Справа № 344/12760/19
Провадження № 2/344/846/20
19 травня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Бородовського С.О.,
з участю секретаря Єрмак М.О.,
представника позивача адвоката Леник Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 до Територіальної громади м. Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю,-
в позовній заяві вказано, що позивач, разом з донькою ОСОБА_2 з 2001 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Раніше цією квартирою користувалася ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою, виданою 29.11.2002 р. № 2617 Івано-Франківським міським відділом РАГС. Із ОСОБА_3 у позивачки були добросусідські взаємовідносини, оскільки позивач часто допомагала ОСОБА_3 по господарству, купувала речі першої необхідності, продукти харчування, ліки, які були їй призначені лікарем. ОСОБА_3 повідомила позивача, що інших осіб, які б могли їй допомагати у неї немає. В розмовах, ОСОБА_3 часто повторювала, що хотіла б залишити належну їй квартиру позивачці, бо у неї немає інших близьких людей чи родичів. Після смерті ОСОБА_3 залишилися документи: «Технічний паспорт на квартиру», виготовлений 16.06.1993 року Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації та «Будинкова книга для прописки громадян, що проживають в АДРЕСА_1 , яка розпочата 16.10.1993 року, (додатки №№2,3). Із зазначених документів слідує, що домовласником вказаної квартири була саме ОСОБА_3 . Оригінали вказаних документів ОСОБА_3 віддала позивачці на зберігання, жодних договорів правового характеру, що стосувалися її квартири, між позивачем та померлою укладено не було. Після смерті ОСОБА_3 , тобто з вересня 1998 і по липень 2001 року в квартирі ніхто не проживав. Родичі чи інші особи, які б могли виступити спадкоємцями ОСОБА_3 не з'явились. Сторонні особи поступово виносили майно та речі померлої. Квартиру було відключено від електропостачання та газопостачання. Приміщення квартири стало цілком непридатним для проживання. Влітку 2001 року позивач з донькою правомірно і відкрито для інших осіб зайняла вказану квартиру. Позивачем за власні кошти проведено необхідний ремонт, приведено квартиру до придатного до проживання стану, погашено заборгованості за водопостачання, спожиту електроенергію та газ. Таким чином позивач впродовж 18 років добросовісно, відкрито та безперервно володіє нерухомим майном, а саме: квартирою номер АДРЕСА_2 , здійснює оплату комунальних послуг; позивачем на своє ім'я укладено договори про надання комунальних послуг за вказаною адресою. Позивачем зазначено, що саме цю квартиру вона та її донька вважають місцем свого постійного проживання, що слідує із Виписки № НОМЕР_1 з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_2 - у графі «домашня адреса хворого» зазначено вул. АДРЕСА_1 (Додаток №9). Позивач зверталась за отриманням консультації до нотаріусів, з приводу можливості оформлення спадщини, проте, оскільки жодних розпоряджень щодо квартири померлою зроблено не було, позивач не належить до кола спадкоємців за законом, а тому не може її спадкувати. Тому позивач просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею: 29,58 кв.м.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, за змістом якого Івано-Франківська міська рада заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, з тих підстав, що набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. В свою чергу позивач була обізнана відносно того, що власником квартири, яка є предметом спору та на яку вона просить визнати право власності за набувальною давністю, була ОСОБА_3 , а тому не можна вважати володіння позивачем квартирою, яка залишилась після смерті ОСОБА_3 , добросовісним. Смерть ОСОБА_3 та відсутність спадкоємців, які могли б прийняти спадщину після смерті останньої, не дають ОСОБА_1 підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.
Представник Івано-Франківської міської ради в судове засідання не з'явилась, подала заяву про розгляд справи без її участі, доводи викладені в відзиві на позовну заяву підтримала в повному обсязі.
Представник позивача адвокат Леник Ю.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення про те, що квартиру в Івано-Франківському ОБТІ зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_4 , без співвласників, в 1998 році померла попередня власниця житла, позивач разом з сім'єю проживає в квартирі з 2001 року, в позивачки з померлою були тісні, дружні відносини, до дня смерті позивач здійснювала догляд за померлою ОСОБА_4 , жодних угод між позивачем та померлою укладено не було, померла не залишила заповіт, але бажала отримання позивачем квартири, після своєї смерті, позивач вселилась в квартиру з дитиною через 3 роки після смерті власниці, жодних інших осіб, спадкоємців, які б претендували на дану квартиру немає і не було; позивачка є споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються за вказаною адресою, що свідчить про постійне та відкрите користування житловим приміщенням. Позивач безперервно та відкрито володіє квартирою з 2001 року.
