Справа № 580/2781/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.О. Гаврилюк
27 травня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Фермерського господарства "Бірюк" на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року про закриття провадження у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства "Бірюк" до Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, Головного управління державної казначейської служби України в Черкаській області про визнання дій незаконними та відшкодування завданих збитків,
Фермерське господарство "Бірюк" (далі - позивач) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, Головного управління державної казначейської служби України в Черкаській області про визнання протиправними дій державного виконавця - Яжук С.С. при виконанні зведеного виконавчого провадження ЗВП № 46799107 від 06.03.2015 року; відшкодування за рахунок держави завданих Фермерському господарству "Бірюк" збитків в розмірі 328342,80 грн. внаслідок протизаконних дій посадових осіб управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року закрито провадження у справі з підстав неналежності розгляду даного позову у порядку адміністративного судочинства. Такий висновок суду обґрунтований тим, що спірні дії вчинені у межах виконавчого провадження з примусового наказів Господарського суду № 925/245/13-г від 11.02.2014 року та № 925/452/14 від 04.11.2014 року про стягнення з позивача боргу та коштів, що вказує на необхідність розгляду у вирішення даного спору у порядку господарського судочинства.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що даний спір згідно позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №660/612/16-ц підлягає розгляду саме у порядку адміністративного судочинства.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити оскаржувану ухвалу без змін.
Дана справа належить до категорії термінових справ, передбачених ст. 287 КАС України та підлягає розгляду з урахуванням особливостей, передбачених параграфом 2 глави 11 КАС України.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Судове засідання проведено без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалу суду необхідно скасувати, з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції встановив, що спірні правовідносини виникли щодо протиправних, на переконання позивача, дій відповідача при виконанні зведеного виконавчого провадження ЗВП № 46799107 від 06.03.2015 року. Вказане виконавче провадження, як встановлено судом першої інстанції, здійснюється на виконання наказів Господарського суду № 925/245/13-г від 11.02.2014 року та № 925/452/14 від 04.11.2014 року про стягнення з позивача боргу та коштів.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується та зазначає наступне.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20.07.2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Згідно ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
У ст. 339 та ч. 1 ст. 340 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що норми ГПК України не урегульовують порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судових рішень при вчиненні таких дій у зведеному виконавчому провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
Викладене, з урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14.03.2018 року у справі №660/612/16-ц та від 24.04.2019 року у справі №805/3267/16-а, свідчить, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень та юрисдикції, у яких вказані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів.
При цьому, Закон України "Про виконавче провадження" не передбачає порядку розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, в якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.03.2018 року у справі № 660/612/16-ц за наслідками аналізу положень ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", ст. ст. 447, 448 ЦПК України, ст. ст. 339, 340 ГПК України та ч. 5 ст. 287 КАС України сформулювала висновок про те, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, в якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 287 КАС України.
Колегією суддів встановлено, що 20.02.2014 року на підставі наказу Господарського суду Черкаської області №925/245/13-г від 11.02.2014 року відкрито виконавче провадження №42169345 щодо стягнення з ФГ «Бірюк» 2472,96 грн.
16.01.2015 року на підставі наказу Господарського суду Черкаської області №925/452/14 від 04.11.2014 року відкрито виконавче провадження №46050230 щодо стягнення з ФГ «Бірюк» 102085 грн.
05.03.2015 року винесена постанова про об'єднання виконавчих проваджень № 42169345, 46050230 у зведене виконавче провадження № 46799107.
15.02.2017 року на підставі наказу Господарського суду Черкаської області №925/1201/16 від 30.01.2017 року відкрито виконавче провадження №53408260 щодо стягнення з ФГ «Бірюк» 3018,95 грн.
22.06.2017 року на підставі наказу Господарського суду Черкаської області №925/1201/16 від 30.01.2017 року відкрито виконавче провадження №54182989 щодо стягнення з ФГ «Бірюк» 201263,54 грн.
19.08.2017 року на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-186-17 від 10.07.2017 року ГУ ДФС у Черкаській області відкрито виконавче провадження №54547997 щодо стягнення з ФГ «Бірюк» 2261,53 грн.
15.11.2018 року державним виконавцем в межах ЗВП № 46799107 було винесено постанову про арешт майна боржника.
У вказаній постанові зазначено, що до ЗВП № 46799107 було приєднано: наказ №925/452/14 виданий 04.11.2014 року Господарським судом Черкаської області; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-186-17 видану ГУ ДФС у Черкаській області; наказ №925/1201/16 виданий 30.01.2017 року Господарським судом Черкаської області.
Отже на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області перебуває зведене виконавче провадження №46799107 про стягнення з ФГ «Бірюк» на користь юридичних осіб та держави заборгованості на загальну суму 341295,94 грн.
Викладене, вказує на те, що розгляд і вирішення даного спору належить до юрисдикції саме адміністративного суду, що випливає зі змісту ч. 1 ст. 287 КАС України з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справах №660/612/16-ц та 805/3267/16-а., чого не було враховано судом першої інстанції.
Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини, свідчить, що постановлена передчасно та без урахування норм процесуального права оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведених обставин у сукупності, а також зважаючи на те, що за своїм змістом спірні правовідносини належать до юрисдикції адміністративного суду, колегія суддів приходить до висновку про помилковість постановленої Черкаським окружним адміністративним судом оскаржуваної ухвали.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Оскільки судом першої інстанції при вирішенні питання про закриття провадження у справі було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 287, 308, 312, 320, 321, 322 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Бірюк" - задовольнити.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року скасувати, а справу направити до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: В.В. Файдюк
Є.І. Мєзєнцев