ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.05.2020Справа № 910/16051/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»
до Корпорації «Таско»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство оборони України
про стягнення 1 009 771,69 дол. США та 248,96 грн
за участю представників сторін:
від позивача Малік Т.І. (довіреність № 0001000/32027-19 від 26.12.2019, адвокат)
від відповідача не з'явились
від третьої особи Бабко Ю.О. (довіреність № 220/643/Д від 13.12.2019, адвокат)
У листопаді 2019 року Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Корпорації «Таско» (далі - Корпорація, відповідач) про стягнення 615 304,74 доларів США та 2 904,59 грн.
В обґрунтування заявлених ним позовних вимог позивач зазначив, що на виконання укладеного між ним та відповідачем договору про надання гарантії № 151109G107 від 16.12.2009 (далі - договір гарантії) позивач сплатив на вимогу бенефіціара (Корпорації закордонних приватних інвестицій) грошові кошти в розмірі 505 416,67 дол. США у зв'язку з настанням 13.12.2018 гарантійного випадку, про що повідомив відповідача та просив сплатити заборгованість, яка утворилась. Проте, відповідач грошові зобов'язання перед позивачем виконав лише частково.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 615 304,74 доларів США та 2 904,59 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 відкрито провадження у справі № 910/16051/19 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.12.2019.
16.12.2019 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач пояснив, що договір гарантії був укладений з метою забезпечення виконання відповідачем його грошових зобов'язань перед Корпорацією закордонних приватних інвестицій за договором відступлення прав від 16.12.2009 (далі - договір відступлення прав).
Відповідач зазначив, що положеннями п. 9.9 укладеного сторонами договору гарантії передбачена можливість звільнення сторони договору від відповідальності за порушення його умов, якщо таке порушення є наслідком надзвичайних обставин, які знаходяться поза контролем сторони та унеможливлюють чи роблять вкрай обтяжливим належне виконання договірних зобов'язань. Настання таких форс-мажорних обставин для відповідача, як сторони зазначеного договору гарантії, засвідчене сертифікатом Торгово-промислової палати України від 29.08.2014, де також вказано, що дія форс-мажорних обставин розпочалась 15.07.2014, проте визначити дату їх завершення на момент видачі такого сертифікату неможливо.
Відповідач вказував, що наявність у нього заборгованості обумовлена об'єктивними обставинами та не є наслідком умисного невиконання ним умов договору гарантії.
Так, виконання відповідачем його грошового зобов'язання перед Корпорацією закордонних приватних інвестицій за договором відступлення прав здійснювалось ним за рахунок коштів, отриманих від здійснення господарської діяльності з переробки та утилізації непридатних та надлишкових боєприпасів. Відповідно, належне виконання такого обов'язку відповідачем безпосередньо залежить від належного виконання Міністерством оборони України його обов'язку передавати відповідачу боєприпаси, що підлягають утилізації, встановленого постановою КМУ № 746 від 17.07.2009 «Деякі питання утилізації непридатних та надлишкових боєприпасів», прийнятою на виконання положень Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки від 10.11.2008. Однак, Міністерством оборони України його обов'язок з передання відповідачу боєприпасів для утилізації виконується неналежним чином.
Враховуючи викладене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.
У той же день, 16.12.2019 до суду надійшло подане відповідачем клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерства оборони України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 відкладено підготовче засідання на 14.01.2020 та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство оборони України (далі - Міноборони України, третя особа).
13.01.2020 до суду надійшла подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 1 009 771,69 дол. США та 248,96 грн, з яких: 867 696,00 дол. США - основний борг (сума виплаченої позивачем гарантії), 19 830,81 дол. США - заборгованість за процентами, 97 381,95 дол. США - пеня по основному боргу, 8 054,38 дол. США - пеня по процентах, 248,96 грн - пеня по комісії, 15 928,16 дол. США - 3% річних по основному боргу, 880,39 дол. США - 3% річних по процентах.
У поданій ним заяві позивач вказав, що її подання обумовлене сплатою позивачем на вимогу бенефіціара (Корпорації закордонних приватних інвестицій) грошових коштів в розмірі 505 416,67 дол. США у зв'язку з настанням 03.12.2019 ще одного гарантійного випадку, а також частковою оплатою заборгованості відповідачем, яка була здійснена ним після відкриття провадження у даній справі.
