14 травня 2020 року Справа № 160/2931/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Врона О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2019 року № Ф-5069-58У.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 11 листопада 2019 року № Ф-5069-58У, оскільки відповідачем порушено процедуру формування та надсилання податкової вимоги, а саме не було своєчасно направлено вимогу в кінці кожного кварталу, коли були виявлені суми недоліки, що позбавило позивача права на своєчасне узгодження з податковим органом сум боргу. Позивач у період нарахувань єдиного внеску оскаржуваною вимогою перебував у трудових відносинах з юридичними особами, що підтверджується довідкою форми ОК-5.
На думку позивача, оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково, зупинено стягнення на підставі виконавчого документу - вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2019 року № Ф-5069-58У про стягнення з ОСОБА_1 коштів в розмірі 26539,26 грн. у виконавчому провадженні № 61324882, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 160/2931/20.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.
На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 на адресу суду від відповідача 29.04.2020 року засобами електронного зв'язку надійшов відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві зазначено, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою, за який сплачується єдиний внесок. Позивачем протягом 2017-2019 років сплата єдиного соціального внеску самостійно не здійснювалась, що підтверджується ІКП платника податків. Оскільки позивачем не було здійснено процедури припинення фізичної особи-підприємця, позивач є платником єдиного соціального внеску.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_2 В.В ОСОБА_3 був зареєстрований 03.12.2013 року як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про фізичну особу-підприємця № 2 231 000 0000 003385.
11.11.2019 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу №Ф-5069-58У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 26539,26 грн.
Підставою для формування вимоги від 11.11.2019 року №Ф-5069-58У є інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено наступні несплачені нарахування на момент розгляду цієї справи:
- за 2017 рік нарахування єдиного внеску за рік складає - 8448,00 грн., граничний строк 09.02.2018;
- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 =2457,18 грн.);
- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн.;
- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 грн.;
- за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 - 2457,18 грн.
Таким чином, нараховано за 4 квартали 2018 року 2457,18 грн. х 4 = 9828,72 грн.;
- за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2457,18 грн.;
- за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2457,18 грн.;
- за 3 квартал 2019 року по строку 19.10.2019 - 2457,18 грн.
Загальна сума недоїмки з єдиного соціального внеску складає 26539,26 грн.
Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 року №Ф-5069-58У, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону N 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону N 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону N 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону N 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону N 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом N 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір бази єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19.
Верховним судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону N 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу правового висновку Верховного суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.
Судом встановлено, що згідно довідки ОК-5, виданої Пенсійним фондом України, позивачем у період нарахувань сум єдиного внеску оскаржуваною вимогою, частково здійснювалась сплата єдиного внеску до державного бюджету, а саме від підприємств: Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон Енергозбут» (код ЄДРПОУ 31881351), Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецдоррембуд» (код ЄДРПОУ 40196224), Регіональна філія «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40081200), Державне підприємство «Агентство місцевих автомобільних доріг» (код ЄДРПОУ 42852223).
Вказаними підприємствами сплата страхових внесків за позивача здійснювались за наступними періодами: вересень, жовтень 2017 року, лютий-квітень 2018 року, липень 2018 року, вересень-грудень 2018 року, січень-лютий 2019 року, червень-грудень 2019 року.
Таким чином, у вказаний період, який охоплює строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску оскаржуваною вимогою, роботодавцями позивача здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 до бюджету, що підтверджується довідкою форми ОК-5 «Індивідуальні відомості застрахованої особи» Пенсійного фонду України.
Отже, у період вересень, жовтень 2017 року, лютий-квітень 2018 року, липень 2018 року, вересень-грудень 2018 року, січень-лютий 2019 року, червень-грудень 2019 року роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується наданими суду документами.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судами не встановлено. ГУ ДПС у відзиві про наявність таких доходів не зазначало, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2019 років доходу від власної підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Енергозбут» (код ЄДРПОУ 31881351), Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецдоррембуд» (код ЄДРПОУ 40196224), Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40081200), Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» (код ЄДРПОУ 42852223) не підлягають доказуванню.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 рік, 2018 та 2019 рік), частково нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.
Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач у період часу вересень, жовтень 2017 року, лютий-квітень 2018 року, липень 2018 року, вересень-грудень 2018 року, січень-лютий 2019 року, червень-грудень 2019 року, які включені у періоди нарахування єдиного внеску оскаржуваною вимогою від 11.11.2019 року №Ф-5069-58У, був найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.
Неврахування відповідачем вказаних сум єдиного внеску, відрахованих позивачем, як найманим працівником, фактично призвело до невірного розрахунку суми, виставленої оскаржуваною вимогою від 11.11.2019 року №Ф-5069-58У.
Відповідно до ч.3 Інструкції №449 орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження надіслання вимоги протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Відтак, суд приходить до висновку про недотримання строків надіслання оскаржуваної вимоги на адресу позивача, що в подальшому спричинило порушення прав позивача у вигляді винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору з позивача з примусового виконання вимоги від 11.11.2019 року №Ф-5069-58У.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу від 11.11.2019 року №Ф-5069-58У, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, без дотримання процедури винесення вимоги.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню, а вимога Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 11.11.2019 року №Ф-5069-58У є такою, що підлягає скасуванню судом.
Щодо строків звернення до суду, то суд зазначає, що відповідачем не надано належних доказів надіслання позивачу оскаржуваної вимоги. Суду надано копії матеріалів виконавчого провадження №61324882, з яких відомо, що представник позивача отримав копії матеріалів виконавчого провадження, в тому числі оскаржувану вимогу, лише 04.03.2020 року. Відтак, 04.03.2020 року є відліком строку звернення до суду з вказаною вимогою.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією від 04.03.2020 року №49.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір в загальному розмірі 1471, 50 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 262, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11 листопада 2019 року № Ф-5069-58У.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1471 грн. 50 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона