Провадження №2/760/4178/20
Справа №760/1459/20
28 травня 2020 року Солом'янський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Оксюти Т.Г.
при секретарі Горупа В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач звернулась з позовом до відповідача та просила визнати ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 .
Відповідач є сином позивача та з 2108 року виїхав з вказаної квартири, забрав свої речі та майно.
Отже. відповідач фактично не проживає за місцем своєї реєстрації більше року, не сплачує комунальні послуги, в утриманні житла участі не приймає, особистих речей у квартирі немає, житлом він не цікавиться.
На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 28.01.2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.
У встановлений ухвалою строк відзив від відповідача не надійшов.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження учасники справи в судове засідання не викликались.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 07.08.2015 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Сохнич К.М.
У вказаній квартирі зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , який є сином позивача.
Позивач просила визнати ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , на що слід зазначити наступне.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , однак фактично не проживає за місцем своєї реєстрації понад рік, не сплачує комунальні послуги, в утриманні житла участі не приймає, особистих речей у квартирі немає, житлом не цікавиться.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною 1 ст. 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріально права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, яким власник вважає прийнятим. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєї власності. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення ст. 405 ЦК України, ст. 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад рік.
Згідно ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, на думку суду, позивач, яка в установленому законом порядку є власником квартири АДРЕСА_1 , має право вимагати усунення перешкод у користуванні нею, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування зазначеним житловим приміщенням.
Таким чином, відповідач, будучи зареєстрованим у квартирі, що належить позивачу на праві власності, порушує її права та законні інтереси, як власника на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним майном.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач довела ті обставини, на які посилалась, як на підставу своїх позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню.
Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено перелік документів, на підставі яких здійснюється зняття з реєстрації місця проживання особи. В цьому переліку, крім інших документів, передбачено надання судового рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яке набрало законної сили.
Отже, рішення суду є підставою для зняття відповідача з реєстраційного обліку.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
З огляду на це, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору 840,80 грн.
Керуючись ст. ст. 316, 317, 383, 391, 405 ЦК України, ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», ст.ст. 64, 150, 156 ЖК УРСР, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280, 281, 282, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , суму сплаченого судового збору 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя