29 травня 2020 року м. Київ справа №320/2467/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України, де отримував грошове забезпечення. Під час служби позивач брав участь в антитерористичній операції на сході України. Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 р. відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання. Крім того, у цій ухвалі відповідачу запропоновано протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.
16 квітня 2020 р. від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити у повному обсязі. Стверджує, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій не належить до категорії щорічних, необхідність грошової компенсації, визначеної частиною 1 статті 24 Закону України «Про відпустки», на неї не поширюються. Зазначає, що чинне законодавство України не передбачає грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом Начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 березня 2019 р. № 121 (по особовому складу) позивача відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я).
Позивач проходив військову службу на посаді начальника відділу-старшого оперативного чергового відділу оперативно-чергової служби оперативного управління штабу та на підставі наказу Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 квітня 2019 р. № 80 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» пунктом 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу.
Згідно з цим наказом позивача виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Солом'янського районного у місті Києві військового комісаріату з 15 квітня 2019 р.
Відповідно до копії посвідчення учасника бойових дій від 1 лютого 2017 р. позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
У лютому 2020 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 р. по 2019 р., виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
18 лютого 2020 р. листом відповідача позивача повідомлено, що у військової частини НОМЕР_1 відсутня будь-яка інформація щодо звернення позивача з рапортом про надання додаткової відпустки як учасника бойових дій протягом 2017-2019 років, що фактично унеможливило прийняття рішення про надання чи ненадання такої відпустки, а також виплати компенсації за її ненадання.
Позивач вважає, що невиплата спірного грошового забезпечення свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 504/96-ВР) установлено такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з вимогами п. 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Суд звертає увагу сторін, що виходячи із норм Закону № 3551-XII додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (зі змінами та доповненнями, далі Закон - № 2011-XII) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Відповідно до вимог п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Із наведеного слідує, що надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду».
Водночас, суд зазначає, що визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 3543-ХІІ), відповідно до якої особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій».
Суд зазначає, що основним принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Так, принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Крім того, суд звертає увагу, що Указом Президента України від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» № 303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Суд зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до вимог ч. 8 ст. 101 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачено Законом № 2011-XII. Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Водночас суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період із 2017 р. по 2019 р.
Суд зазначає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 р. у справі № 620/4218/18.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, в частині шостій статті 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” зазначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку за період 2017 р., 2018 р. та 2019 р. отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв'язку із звільненням зі служби з 15 квітня 2019 р.
Щодо твердження відповідача про те, що у нього відсутні рапорти позивача про надання йому такої відпустки чи компенсації замість неї за період 2017-2019 рр., то суд зазначає, що не на позивача, а саме на командування військової частини законодавством покладається облік виплачених військовослужбовцям коштів (зокрема, і компенсації за невикористану відпустку), а також видання наказів про надання відпусток. Відповідачем всупереч приписам стст. 77, 79 КАС України не доведено, що ним вжито заходів щодо пошуку та подання до суду вказаних ним доказів, не зазначено про об'єктивну причину їх ненадання і не надано доказів, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Не бере до уваги суд і наведений аргумент відповідача про те, що позивач перебував на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 , оскільки видання відповідних наказів щодо позивача, зокрема й про виплату вказаної у позові компенсації, входить до компетенції саме відповідача, а військова частина НОМЕР_2 лише забезпечує технічне і фінансове виконання цих наказів.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно не було виплачено позивачу грошову компенсацію за відпустку, як учаснику бойових дій з 2017 р. по 2019 р. виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, отже порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби - 15 квітня 2019 р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017 року, 2018 року та 2019 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби - з 15 квітня 2019 р.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ- НОМЕР_5 .
Суддя Журавель В.О.
Дата складення рішення суду 29 травня 2020 року.