Третя особа, без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, подала суду клопотання про розгляд справи без її участі та участі представника.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні надала показання про те, що проживає за сусідньою адресою 52 роки, позивачка є її сусідкою, проживає в квартирі з донькою та собакою, з чоловіком розлучилась, проживає з 2001 року, тобто 19 років; після вселення в квартиру позивачка провела капітальний ремонт в квартирі, змінила комунікації, труби, оскільки сусід їх затоплював, змінила вхідні двері; свідку відомо, що раніше в вказаній квартирі жила одинока жінка, її документів на право власності свідок не бачила. З 2001 року позивачка з донькою ОСОБА_6 постійно живуть в квартирі, коли вселились доньці позивачки було 2 роки, свідок зустрічає позивачку і її доньку кожного дня за адресою проживання, приміщенням користуються відкрито. Свідок бачила, що до смерті жінки, яка до того проживала в квартирі її доглядала позивач, а саме приносила їй їжу 2-3 рази в тиждень.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні надала показання про те, що проживає в сусідній квартирі, розміщеній на одній сходовій клітці з спірною квартирою протягом 52 років, свідок була знайома з померлою ОСОБА_4 , їй відомо, що в померлої була сестра, яка проживала в Росії та померла раніше ОСОБА_4 , дітей у ОСОБА_4 не було, проживала сама; позивач вселилась в квартиру в 2001 році, з донькою ОСОБА_6 , якій на той час було 2 роки, їм ніхто не здійснював перешкод в вселенні, оскільки в квартирі ніхто не проживав; позивач вселилась в квартиру відкрито, позивач провела ремонт в квартирі, оскільки квартира була в непридатному стані для проживання; свідку відомо, що позивач користується комунальними послугами та сплачує їх за адресою проживання; свідку відомо, що вказана квартира є єдиним житлом позивачки, однокімнатною квартирою, користується нею постійно з 2001 року, свідок бачить позивача за адресою проживання кожного дня, ввечері в квартирі постійно світиться світло.
З метою реалізації прав сторін, судом постановлено ухвали про витребування в Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори, ДП «Інформаційний Центр» Міністерства юстиції України та Івано-Франківської регіональної філії ДП «Національні інформаційні системи» інформації стосовно наявності заповіту, який б був складений ОСОБА_3 .
Згідно відповіді від 25/20/2019 №3575/01-16 Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори вказану інформацію не представляється можливим надати.
Згідно відповіді ДП «НАІС» Івано-Франківська регіональна філія інформації не надано, запропоновано звернутись з відповідною ухвалою до будь-якого державного чи приватного нотаріуса.
Таким чином судом вчинено всі передбачені процесуальним законодавством дії з метою сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним законодавством.
Судом встановлено наступні обставини.
Згідно копії довідки №2617 від 29/11/2002, виданої Івано-Франківським міським відділом УМВС в міському відділі РАГС м. Івано-Франківська знаходиться актовий запис №1186 від 22.09.1998 року про смерть ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Івано-Франківську.
Згідно копії технічного паспорту від 16/06/1993 виданого Івано-Франківським ОБТІ право власності на квартиру, за ОСОБА_3 номер АДРЕСА_2 Франківську зареєстровано в Івано-Франківському ОБТІ, про що зроблено запис у реєстрову книгу за №4420 інвентарний номер №3978/29.
Згідно відповіді Івано-Франківського ОБТІ від 04/11/2019 №665/01-21 за архівними даними станом на 31/12/2012 право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 30/10/1995 №356, посвідченого приватним нотаріусом Слободян Л.А.
Згідно копії Будинкової книги для прописки громадян, що проживають в буд АДРЕСА_1 в вказаній квартирі зареєстровано ОСОБА_3 , як домовласника на підставі договору купівлі-продажу №356 від 10/10/1995.
Згідно відповіді Відділу з питань реєстрації місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання та ведення реєстру територіальної громади м. Івано-Франківська Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради від 05/11/2019 №1487/643-561 у суб'єкта реєстрації місця проживання та ведення реєстру територіальної громади м. Івано-Франківська відсутня інформація щодо зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно копій квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг за спожиті послуги за адресою: АДРЕСА_2 , платником є ОСОБА_1 .
