Житомирський апеляційний суд
Справа №295/6032/19 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.
Категорія 47 Доповідач Трояновська Г. С.
27 травня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І.
з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 295/6032/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Житомирської області про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконним рішенням та діями органів досудового розслідування та прокуратури
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 березня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Чішман Л.М. в м. Житомирі,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на свою користь 1000000 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначав, що 12.11.2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені матеріали кримінального провадження №42014110000000379 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України. 02.03.2017 року вироком Житомирського районного суду Житомирської області в справі №278/657/15-к його було виправдано по обвинуваченню за частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України у зв'язку із відсутністю в його діях складу злочину. Вирок набрав законної сили. Позивач вказав, що в період з 18.02.2015 року по 10.07.2018 року, тобто протягом 3 років 5 місяців (всього 41 місяць) перебував під незаконним слідством та судом по звинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення. Вважає, що незаконним слідством була нанесена моральна шкода, що була обумовлена численними обставинами, зокрема, тим, що він змушений був оплачувати за сімейні кошти правову допомогу адвоката, ходити на численні судові засідання, був обмежений в пересуваннях, у зв'язку з тривалими судовими розглядами був позбавлений можливості виїзду за кордон для відпочинку і лікування, був звільнений з роботи в правоохоронному органі, не мав змоги офіційно працевлаштуватися, оскільки перебував під слідством і весь вказаний період часу намагався хоч десь влаштуватися на роботу. Дружина з 2014 року перебувала у декретній відпустці і він зобов'язаний був утримувати трьох дітей і дружину. Моральна шкода також виразилась у приниженні честі, гідності, репутації позивача, як працівника правоохоронного органу, постійних сварок зі своїм оточенням, втраті друзів, роботи, колишнього соціального статусу, відчуття повної несправедливості щодо незаконного переслідування. Позивач вказує, що був змушений постійно виправдовуватись перед рідними та колегами, знайомими та друзями.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 18 березня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 300 000 грн. на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
В решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги в сукупності аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві та зводяться до незгоди із розміром моральної шкоди, визначеним на її відшкодування судом першої інстанції.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема, посилається на те, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності, оскільки цивільний позов повинен розглядати суд, що розглядав кримінальне провадження. В обґрунтування поданої скарги також зазначено, що Державна казначейська служба України є самостійним учасником цивільних відносин, виступає від свого імені, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. У рішенні не наведено жодного доказу вини Державної казначейської служби України щодо заподіяння шкоди позивачу, а тому стягнення коштів є безпідставним. Вважає, що позивачем необґрунтовано завищено суму, яка підлягає відшкодуванню, оскільки як розрахункову одиницю при нарахуванні моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, взято розмір мінімальної заробітної плати, що діяв на час розгляду справи. Однак, відповідно до пункту 3 Перехідних та Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визнання посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 доводи, наведені в апеляційній скарзі позивача підтримали, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі. Проти доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України заперечили.
Представники Державної казначейської служби України до апеляційного суду на з'явились. Апелянт був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що не перешкоджає апеляційному розгляду у його відсутність (ч.2 ст. 372 ЦПК України).
Прокурор ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив, вказав, що підстав для збільшення моральної шкоди не вбачається. Щодо апеляційної скарги Державної казначейської служби України поклався на розсуд суду. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджено матеріалами справи, що 18.02.2015 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (а.с. 6-8), в кримінальному проваджені №42014110000000379, відомості про яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.11.2014 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 12.02.2016 року по справі №278/657/15-к ОСОБА_1 було виправдано за обвинуваченням за ч. 1 ст. 366 КК України у зв'язку із відсутністю в його діяннях складу злочину (а.с. 9-11).
05.04.2016 року ухвалою Апеляційного суду Житомирської області по справі №278/657/15-к вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 12.02.2016 року скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції (а.с. 12-14).
02.03.2017 року вироком Житомирського районного суду Житомирської області по справі №278/657/15-к ОСОБА_1 було визнано не винуватим та виправдано за пред'явленим обвинуваченням за ч. 1 ст. 366 КК України, оскільки в його діяннях відсутній злочин (а.с. 15-18). Вирок суду першої інстанції залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанції (а.с.19-26).
Вирок набрав законної сили 10.07.2018 року (а.с.23).
