м. Вінниця
29 травня 2020 р. Справа № 120/1787/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)
про: визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не проведення за його заявою перерахунку щомісячного довічного утримання судді у відставці, відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області від 19.02.2020 року № 4-35/0355. Тому, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та зобов'язано надати суду у встановлений строк належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.
25.05.2020 року на адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що 18.02.2020 року Конституційним судом України прийнято Рішення № 2-р/2020, яким визнано неконституційними окремі положення розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII.
Зокрема визнано таким, що не відповідає Конституції України пункт 25 вказаного вище розділу, відповідно до якого право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, мав суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
Таким чином, з 18.02.2020 року порядок визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці регулюється статтею 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII, згідно з якою розмір зазначеної виплати не залежить від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу. Зазначеною статтею вирішується також питання перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, зокрема - у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними.
Таким чином, рішення Конституційного суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
Право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, не призначався на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII, не пропрацював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, за зверненням, що надходять після 18.02.2020 року, виникає згідно зі статтею 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII.
У наданій позивачем довідці № 4-35/0355 відображена суддівська винагорода станом на 01.01.2020 року. Після прийняття рішення Конституційним судом України (18.02.2020 року), будь-яких змін розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді не відбувалося.
На переконання представника відповідача, суддям у відставці, яким за зверненням до 18.02.2020 року перерахунок проведено з 01.01.2020 року виходячи із розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI, перерахунок буде здійснюватися при збільшенні розміру суддівської винагороди після 18.02.2020 року.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та з 27.09.2016 року отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, відповідно до частини 3 статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI, у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
24.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з письмовою заявою щодо проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 19.02.2020 року № 4-35/0355, станом на 01.01.2020 року суддівська винагорода голови Ямпільського районного суду Вінницької області, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 107202,00 грн., у тому числі:
- посадовий оклад: 63060,00 грн.;
- доплата за вислугу років (60 %): 37836,00 грн.;
- доплата за адміністративну посаду (10 %): 6306,00 грн.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 03.03.2020 року № 905260136537 позивачу відмовлено у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII. При цьому зазначено, що право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, не призначався на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII, не пропрацював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, за зверненням, що надходять після 18.02.2020 року, виникає згідно за статтею 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII.
У наданій позивачем довідці від 19.02.2020 року № 4-35/0355 відображена суддівська винагорода станом на 01.01.2020 року. У свою чергу, після прийняття рішення Конституційним судом України (18.02.2020 року), будь-яких змін розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді не відбувалося.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, що полягає у не проведенні за його заявою перерахунку щомісячного довічного утримання судді у відставці, з метою зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вчинити дії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За приписом пункту шостого частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з частиною 1 статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Позивач є суддею у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
На момент виходу позивача у відставку право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці було гарантоване статтею 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), відповідно до частини першої якої судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Частиною третьою цієї статті було визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 року № 4-рп/2016 положення частини третьої статті 141 Закону № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
У пункті 4 резолютивної частини згаданого Рішення Конституційним Судом України визначено порядок його виконання, а саме: частина третя статті 141 Закону № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону № 2453-VI до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року № 192-VIII, а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання".
30.09.2016 року набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
При цьому, пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Згідно з частиною першою, третьою статті 142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Відповідно до частини четвертої цієї статті у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Розмір суддівської винагороди визначається статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Частиною другою статті 135 вказаного Закону, зокрема, передбачено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом із тим, розділом ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, підпунктом 1 пункту 24 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII встановлено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; з 01.01.2018 року: - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; з 01.01.2019 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; з 01.01.2020 року - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
При цьому, пункт 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, який передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами) - виключений з 01.01.2020 року на підставі підпункту 16 пункту 1 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16.10.2019 року № 193-IX.
Тобто, з 01.01.2020 року працюючі на відповідній посаді судді отримують однакову суддівську винагороду, незалежно від проходження кваліфікаційного оцінювання.