У той же день, 13.01.2020 до суду надійшла подана позивачем відповідь на відзив, у якій позивач вказав, що вважає посилання відповідача на сертифікат Торгово-промислової палати України безпідставними. Так, виникнення форс-мажорних обставин у вказаному сертифікаті пов'язується з проведенням в Україні антитерористичної операції (АТО). Однак, до Переліку населених пунктів, на території яких проводиться АТО, затвердженого розпорядженням КМУ № 1275 від 02.12.2015, віднесено населені пункти Донецької та Луганської областей, а місцем знаходження відповідача є місто Київ, що, на переконання позивача, свідчить про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірних зобов'язань. Крім того, позивач вказував на те, що вищевказаний сертифікат виданий більше, ніж п'ять років тому, отже, обставини, на які посилається відповідач на підтвердження своїх заперечень, могли змінитись. Таким чином, позивач вважав сертифікат Торгово-промислової палати України від 29.08.2014 таким, що засвідчує наявність форс-мажорних обставин на території Донецької та Луганської областей станом на серпень 2014 року.
Позивач також вважав, що твердження відповідача про неналежне виконання Міноборони України обов'язку передати відповідачу боєприпаси для утилізації та пов'язану з цим відсутність у нього можливості виконувати взяті на себе договірні зобов'язання спростовуються листом Міноборони України № 220/1127 від 28.02.2018, в якому вказано, що, по-перше, на виконання укладеного між відповідачем та Міністерством договору № 274/П/7-09 від 06.10.2009 Міністерство з 2009 по 2013 роки передало на утилізацію 13 тис. тон боєприпасів, а опрацьовано було станом на лютий 2018 року 5,9 тис тонн, по-друге, у 2018 році між відповідачем та Міністерством укладено додаткову угоду на утилізацію 787,586 тон боєприпасів.
Крім наведеного, позивач вказав, що гарантійні випадки мали місце 13.12.2018 та 03.12.2019, тобто після отримання відповідачем сертифікату Торгово-промислової палати України від 29.08.2014, однак з 2014 року і до моменту настання вказаних гарантійних випадків у 2018 та 2019 роках відповідач виконував свої зобов'язання перед Корпорацією закордонних приватних інвестицій належним чином не зважаючи на існування вказаних у сертифікаті форс-мажорних обставин.
14.01.2020 у підготовчому засіданні суд на місці ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання на 30.01.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 викликано Міноборони України, як третю особу, у підготовче засідання, призначене на 30.01.2020.
30.01.2020 у підготовчому засіданні суд на місці ухвалив прийняти до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та оголосив перерву до 13.02.2020.
13.02.2020 до суду надійшли подані третьою особою пояснення, в яких Міноборони України навів відомості про стан виконання сторонами договору про виконання робіт з комплексної утилізації надлишкових та непридатних для подальшого використання і зберігання боєприпасів та їх елементів № 274/П/7-09 від 06.10.2009. При цьому третя особа зазначила, що відповідач свої зобов'язання за вказаним договором повноцінно не здійснює.
Щодо тверджень позивача про безпідставність посилань відповідача на сертифікат Торгово-промислової палати України від 29.08.2014, з огляду на місцезнаходження останнього у м. Києві, у той час як військові дії проводяться на території Донецької та Луганської областей, третя особа вказала, що наведені у ньому форс-мажорні обставини виникли внаслідок проведення комплексу військових і спеціальних організаційно-правових заходів українськими силовими структурами, спрямованих на протидію незаконній діяльності російських та проросійських військових формувань на сході України, що не обмежуються територіальною складовою.
Водночас, третя особа зазначила, що на її переконання матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження невиконання оборонним відомством обов'язку забезпечити відповідача непридатними до використання та надлишковими боєприпасами для їх подальшої утилізації та позбавлення таким чином відповідача можливості отримати кошти, необхідні для виконання його грошових зобов'язань перед Корпорацією закордонних приватних інвестицій за договором відступлення прав.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10.03.2020.
10.03.2020 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 02.04.2020.
Судові засідання, призначені на 02.04.2020, у тому числі судове засідання у справі № 910/16051/19, Господарським судом міста Києва у складі судді Удалової О.Г. не проводились з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України корона вірусу COVID-19» № 211 від 11.03.2020, з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України № 9/рс-186/20 від 16.03.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 викликано АТ «Укрексімбанк», як позивача, Корпорацію «Таско», як відповідача, Міноборони України, як третю особу, у судове засідання для розгляду справи по суті, призначене на 28.04.2020.
28.04.2020 у судовому засіданні судом відкладено розгляд справи на 14.05.2020.
14.05.2020 у судовому засіданні позивач заявлені ним позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, у судовому засіданні 14.05.2020 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
16.12.2009 між Корпорацією закордонних приватних інвестицій (ОПІК) та Корпорацією «Таско» (ТАСКО) було укладено договір відступлення прав (далі - договір відступлення прав).