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом на протязі 43 міс. 8 днів, був змушений оплачувати за сімейні кошти правову допомогу адвоката, ходити на численні судові засідання, був обмежений в пересуваннях, у зв'язку з тривалими судовими розглядами був позбавлений можливості виїзду за кордон для відпочинку і лікування, був звільнений з роботи в правоохоронному органі, не мав змоги офіційно працевлаштуватися, оскільки перебував під слідством і весь вказаний період часу намагався хоч десь влаштуватися на роботу, оскільки дружина з 2014 року перебувала у декретній відпустці і позивач зобов'язаний був утримувати трьох дітей і дружину.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначено з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, погіршення здібностей потерпілого та позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральну шкоду, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховано вимоги розумності та справедливості.
Судом першої інстанції визначено розмір на відшкодування заподіяної моральної шкоди позивачу у 300 000 грн. за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Згідно з ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За змістом ч.5 ст. 5 Конвенції кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст. 56 Конституції України.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема:
- постановлення - виправдувального вироку суду.
Частинами 2, 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Частиною 2 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу, тримання під вартою.
В пунктах 2, 3 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04 березня 1996 року, зазначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого.
Таке відшкодування зумовлено наявністю виправдувального вироку щодо позивача, а відтак свідчить про незаконність дій представників органів державної влади під час досудового розслідування та суду.
Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Наявними в матеріалах справи і дослідженими судом доказами підтверджується, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом в період з 18.02.2015 року до 10.07.2018 року, тобто 40 місяців та 22 днів.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір мінімальної щомісячної заробітної плати з 01.01.2020 встановлено в сумі 4123грн.
А тому, враховуючи період перебування позивача під слідством і судом на протязі 40 міс. 20 дн. (з 18.02.2015 року до 10.07.2018 року) розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню на його користь, не може бути меншим 192068,80 грн. (4723 грн х 40 міс. = 188920,00 грн; 4723:30 = 157,44 х 20 = 3148,80 грн; 188920,00 + 3148,80 = 192068,80 грн.)
Суд першої інстанції навів аналогічний розрахунок у своєму рішенні, однак допустив арифметичну помилку у підрахунку строку перебування позивача під слідством та судом - в період з 18.02.2015 року до 10.07.2018 року, зазначивши такий строк у 43 міс та 8 дн, коли він становить 40 міс. 20 дн.
Проте зазначена обставина не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, відповідно до яких суд, врахувавши всі обставини справи, обгрунтовано вважав, що визначений законодавством мінімальний розмір на відшкодування шкоди, завданої позивачу незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокурату і суду має бути збільшений до 3000 000 грн.
Колегія суддів вважає, що зазначений розмір на відшкодування моральної шкоди відповідає засадам розумності і справедливості, характеру і обсягу страждань яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступеню зниження престижу, репутації, часу та зусиллям, необхідним для відновлення попереднього стану.
З наведених мотивів, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , оскільки не вбачає підстав для збільшення стягнутого судом першої інстанції відшкодування.
Як роз'яснено в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У п. 14 зазначеної постанови судам роз'яснено, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна.
Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про помилкове покладення на Державну казначейську службу України, яка є самостійною юридичною особою і прав позивача не порушувала, відповідальності за завдану ОСОБА_1 моральну шкоду, є безпідставними з огляду на таке.
Статтею 43 Бюджетного кодексу України встановлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Згідно з пунктами 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Державна казначейська служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Основними завданнями Державної казначейської служби України є: 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; 2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Державна казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (пункт 4 Положення про Державну казначейську службу України).
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтею 25 Бюджетного Кодексу України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.
Покладаючи відшкодування завданої позивачу моральної шкоди на державу, суд зобов'язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі, тому доводи апеляційної скарги у цій частині безпідставні.
Посилання апеляційної скарги про те, що позивачем необґрунтовано завищено суму, яка підлягає відшкодуванню, оскільки визначення її розміру слід здійснювати відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, є необґрунтованими, оскільки зазначена норма стосується випадків обчислення окладів, заробітної плати та інших виплат, пов'язаних з оплатою праці.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
Доводи, наведені в апеляційній скарзі Державної казначейської служби України щодо порушення судом першої інстанції підсудності при розгляді зазначеної справи на можуть бути враховані, оскільки це питання уже досліджувалось в ході розгляду справи, про що свідчить постанова Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2020 року (а.с.87-88).
Нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апеляційні скарги не містять.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390, 391 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28.05.2020.
Головуючий Судді