Справа №380/420/20
18 травня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді Сасевича О.М.,
за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Цімури Я.В.,
представника відповідача Васько І.П.,
розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій,-
На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області (81220, Львівська обл., Перемишлянський район, м.Бібрка, вул.Тарнавського, 22), із вимогами:
-визнати протиправною бездіяльність Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність, орієнтовною площею 0,2467, га на території Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області;
-зобов'язати Бібрську міську раду Перемишлянського району Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.10.2019 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність, орієнтовною площею 0,2467 га, на території Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області та прийняти рішення, відповідно до вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в України»;
-зобов'язати Бібрську міську раду Перемишлянського району Львівської області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність, орієнтовною площею 0,2467 га, на території Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області.
Позов мотивовано тим, що позивач звернулася до Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,2467 га, для ведення особистого селянського господарства, однак відповідач, всупереч діючому законодавству, не прийняв належного рішення за результатами поданої нею заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою. Позивач вважає, що відповідач порушив її права та законні інтереси на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та подальшої її приватизації.
Ухвалою судді від 17.01.2020 року було відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, а позовну заяву - залишено без руху та запропоновано позивачу у 5-денний термін з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали.
Ухвалою судді від 31.01.2020 року було відмовлено ОСОБА_1 у задоволені клопотання про звільнення від сплати судового збору та продовжено їй процесуальний строк, встановлений ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 17.01.2020 року про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків позовної заяви до 14.02.2020 року включно.
На виконання вимог зазначених ухвал судді позивач подала до суду додаткові докази і на підставі поданих документів просила суд звільнити її від сплати судового збору за звернення до суду з означеним позовом й відкрити провадження у справі.
Ухвалою судді від 14.02.2020 року було задоволено клопотання позивача та звільнено її від сплати судового збору за подання до Львівського окружного адміністративного суду позову до Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій; відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
13.03.2020 року від відповідача засобами поштового зв'язку надійшов до суду відзив на позовну заяву, згідно якого вбачається, що останній позов не визнає та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити. У відзиві відповідач зазначив, що у жовтні 2019 року позивач звернулася до Бібрської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,2467 га, на території Бібрської міської ради, що прилягає до іншої земельної ділянки, кадастровий номер 4623310300:00:01:006:0068. Тож, як наголошує відповідач, за наслідками проведеного аналізу цієї заяви ним було надано обгрунтовану відповідь позивачу. На переконання відповідача, для задоволення заяви ОСОБА_1 були відсутні підстави, позаяк земельна ділянка, на яку вона претендує (по межі від Є до Е) перебуває у користуванні іншої особи - ОСОБА_2 і остання від земельної ділянки не відмовлялась.
17.03.2020 року позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій виклала додаткові обґрунтування щодо предмету позову.
Ухвалою суду від 15.04.2020 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, з підстав, що викладені у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях, просили суд позов задоволити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив й просив суд відмовити у задоволенні такого за безпідставністю. Додатково представник зазначив, що позивач, посилаючись у своїх графічних матеріалах на те, що земельна ділянка належить іншому землекористувачу, не надала погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), що не відповідає вимогам ст.118 Земельного кодексу України. Таким чином, представник відповідача вважає, що Бібрською міською радою не було допущено протиправної бездіяльності, належним чином розглянуто заяву позивача та надано обґрунтовану їй відповідь.
Заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступне.
10.10.2019 року позивач звернулася до Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,2467 га, з метою подальшої її приватизації. У заяві ОСОБА_1 зазначила, що вищезгаданою земельною ділянкою ніхто не користується; ділянка прилягає до її домогосподарства за адресою: АДРЕСА_2 , а саме до земельної ділянки, яку успадкувала, згідно свідоцтва про спадщину, мати - ОСОБА_3 .
До вказаної заяви позивач долучила копію плану земельної ділянки, копію свідоцтва про спадщину та копію паспорта громадянина України.
08.11.2019 року Бібрською міською радою Перемишлянського району Львівської області надано відповідь на заяву позивача від 10.10.2019 року, в якій вказано, що заява не підлягає задоволенню, оскільки, згідно поданих ОСОБА_1 до заяви матеріалів, бажана земельна ділянка (по межі від Є до Е ) перебуває в користуванні громадянки ОСОБА_2 , яка від земельної ділянки не відмовлялась.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, представник позивача звертався 21.10.2019 року до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із запитом про надання інформації щодо правового статусу земельної ділянки, яка прилягає до земельної ділянки з кадастровим номером 4623310300:00:01:006:0068 та про надання довідки, що містить узагальнену інформацію про землі щодо згаданої земельної ділянки.
У відповідь на запит Головне управління Держгеокадастру у Львівській області листом від 25.10.2019 року за №29-13-0.2-7078/2-19 повідомило уповноважену особу позивача, зокрема, про те, що за даними Відділу у Перемишлянському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області (лист від 25.10.2019 року №1645/411-19-0.28) земельна ділянка, орієнтовною площею 0,2467 га, яка прилягає до земельної ділянки з кадастровим номером 4623310300:01:006:0068, відноситься до земель запасу й належить до комунальної власності Бібрської міської об'єднаної територіальної громади. При цьому, станом на 01.01.2013 року, у Відділі у Перемишлянському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області відсутні зареєстровані документи, що посвідчують право власності чи право користування на цю земельну ділянку, орієнтовною площею 0,2467 га.
Позивач, вважаючи, що відповідачем було допущено бездіяльність в частині розгляду її заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, звернулася з означеним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а)розпорядження землями територіальних громад; б)передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в)надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г)вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ)викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д)організація землеустрою; е)координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є)здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж)обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з)підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и)встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і)інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї)внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й)вирішення земельних спорів; к)вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1)надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2)вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Частиною 2 статті 22 ЗК України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
При цьому, пунктом «а» частини 3 статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до статті 33 ЗК України, земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянам у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з частиною четвертою статті 116 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно із змістом преамбули Закону України «Про землеустрій», цей Закон визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.
Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Стаття 140 Конституції України встановлює, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно ч.1 ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом на підставі ст.146 Конституції України.
Відповідно до ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з п.34 ч.1 ст.26 вищезгаданого Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Із системного аналізу норм земельного законодавства суд дійшов висновку, що при вирішенні заяви/клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити:
- відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України);
- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель житлової та громадської забудови (частина друга статті 118 Земельного кодексу України);
- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Таким чином, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об'єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам.
Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави дійти до висновку, що законодавством регламентований обов'язок органу місцевого самоврядування розглянути клопотання/заяву особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у місячний строк.
При цьому, розгляд таких клопотань здійснюється на пленарних засіданнях ради, формування порядку денного яких належить до безпосередньої компетенції її голови, на якого, крім іншого, також покладено обов'язок забезпечити підготовку на розгляд ради проектів відповідних рішень, що належать до її відання.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач, дотрималася передбачених ч.6 ст.118 ЗК України вимог до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а саме: додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Однак, листом-відповіддю Бібрської міської ради від 08.11.2019 року №02-13/1326 (на звернення позивача) відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,2467 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області, у зв'язку з тим, що така ділянка перебуває у користуванні іншої особи.
Суд зауважує, що дані твердження, які зазначені відповідачем у листі та у відзиві на позовну заяву, не відповідають дійсності, оскільки Бібрська міська рада, стверджуючи про те, що земельна ділянка, на яку претендує позивач є у користуванні іншої особи, цього жодними доказами не підтвердила.
Як пояснили у судовому засіданні позивач та представника позивача, спірною земельною ділянкою ніхто не користується тривалий час.
Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 сама у своїх документах ствердила, що ділянка уже є у користуванні, суд оцінює критично, позаяк у заяві позивача чітко вказано, що землею ніхто не користується. При цьому, суд також відзначає, що план-схема розташування спірної земельної ділянки, на який вказує відповідач, сам по собі не може бути підтвердженням тієї обставини, що земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_2 ; інших доказів Бібрська міська рада не надала.
Окрім того, судом досліджено скріншот панорамної карти за адресою: АДРЕСА_2 та з'ясовано межі розташування бажаної земельної ділянки.
Суд вважає, що неприйняття жодного рішення за заявою позивача у строк, закріплений частиною сьомою статті 118 ЗК України, ставить її у правову невизначеність, що є недопустимим у відповідності до змісту та сутності принципів верховенства права та законності, а також порушує її конституційні права щодо розгляду її звернення органом місцевого самоврядування.
Більше того, на переконання суду, вказані у листі Бібрської міської ради доводи не можуть слугувати підставою для надання відмови у дозволі на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, оскільки саме при виготовленні проекту відведення земельної ділянки, розробником та замовником дотримуються погодження даного проекту у відповідних організаціях, у тому числі в організацій, які використовують земельну ділянку для господарської діяльності, та відділом держгеокадастру встановлюються при формуванні ділянки відповідні обмеження у її використанні.
Таким чином, суд приходить до переконливого висновку, що Бібрською мііською радою неналежно розглянуто заяву позивача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з підстав не передбачених статтею 118 ЗК України, а тому відповідач зобов'язаний повторно розглянути (в межах ст.118 ЗК України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») заяву ОСОБА_1 від 10.10.2019 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність орієнтовною площею 0,2467 га на території Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області та прийняти відповідне рішення.
Таким чином, позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
Що ж стосується позовних вимог в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою, та з'ясовуючи, при цьому, питання щодо дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень, суд виходить за наступного.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
А саме, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У такому випадку, дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у цій справі повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, він зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання судом відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав. В той же час, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
При цьому, судом враховано, що зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проте, наведених обставин судом не встановлено. Оцінка правомірності допущеної відповідачем бездіяльності стосувалася лише тих мотивів, які наведено у листі-відповіді Бібрської міської ради від 08.11.2019 року на звернення позивача. За таких обставин суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не здійснення перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання, в тому числі на відповідність вимогам ст.118 Земельного кодексу України, а тому позовні вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за наявності встановлених вище обставин, є передчасними та не підлягають задоволенню.
Вказані висновки узгоджуються з позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 10.10.2019 року у справі №814/1959/17.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку, що з наведених у позові мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у справі, суд зазначає, що оскільки позивач, згідно ухвали судді від 14.02.2020 року, звільнена від сплати судового збору за звернення до суду з означеним позовом, а тому не підлягає відшкодуванню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 134, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.10.2019 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність, орієнтовною площею 0,2467 га, на території Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області.
Зобов'язати Бібрську міську раду Перемишлянського району Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.10.2019 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність, орієнтовною площею 0,2467 га, на території Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області та прийняти рішення, відповідно до вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в України».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати стягненню із сторін не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя Сасевич О.М.
Повний текст рішення складено та підписано 28.05.2020 року.