Відповідно до статті 1 договору відступлення прав цим ОПІК відступає та передає ТАСКО відступлені права від запевнень, гарантій, зобов'язань та домовленостей Інвестора щодо відступлених прав, в такому стані, в якому вони є та незалежно від того, де вони знаходяться, у кожному разі з урахуванням положень статей 7, 8, 9 цього Договору.
Згідно з положеннями статті 2 договору відступлення прав купівельна ціна відступлених прав становить 5 000 000,00 дол. США без урахування та без включення у неї будь-яких українських податків та зборів і підлягає сплаті у спосіб визначений у ст. 3 нижче, та з урахуванням корегування, передбаченого статтями 3(b) та 3(d).
Статтею 3(а) договору відступлення прав передбачено, що ТАСКО сплачує купівельну ціну ОПІК десятьма рівними частинами кожна у сумі 500 000,00 дол. США без процентів. Перший платіж у розмірі 500 000,00 дол. США здійснюється не пізніше 15.10.2010, кожний наступний платіж здійснюється 15 жовтня кожного з наступних дев'яти років.
Якщо ТАСКО не сплачує у встановлений строк будь-яку суму, що підлягає сплаті згідно з цим договором, на прострочену суму нараховуються проценти за ставкою 13% річних. Проценти на прострочену суму нараховуються щоденно протягом періоду з дати настання строку платежу до дати фактичного платежу. Проценти розраховуються виходячи з фактичної кількості днів, що минули, та тривалості року 360 днів і підлягають негайній сплаті на вимогу (стаття 3(е) договору відступлення прав).
Відповідно до положень стаття 3(f) договору відступлення прав усі платежі на користь ОПІК мають здійснюватись у доларах США шляхом безготівкового переказу за рахунок наявних коштів без зустрічної вимоги, взаємозаліку або відрахувань, через місцевий банк США.
З метою забезпечення виконання Корпорацією «Таско» вищевказаних грошових зобов'язань перед ОПІК, у той же день, 16.12.2009 між АТ «Укрексімбанк» та Корпорацією «Таско» був укладений договір про надання гарантії № 151109G107 (далі - гарантійний договір).
У статті 1 гарантійного договору сторони погодили, що банком є АТ «Укрексімбанк», бенефіціаром - Корпорація закордонних приватних інвестицій (ОПІК), принципалом - Корпорація «Таско», контрактом - договір відступлення прав від 16.12.2009 з усіма чинними додатками до нього, що укладений принципалом з бенефіціаром.
Відповідно до п. 3.1.1 гарантійного договору за погодженням між сторонами та на умовах цього договору банк, після отримання висновку бенефіціара щодо відповідності бізнес-плану принципала стандартам бенефіціара та спроможності принципала виконати фінансові зобов'язання перед бенефіціаром, а також після отримання листа НБУ щодо підтвердження можливості здійснення принципалом перерахування валютних коштів на користь бенефіціара за контрактом, здійснює гарантійну операцію з надання гарантії на користь бенефіціара за заявою принципала, а принципал зобов'язується виконати всі свої зобов'язання за цим договором та контрактом.
За умовами п. 1.11 гарантійного договору гарантією є платіжна гарантія, згідно з якою банк безвідклично та безумовно гарантує та зобов'язується сплатити бенефіціару кошти за принципала у разі пред'явлення бенефіціаром вимоги відповідно до умов гарантії.
Згідно з п. 3.1.2 гарантійного договору вид гарантії - платіжна гарантія.
Пунктом 3.1.3 гарантійного договору передбачено, що гарантія видається з метою забезпечення виконання платіжних зобов'язань принципала по оплаті суми, що не перевищує у сукупності: купівельної ціни відступлених прав за контрактом, яка складає 5 000 000,00 дол. США; будь-яких процентів, які підлягають сплаті та несплачені протягом місяця відповідно до статті 3(е) контракту; будь-яких сум, що підлягають сплаті та несплачені відповідно до статті 11 контракту в рахунок українських податків. При цьому принципал усвідомлює, що гарантія, яка надається за цим договором, є незалежною від основного зобов'язання за контрактом (його припинення або недійсності) та такою, що має бути виконана банком на вимогу бенефіціара у всіх випадках, та банк жодною мірою не пов'язаний та не зобов'язаний займатися таким контрактом.