Відповідно до пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Досліджуючи правове поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 року № 18-рп/2011, вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячне грошове утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці сплачує Пенсійний фонд України за рахунок Державного бюджету, діючому судді виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказує про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 року № 2-р/2020.
Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII зі змінами.
У пунктах 16, 17 вказаного Рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013).
Також Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Отже, вирішуючи даний спір, суд дійшов висновку, що після визнання неконституційними положень пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII позивач, як суддя у відставці, набув право на перерахунок розміру його щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до статті 135 та підпункту 4 пункту 24 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, які визначають розмір суддівської винагороди працюючого судді.
Розмір такої суддівської винагороди для позивача вказаний у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 19.02.2020 року № 4-35/0355 та складає 107202,00 грн.
Зазначена довідка з урахуванням вищенаведеного чинного нормативно-правового регулювання порядку проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці є підставою для здійснення такого перерахунку судді у відставці ОСОБА_1 .
Згідно з пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 положення Закону № 1402-VIII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивач набув з 19.02.2020 року.
Конституційний Суд України у пункті 7 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені Конституцією України та законом про статус суддів.
Зазначений підхід до статусу судді у відставці та питання належного матеріального забезпечення суддів у відставці знайшов своє продовження у Рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 року № 4-рп/2016, у абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини якого Суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Суд акцентує увагу на тому, що запровадження Законом № 1402-VIII правила, згідно з яким зміна складових грошового забезпечення працюючого судді є підставою для перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці покликане забезпечити єдність статусу судді у відставці зі статусом судді, який здійснює повноваження з відправлення правосуддя.
Право позивача на одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в належному розмірі є беззаперечним, гарантоване в силу положень статей 126, 130 Конституції України, статті 142 Закону № 1402-VIII, а забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19.10.2004 року, пункт 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13.01.2011 року, пункт 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30.10.2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як встановлено судом, порушене право позивача полягає у прийнятті суб'єктом владних повноважень рішення про відмову у здійсненні перерахунку. Відтак, у межах спірних правовідносин належним та достатнім способом судового захисту порушеного права є визнання протиправним та скасування індивідуального акта - рішення про відмову позивачу в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до Закону № 1402-VIII.
Тобто, обраний позивачем спосіб судового захисту у цій частині позовних вимог не відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах не є необхідним.
Разом із тим, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.
Таким чином, аналізуючи у сукупності фактичні обставини справи та норми закону, виходячи з принципу верховенства права, з метою повного захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку, що рішення відповідача № 905260136537 від 03.03.2020 року про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до Закону № 1402-VIII, не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частина третя статті 245 КАС України передбачає, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З огляду на встановлену під час розгляду справи протиправну відмову пенсійного органу у перерахунку пенсії, викладену у рішенні № 905260136537 від 03.03.2020 року, з метою відновлення прав, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 19.02.2020 року у розмірі 90 % суддівської винагороди, зазначеної у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 19.02.2020 року № 4-35/0355, та здійснити виплату з урахуванням фактично сплачених сум.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту права позивача є належним та достатнім у даному випадку.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн., що підтверджено квитанцією від 21.04.2020 року № 0.0.1683273203.1.
Як зазначено вище, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню внаслідок обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.
При цьому, предметом спору у даній справі є відмова відповідача у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до Закону № 1402-VIII та зобов'язання органу Пенсійного фонду України відновити порушене право.
Відповідно, обрання неналежного способу захисту порушених прав фактично не змінює тієї обставини, що вимоги позивача є правомірними.
З огляду на викладене та враховуючи, що заявлені позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, лише з корегуванням обраного позивачем способу судового захисту, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 03.03.2020 року № 905260136537 про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 19.02.2020 року у розмірі 90 % суддівської винагороди, зазначеної у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 19.02.2020 року № 4-35/0355, та здійснити виплату з урахуванням фактично сплачених сум
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).
Рішення у повному обсязі виготовлене: 29.05.2020 року
Суддя Чернюк Алла Юріївна