненою з військової служби до набуття чинності Закону України від 04 квітня 2006 року №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» та у зв'язку з тим, що інвалідність позивачу встановлена до 01 січня 2014 року (до набуття чинності нової редакції ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Також позивач зазначає, що відмова Комісії обґрунтована тим, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача. Вважає, що оскаржуване рішення порушує його право на належний соціальний захист та підлягає скасуванню, оскільки, відповідно до приписів законодавства, чинного на момент встановлення йому 2 групи інвалідності, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Позивач зазначає, що застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пов'язується не з фактом звільнення зі служби, а з часом встановлення інвалідності, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби. Крім того, вказує, що особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення їй інвалідності та не залежить від первинного чи вторинного встановлення такої інвалідності. У зв'язку з цим, вважає, що він набув право на отримання одноразової грошової допомоги як при первинному встановленні інвалідності III групи, так і при вторинному встановленні інвалідності II групи. Також, позивач стверджує, що строкові обмеження, встановлені пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на спірні правовідносини не поширюється.
Ухвалою суду від 28.04.2020р. відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи. Вказаною ухвалою, серед іншого відповідачу встановлено 15-денний термін з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Станом на дату розгляду даної справи відповідачем не надано відзиву на позовну заяву.
За таких обставин, суд, у відповідності до вимог ч.6 ст.162 КАС України, вирішує справу за наявними у ній матеріалами.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних силах України, з якої згідно наказу Чернівецького обласного військового комісара №188 від 27.09.2004р. його звільнено у запас за пунктом 67, підпунктом "б" (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу, Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, з 27.09.2004р. виключено зі списків особового складу Чернівецького облвійськкомату, з усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Чернівецького МВК Чернівецької області (а.с.10).
Відповідно до витягу з акту огляду у МСЕК №029764 від 23.09.2010р., позивачу при первинному огляді, дата огляду 03.09.10р. - 23.09.10р. встановлено ІІІ групу інвалідності, строком до 01.10.2011р., дата наступного переогляду - 23.09.2011р., причина інвалідності - травма, так, пов'язана із виконанням обов'язків військової служби (а.с.11).
Згідно з випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією №049684 від 15.01.2019р. позивачу при повторному огляді встановлено ІІ групу інвалідності (безтерміново), причина інвалідності: травма, так, пов'язане з виконана із виконанням обов'язків військової служби (а.с.13).
Позивач звернувся до військового комісаріату ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності від травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
Пунктом 97 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 05.04.2019р. №41, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, підставою для відмови вказано, що заявник не має права на одержання такої допомоги, у зв'язку з тим, що звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04 квітня 2006 року №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Також, підставою для відмови зазначено те, що зміна групи інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності (а.с.15).
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно приписів ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Питання пов'язані з реалізацією права на соціальний захист неодноразово розглядав і Конституційний Суд України та сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме-у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Статтею 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992р. №2232-XII (чинній з 10.05.2006 по 01.01.2007, далі - Закон №2232-XII), вперше законодавчо передбачено державне страхування і виплати в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва) або захворювання чи інвалідності військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та призваних на збори військовозобов'язаних.
Зокрема, встановлено, що у разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, і призначається пенсія по інвалідності (ч.3 ст.41 Закону №2232-XII).
Згідно з ч.2 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) в редакції Закону України від 03.11.2006 №328-V (чинній з 01.01.2007 по 01.01.2014), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Частиною 6 статті 16 Закону №2011-XII (в редакції, чинній з 01.01.2007 по 01.01.2014) передбачалось, що в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
Законом України від 04.07.2012р. №5040-VI статтю 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції, яка була чинною з 01.01.2014р. по 01.01.2017р.
Цією редакцією статті 16 Закону №2011-XII були передбачені наступні умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям:
- у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
- у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
- у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;
- у разі отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
Таким чином, законодавцем у різні періоди по-різному визначались підстави та умови виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, в тому числі, залежно від виду військової служби (строкова, кадрова, за контрактом, навчання тощо), обставин отримання військовослужбовцями поранення чи захворювання (під час виконання обов'язків військової служби або під час проходження ними військової служби), зі встановленням інвалідності або без встановлення такої.
Відтак, для вирішення питання щодо виплати військовослужбовцю одноразової грошової допомоги необхідно встановити, які положення законодавства підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
На реалізацію положень Закону №2011-XII, 25.12.2013р. була прийнята Постанова №975, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військово-зобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Пунктом 2 Постанови №975 від 25.12.2013р. встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги. Допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Пунктом 3 Порядку №975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності.
Вперше групу інвалідності (ІІІ) позивачу встановлено 03.09.2010р., отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги - у вересні 2010 року.
Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб від 28.05.2008р. №499, призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 р., здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
Отже, позивач у зв'язку із встановленням йому у 2010 році ІІІ групи інвалідності набув право на отримання одноразової грошової допомоги на умовах, визначених Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008р. №499 (далі - Порядок № 499).
Згідно з пп.2 п.2 Порядку №499 (в редакції, чинній на момент встановлення ІІІ групи інвалідності) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 36-місячного грошового забезпечення (інвалідам ІII групи).
Таким чином, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги не залежно від того скільки часу пройшло з моменту встановлення йому ІІІ групи інвалідності, оскільки така встановлена внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби.
Позивач вважає, що днем виникнення у нього права на отримання грошової допомоги є як дата, зазначена у довідці МСЕК про встановлення йому 3 групи інвалідності (03.09.2010р.) за правилами та у розмірі, встановленими Порядком №499, так і дата, зазначена у довідці МСЕК при вторинному встановленні інвалідності 2 групи (04.01.2019р.), за правилами та у розмірі, встановленому Порядком №975.
Проте таке твердження позивача, на думку суду, є частково невірним, оскільки суперечить положенням пункту 8 Порядку № 975 та абзацу шостого підпункту 4 пункту 2 Порядку № 499, якими передбачено виплату різниці в сумі одноразової грошової допомоги в разі встановлення вищої групи інвалідності, що свідчить про те, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці МСЕК про первинне встановлення інвалідності.
Як вбачається із протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №41 від 05.04.2019р. позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги з таких підстав:
- звільнення позивача з військової служби до набрання чинності Закону України від 04.04.2006 №3597-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01.01.2014р., тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців»;
- у зв'язку із зміною групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Щодо відмови Міноборони у виплаті одноразової грошової допомоги з підстав звільнення позивача з військової служби до набрання чинності Закону України від 04.04.2006р. №3597-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та встановлення інвалідності до 01.01.2014р., тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців», то суд зазначає, що застосування статті 16 Закону №2011-ХІІ, пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 816/1266/16.
Статус позивача, як особи звільненої із військової служби, підтверджено доданими до позовної заяви копією витягу наказу від 27.09.2004р., а встановлення інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період її проходження - копіями Витягу з акту огляду у МСЕК №029764 від 23.09.2010р. та виписки з акта огляду МСЕК №049684 від 15.01.2019р.
При цьому, необхідно врахувати, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається законодавством, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 9 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а.
Необґрунтованою, на думку суду, є також підстава відмови відповідачем у призначенні спірної допомоги позивачу із посиланням на абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункт 8 Порядку №975 (відмова у виплаті допомоги у зв'язку із зміною групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності), оскільки позивач вперше звернувся до відповідача із заявою про отримання одноразової грошової допомоги. Зазначена обставина підтверджується довідкою від 17.04.2020р. №19, виданою Чернівецький ОВК про те, що він за оформленням документів та виплатою одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням комісією МСЕК групи інвалідності третя - не звертався (а.с.12).
Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців від 04.07.2012 року №5040-VІ, зокрема, пункт 4 ст. 16-3 містив такі положення: "якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми".
В подальшому, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набирав чинності з 1 січня 2017 року, пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Крім того, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 335 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", пункт 8 Порядку № 975 доповнено абзацом такого змісту: «У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється».
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що наведені положення законодавства України передбачають право на отримання ОГД в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності.
Суд звертає увагу на те, що позивач не звертався до відповідача по отримання ОГД, а відтак, його заяву від 27.03.2019р. не можна вважати зверненням за виплатою одноразової грошової допомоги понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, у зв'язку із змінами, що відбулися, а саме, встановлення інвалідності ІІ групи.
За таких обставин, суд приходить до висновку, про неправомірність п.97 рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом №41 від 05.04.2019р. комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби та про наявність підстав для його скасування (рішення у частині, що стосується позивача).
За таких обставин, позов у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо розміру одноразової грошової допомоги, який, на думку позивача, слід визначати згідно з положеннями законодавства, чинними на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, суд виходить з того, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається законодавством, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розміру допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 9 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а.
Крім того, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов'язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядками №499 та №975.
Разом з тим, періодичне підтвердження раніше встановленої групи інвалідності або відсотка втрати працездатності не є обставиною, яка спричиняє виникнення у військовослужбовця нових прав у сфері соціального захисту, якщо про це прямо не передбачено законодавством, що регулює ці правовідносини.
З наведеного слідує, що розмір одноразової грошової допомоги слід визначати згідно з положеннями чинними на момент встановлення позивачу інвалідності вперше.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку №499 (в редакції, чинній на момент встановлення ІІІ групи інвалідності) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 36-місячного грошового забезпечення (інвалідам IІI групи).
Положеннями статті 245 КАС України передбачено, що захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем прийнято одне із передбачених Порядком рішень, а саме про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
В ході судового розгляду встановлено, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, в свою чергу, судом встановлено наявність у позивача права на отримання такої допомоги, відтак, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права у даному випадку, є зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у відповідності до приписів Порядку №499 та статті 16 Закону № 2011-ХІІ.
Водночас, вимоги позивача щодо призначення йому одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, у зв'язку із встановленням 04.01.2019р. ІІ групи інвалідності відповідно до Порядку №975, є необґрунтованими.
За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено суду правомірність та законність відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги. Поряд із цим, розмір такої допомоги повинен визначатись на підставі положень законодавства, чинного на момент встановлення позивачу інвалідності вперше.
Відтак, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Суд не вирішує питання щодо судових витрат, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а витрат інших осіб, які їх понесли у справі немає, що не суперечить ч.5 ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оформленого пунктом 97 протоколу №41 від 05 квітня 2019 року засіданням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 36-місячного грошового забезпечення, як особі звільненій з військової служби, інвалідність ІІІ групи якого настала по закінченню тримісячного строку після звільнення з військової служби, але внаслідок захворювання, що мало місце в період її проходження, відповідно до статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови КМУ "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб від 28.05.2008р. №499.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м.Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022)
Суддя В.О. Кушнір