Гарантійним випадком за цим договором буде вважатись отримання банком від бенефіціара вимоги, за якою банк зобов'язаний протягом 5-ти робочих днів після отримання вимоги здійснити платіж на користь бенефіціара у сумі коштів, що вимагається бенефіціаром та не перевищує суми гарантованої гарантією станом на дату виставлення бенефіціаром вимоги за формою, наведеною у додатку А до гарантії (п. 3.1.7 гарантійного договору).
Відповідно до п. 3.2.1 гарантійного договору загальна сума гарантії не перевищує сукупності: 5 000 000,00 дол. США купівельної ціни; будь-яких процентів, які підлягають сплаті та несплачені протягом місяця відповідно до статті 3(е) контракту; будь-яких сум, що підлягають сплаті та несплачені відповідно до статті 11 контракту в рахунок українських податків.
Згідно з п. 3.3.2 гарантійного договору гарантія припиняється 31.12.2019 включно або після повного виконання банком своїх зобов'язань за гарантією або у день одержання банком від бенефіціара оригіналу гарантії або у день отримання банком від бенефіціара письмової заяви бенефіціара про звільнення банку від обов'язків за гарантією - в залежності від того, яка з цих дат настане раніше; за умови, що банк не звільняється від своїх зобов'язань щодо будь-яких вимог, висунутих до настання такої найбільш ранньої дати.
Положеннями п. 5.2 гарантійного договору передбачено, що у разі настання гарантійного випадку та/або події невиконання зобов'язань банк:
- перевіряє отриману від бенефіціара вимогу та копії доданих до неї документів (у разі їх наявності) (п. 5.2.1);
- повідомляє принципала, як це зазначено у п. 9.3 цього договору, про отримання вимоги та надає копію вимоги разом з копіями доданих до неї документів (у разі їх наявності) (п. 5.2.2);
- виконує зобов'язання за гарантією в порядку, передбаченому чинним законодавством України згідно з умовами гарантії та цього договору (п. 5.2.3);
- повідомляє принципала про виникнення заборгованості принципала перед банком із зазначенням її суми (п. 5.2.4);
- вимагає погашення заборгованості, що виникла при настанні гарантійного випадку та/або несвоєчасній сплаті банку комісійних винагород, процентів за користування сплаченими банком коштами за гарантією та інших платежів, пов'язаних з гарантією (п. 5.2.5);
- нараховує на основі банківського року (рік тривалістю 360 днів, що погоджено сторонами у п. 1.4 гарантійного договору) проценти за користування сплаченими банком коштами за гарантією у разі настання гарантійного випадку у розмірі 15% річних від суми поточної заборгованості принципала перед банком до часу її погашення. Проценти за здійснене користування сплачених банком коштів за гарантією нараховуються щомісяця на суму фактичної заборгованості за гарантією із розрахунку фактичної кількості днів у періоді нарахування процентів на основі банківського року і підлягають сплаті у тій валюті, в якій банком здійснено перерахування коштів за гарантією, з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - до 15 числа) на рахунок, що буде вказаний додатково. Протягом цього періоду сплачуються проценти за попередній місяць. Проценти за останній період нарахування процентів підлягають сплаті не пізніше наступного банківського дня після повного погашення заборгованості за гарантією. При цьому період нарахування процентів означає початковий період, що розпочинається з дати перерахування банком коштів за гарантією (настання гарантійного випадку) і закінчується останнім днем місяця, за який нараховується проценти. Будь-який наступний період нарахування процентів у подальшому - кожен календарний місяць до дати повного погашення заборгованості за гарантією (п. 5.2.6).
За умовами п. 5.3 гарантійного договору банк має право на зворотну вимогу (регрес) до принципала в межах сум, сплачених ним бенефіціару за гарантією та у зв'язку з гарантією, в повному обсязі.
У свою чергу, умовами гарантійного договору на відповідача, як принципала, покладені наступні обов'язки:
- перерахувати на користь банка комісійні винагороди в розмірі та в терміни, зазначені в ст. 4 цього договору, та інші платежі, передбачені цим договором, протягом усього терміну чинності гарантії та цього договору (п. 7.6);
- погасити заборгованість, яка виникла перед банком при настанні гарантійного випадку та сплати банком коштів за гарантією (виконання зобов'язань за гарантією), у т.ч. сплатити проценти за користування сплаченими банком коштами за гарантією, згідно з цим договором та відповідно до умов цього договору (п. 7.7);
- відшкодувати банку усі витати, пов'язані з наданням та управлінням гарантією, у порядку, передбаченому чинним законодавством України (п. 7.8).