Згідно копії Договору про користування програмами системи багатоканального інтегрованого телебачення укладеного між ОСОБА_8 та ТзОВ «Телерадіокомпанія «Карпати» №254 від 05/08/2002 року у квартирі АДРЕСА_2 здійснено підключення телебачення.
Відповідно до копії Договору №19639 про надання послуг телефонного зв'язку від 06/08/2008 укладеного між ОСОБА_1 та ТзОВ «Оптіма Телеком» у квартирі встановлено стаціонарний телефон.
Згідно копій Договорів про надання послуг зв'язку та про надання послуг доступу до мережі Інтернет, ОСОБА_1 здійснено підключення за адресою: АДРЕСА_1 до мережі інтернет.
Таким чином позивач є споживачем житлово-комунальних послуг за адресою квартири, що є предметом спору.
Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Враховуючи, що згідно зі ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. З урахуванням положень ст. 13, ч. 3 ст. 16, ст. 319 ЦК України, у разі вчинення, зокрема, наведених дій, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу.
Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до роз'яснень викладених в п.п.9, 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
Відповідно до п. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Відповідно до п.11 та 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року. При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Відповідно до правової позиції викладеної в рішенні від 24 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 755/16913/16-ц, вказав, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Отже суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
Згідно правової позиції, висловленої в Постанові від 01.08.2018 у справі №201/12550/16-ц Верховного Суду при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Аналогічну правову позицію викладено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14/05/2019 у справі №910/17274/17, зокрема, вказано, що оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Отже позивачу було відомо, що спірне майно належить до безхазяйного, а тому вона мала правові підстави для відкритого, правомірного користування ним.
Крім цього позивачу було відомо, що з часу смерті ОСОБА_3 сплило три роки, а тому не забезпечується захист прав третіх осіб на підставі загального строку позовної давності.
Позивачу було відомо, що держава не прийняла спірне майно на підставі особливого порядку звернення у власність безхазяйної речі.
Будь-яких доказів щодо передання ОСОБА_3 позивачу титулу на спірне майно суду не надано.
Відповідно до п. 1 ст. 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.
Відповідно до п. 3 ст. 335 ЦК України безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.
Таким чином позивачу було гарантовано законом прийняття у власність безхазяйної речі, у якої відсутній власник у свою приватну власність.
Позивачем доведено перед судом, що після смерті ОСОБА_3 , тобто з вересня 1998 і по липень 2001 року в спірній квартирі ніхто не проживав. Родичі чи інші особи, які б могли виступити спадкоємцями ОСОБА_3 не з'явились. Сторонні особи поступово виносили майно та речі померлої. Квартиру було відключено від електропостачання та газопостачання. Приміщення квартири стало цілком непридатним для проживання. Влітку 2001 року позивач з донькою правомірно і відкрито для інших осіб зайняла вказану квартиру.
Разом з цим ЦК України вступив в дію з 01/01/2004. До 01/01/2004 відповідні відносини регулювались положеннями ЦК УРСР 1963 року.
В ст. 137 ЦК УРСР вказано, що майно, яке не має власника або власник якого невідомий (безхазяйне майно), надходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів, винесеним за заявою фінансового органу.
Доказу ухвалення рішення про передання спірного безхазяйного майна у власність держави суду не надано.
Разом з цим, оскільки на час смерті ОСОБА_3 та на час відкритого заволодіння позивачем спірним майном діяв ЦК УРСР, який передбачав передання відповідного майна у власність держави, а не у комунальну власність, тому будь-які права територіальної громади м. Івано-Франківськ не було порушено діями позивача і не могло бути порушено.
На даний час у територіальної громади м. Івано-Франківськ відсутні будь-які правові підстави претендувати на спірне майно, оскільки позивач відкрито, правомірно прийняла у власність безхазяйне майно з правових підстав та у порядку, що визначені цивільним законом та в період часу, коли безхазяйні речі звертались у власність держави, а не у власність територіальної громади.
Таким чином позов обґрунтовано належними на те правовими підставами, а тому підлягає до задоволення.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Відповідно до зазначеного, суд -
позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНКПП НОМЕР_2 ) право власності за набувальною давністю на квартиру номер АДРЕСА_2 , загальною площею 29,58 кв.м.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Головуючий суддя Бородовський С.О.