П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/4090/19
Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.
рішення суду 1 інстанції прийнято у м. Миколаїв
07 лютого 2020 року
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач або Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.10.2018 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.10.2018 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення з списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисmу".
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року задоволено адміністративний позов.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначено про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У своїх доводах апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позивних вимог є помилковим, так як позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористану соціальну відпустку як учаснику бойових дій у зв'язку з особливим періодом. Крім того, апелянтом зазначено, що позивач на момент звільнення не звертався до відповідача про надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій. пропущено строк звернення до суду.
Судова колегія вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , яке видане 10.01.2015 року (а. с. 15).
Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України з 2009 року по 2018 рік.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2018 року № 188 позивача виключено з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Корабельного РВК м. Миколаєва (а. с. 10).
За час служби позивача додаткова відпустка в 2015-2018 роках, як учаснику бойових дій, не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски не виплачувалась.
15.11.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою з вимогою виплатити заборгованість за невикористані календарні дні додаткової відпустки (а. с. 12), проте станом на день подання даного позову, відповідь від відповідача не надходила.
Не погоджуючись з відмовою у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з правової позиції Верховного Суду, викладеної у рішенні від 16 травня 2019 року у зразковій справі за №620/4218/18, а саме з того, що припинення відпустки на час особливого періоду, не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: - безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; - грошова компенсація відпустки особі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІ (далі - Закон № 2011-ХІ).
Статтею 10-1 Закону № 2011-ХІ визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Нормами п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ зазначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
За визначенням ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 р. № 1126, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
При цьому, аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби, а отже доводи апелянта про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отримані додаткові відпустки є безпідставними.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не здійснив розрахунку щодо нарахування та виплати останньому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Даний висновок узгоджуються з висновками, зазначеними у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, підлягають задоволенню.
Щодо строку звернення позивача, колегія суддів відхиляє доводи апелянта та звертає його увагу на те, що згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21.08.2019 року по справі № 620/4218/18, стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і не пов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невідємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.
Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.