29 травня 2020 року справа №П/320/453/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про скасування вимоги про сплату боргу та скасування суми боргу.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5892-57 від 12.11.2019 та скасування боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ на суму 26539,26 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірною вимогою йому визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 26359,26 грн.
Позивач не погоджується з правомірністю прийняття спірної вимоги, оскільки він як фізична особа-підприємець, який не здійснює господарську діяльність, та перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Наш Сервіс", не зобов'язаний здійснювати сплату єдиного соціального внеску, оскільки відповідний внесок за нього сплачує його роботодавець.
Крім того, позивач наголосив на тому, що в силу вимог чинного законодавства контролюючий орган надсилає платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Проте, сума боргу з ЄСВ у розмірі 26539,26 грн., визначена у вимозі про сплату боргу, охоплює період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2019 року, який, відповідно, є більшим ніж місяць, що свідчить про порушення відповідчаем строків прийняття спірної вимоги.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2019 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що ФОП ОСОБА_1 з 17.01.2007 перебуває на загальній системі оподаткування та є платником єдиного соціального внеску, а тому, незважаючи на сплату ЄСВ за ОСОБА_1 його роботодавцем, позивач зобов'язаний здійснювати сплату єдиного соціального внеску, який з 01.01.2017 не може бути менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році - не менше 704,00 грн. на місяць, у 2018 році - не менше 819,06 грн. на місяць, у 2019 році - не менше 918,06 грн. на місяць.
За таких обставин, відповідач зауважує, що спірна вимога була винесена правомірно, оскільки визначена нею сума ЄСВ є заборгованістю позивача за період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2019 року включно.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 10.07.2007 був зареєстрований фізичною особою-підприємців, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 №Ф-5892-57, відповідно до якої станом на 31.10.2019 у позивача наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 26539,26 грн. (т.1, а.с.32).
Вказана вимога була відправлена відповідачем 27.11.2019 та отримана позивачем 09.01.2020, що підтверджується роздрукованою інформацією з веб-сайту ПАТ "Укрпошта" (т.1, а.с.33).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:
- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);
- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).
Частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2);
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).
При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 року становить 4173,00 гривні.
Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:
- у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3);
- у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3);
- у 2019 році - 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%), 2754,18 грн. на квартал (918,06 грн. х 3).
За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2017 по 30.09.2019, яка підлягає сплаті фізичними особами - підприємцями, складає 26539,26 грн. (8448,00 грн. (704,00 грн. х 12) + 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12) + 8262,54 грн. (918,06 грн. х 9)), яка і була визначена спірною вимогою.
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У зазначеній справі №440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові, підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 , позивач з 24.05.2011 працює на посаді інженера з сервісу в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Наш сервіс" (т.1, а.с.37-38).
Так, наказом директора ТОВ "Наш сервіс" від 24.05.2011 №2/1-к позивача прийнято на посаду інженера з сервісу (т.1, а.с.62).
Відповідно до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (т.1, а.с.36) та звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (зокрема, таблиці 6, т.1, а.с.63-250, т.2, а.с.1-250, т.3, а.с.1-95) позивачу у період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2019 року включно був, зокрема, нарахований дохід (заробітна плата) у таких розмірах:
- за І квартал 2017 року -12035,04 грн. (ТОВ "Наш Сервіс");
- за ІІ квартал 2017 року - 10532,69 грн. (ТОВ "Наш Сервіс");
- за ІІІ квартал 2017 року - 11020,74 грн. (ТОВ "Наш Сервіс");
- за IV квартал 2017 року - 10911,67 грн. (ТОВ "Наш Сервіс");
- за І квартал 2018 року - 11661,23 грн. (ТОВ "Наш Сервіс");
- за ІІ квартал 2018 року - 11700,00 грн. (ТОВ " Наш Сервіс");
- за ІІІ квартал 2018 року - 11718,57 грн. (ТОВ "Наш Сервіс");
- за IV квартал 2018 року - 14200,00 грн. (ТОВ " Наш Сервіс");
- за І квартал 2019 року - 14378,12 грн. (ТОВ " Наш Сервіс");
- за ІІ квартал 2019 року - 14801,00 грн. (ТОВ "Наш Сервіс");
- за ІІІ квартал 2019 року - 15085,90 грн. (ТОВ " Наш Сервіс").
Відповідно до банківських виписок ТОВ "Наш сервіс" було здійснено сплату ЄСВ за працівників товариства, у т.ч. за позивача за період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2019 року (т.3, а.с.229-250, т.4, а.с.1-97).
Таким чином, враховуючи встановлену статтею 8 Закону №2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов'язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, є такими:
- за І квартал 2017 року - 2647,71 грн. (12035,04 грн. х 22%);
- за ІІ квартал 2017 року - 2317,19 грн. (10532,69 грн. х 22%);
- за ІІІ квартал 2017 року - 2424,56 грн. (11020,74 грн. х 22%);
- за IV квартал 2017 року - 2400,57 грн. (10911,67 грн. х 22%);
- за І квартал 2018 року - 2565,47 грн. (11661,23 грн. х 22%);
- за ІІ квартал 2018 року - 2574,00 грн. (11700,00 грн. х 22%);
- за ІІІ квартал 2018 року - 2578,09 грн. (11718,57 грн. х 22%);
- за IV квартал 2018 року - 3124,00 грн. (14200,00 грн. х 22%);
- за І квартал 2019 року - 3163,19 грн. (14378,12 грн. х 22%);
- за ІІ квартал 2019 року - 3256,22 грн. (14801,00 грн. х 22%);
- за ІІІ квартал 2019 року - 3318,90 грн. (15085,90 грн. х 22%);
Отже, загальна сума єдиного внеску за період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2019 року включно, обов'язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, складає 30369,90 грн., тобто перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період, що свідчить про безпідставне визначення позивачу недоїмки за спірною вимогою.
Щодо позиції позивача стосовно порушення відповідачем строку прийняття спірної вимоги, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція), органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску (абзац 3 цього пункту).
При цьому, у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Отже, вимога про сплату боргу з єдиного соціального внеску мала бути направлена контролюючим органом позивачу протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.
Судом встановлено, що нарахована позивачу на підставі спірної вимоги сума боргу з єдиного соціального внеску виникла за період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2019 року, що не відповідає вищенаведеному положенню Інструкції, оскільки заборгованість зі сплати ЄСВ по спірній вимозі утворена не за один місяць.
Водночас, порушення строку складання вимоги не тягне за собою її протиправність, а може бути лише підставою для задоволення позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача по її формуванню та направленню з порушенням законодавчо встановленого строку. Водночас, відповідні вимоги в рамках цієї справи позивачем заявлені не були.
Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску за період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2019 року, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевстановлене, суд дійшов висновку про те, що спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про скасування боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ на суму 26539,26 грн. суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Позивачем не наведено норму закону, якою передбачена можливість застосування такого способу захисту порушеного права як скасування боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ та не доведено, що такий спосіб забезпечує ефективний захист, тобто відновлює його порушене право, як того вимагають статті 5 та 245 КАС України.
При цьому, суд зауважує, що у даному випадку ефективним та достатнім способом захисту прав та інтересів позивача є визнання протиправною та скасування спірної вимоги, який повністю відновлює порушене право позивача.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо клопотання позивача про стягнення на її користь витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
10.01.2020 між Фещенком Миколою Леонідовичем ( Авдокат ) та ОСОБА_1 (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги №48, за умовами якого адвокат зобов'язався надати клієнту правову (юридичну) допомогу у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.
Відповідно до пункту 2.1 договору адвокат зобов'язується надати правову допомогу клієнту із представництва та захисту законних прав та інтересів останнього, зокрема, в судах (т.1, а.с.39-40).
10.01.2020 між сторонами було укладено Додаткову угоду №, в якій сторони погодили, що адвокат на виконання умов основного договору про надання правової допомоги зобов'язується надати клієнту наступні послуги розрахунку оплати гонорару за погодинною ставкою 1 година - 1000,00 грн., а саме: консультація, збирання доказів. підготовка та аналіз законодавства з перспектив подання до суду позовної заяви щодо скасування боргу за вимогою Ф-5892-57 від 12.11.2019 - 2000,00 грн.; написання та оформлення позовної заяви, доданих документів - доказів в Київський окружний адміністративний суд - 1500,00 грн.; підготовка, написання та оформлення заперечення на відзив на позовну заяву, подання до суду - 1500,00 грн.
Пунктом 2 Додаткової угоди визначено, що сторони домовились, що вартість послуг (гонрара) адвоката за договором про надання правової допомоги становить 5000,00 грн. (т.1, а.с.41).
Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи дублікат квитанції №0.0.158698477.1 від 18.01.2020 на суму 5000,00 грн. (т.1, а.с.42) та меморіальний ордер від 18.01.2020 (т.1, а.с.43).
Відповідач у відзиві на позовну заяву, заперечуючи щодо стягнення з ГУ ДПС у Київській області на користь позивача витрат на правничу допомогу, зазначив, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. не є співмірною зі складністю справи.
Проте, відповідачем не додано до матеріалів справи доказів та належних обґрунтувань на підтвердження неспівмірності заявлених позивачем витрат, як того вимагає КАС України.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Під час звернення до суду позивачем відповідно до квитанції від 21.01.2020 №НТ22-87ТА-А731-98МР (т.1, а.с.18) було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України .
Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області становить 5840,80 грн.
Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 №Ф-5892-57.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у сумі 5840,80 грн. (п'ять тисяч вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 43141377, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд.5-А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Дудін С.О.