Положеннями п. 4.1.2 гарантійного договору передбачено, що за здійснення гарантійної операції принципал сплачує банку комісію за управління гарантією у розмірі 4% річних від суми гарантії, яка нараховується щомісячно з дати надання гарантії на суму поточних зобов'язань принципала з розрахунку фактичної суми, кількості днів періоду користування гарантією на основі банківського року.
Відповідно до п. 4.1.2.1 гарантійного договору у разі невиконання/порушення умов, зазначених в п. 7.19 та/або 7.17 (г) - (д) цього договору комісія за управління гарантією збільшується до 5% річних, починаючи з першого числа місяця, наступного за звітним кварталом, у якому відбулось таке невиконання/порушення. Підвищена таким чином процентна ставка діє до останнього числа кварталу, в якому принципалом зазначені умови будуть виконані. Оцінку виконання принципалом зазначених умов банк здійснює щоквартально.
Згідно з п. 4.1.2.2 гарантійного договору у разі невиконання/порушення умови, зазначеної в п. 7.21 цього договору, комісія за управління гарантією збільшується до 5% річних. Підвищена таким чином комісія за управління гарантією діє з дати порушення такої умови до дати виконання.
Комісія з управління гарантією (визначена у п. 4.1.2) сплачується принципалом щомісячно на користь банку протягом термін чинності гарантії та цього договору протягом перших 5 (п'яти) банківських днів місяця, наступного за розрахунковим (у січні та травні - до 15 числа) або раніше протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання принципалом відповідного рахунку від банку (п. 4.2.2 гарантійного договору).
Пунктом 5.4.1 гарантійного договору передбачено, що будь-який з платежів принципала у разі погашення заборгованості за гарантією, процентів за користування сплаченими банком коштами за гарантією, здійснюються у валюті гарантії, комісійні винагороди та інші платежі за цим договором на користь банку сплачуються у національній валюті України.
Матеріали справи свідчать, що у зв'язку з неналежним виконанням Корпорацією «Таско» її грошових зобов'язань за договором відступлення прав перед Корпорацією закордонних приватних інвестицій (ОПІК) остання двічі звернулась до банка-гаранта з письмовими вимогами:
- з вимогою від 14.11.2018, в якій вказала, що на дату цієї письмової вимоги належна за договором відступлення до сплати сума, що не сплачена бенефіціару, принципалом складає 505 416,67 дол. США, з яких: 500 000,00 дол. США - сума частини купівельної ціни відступлених прав, 5 416,67 дол. США - сума процентів, які підлягають сплаті відповідно до статті 3(е) договору відступлення за період з 16.10.2018 по 14.11.2018. Вказана вимога була отримана банком 10.12.2018, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції на вимозі;
- з вимогою від 14.11.2019, в якій вказала, що на дату цієї письмової вимоги належна за договором відступлення до сплати сума, що не сплачена бенефіциару принципалом складає 505 416,67 дол. США, з яких: 500 000,00 дол. США - сума частини купівельної ціни відступлених прав, 5 416,67 дол. США - сума процентів, які підлягають сплаті відповідно до статті 3(е) договору відступлення за період з 16.10.2019 по 14.11.2019. Вказана вимога була отримана банком 26.11.2019, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції на супровідному листі до вимоги.
Отже, судом встановлено, що ОПІК направило вимогу про здійснення виплати за гарантійним договором своєчасно, тобто в межах строку дії гарантії, встановленого умовами п. 3.3.2 гарантійного договору.
Листом від 13.12.2018 № 0019500/543011-18 АТ «Укрексімбанк» повідомив Корпорацію «Таско» про надходження вимоги Корпорації закордонних приватних інвестицій, який був отриманий відповідачем 17.12.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 03150 64112997.
На виконання своїх зобов'язань банк-гарант сплатив на користь ОПІК грошові кошти в загальному розмірі 1 010 833,34 дол. США, що підтверджується банківськими виписками від 13.12.2018 (платіж на суму 505 416,67 дол. США) та від 03.12.2019 (платіж на суму 505 416,67 дол. США).
Крім того, за користування сплаченими банком коштами за гарантією, банк здійснив нарахування процентів, передбачених п. 5.2.6 гарантійного договору, розмір яких за період з 13.12.2018 по 09.01.2020 становить 80 755,77 дол. США.
У зв'язку з цим банк направив на адресу відповідача вимоги про погашення заборгованості, що виникла при настанні гарантійного випадку № 195-00/7531 від 21.12.2018 (отримана відповідачем 21.12.2018, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції), № 195-00/1169 від 21.02.2019 (отримана відповідачем 27.02.2019, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 03150 64107683), № 195-00/1829 від 25.03.2019 (отримана відповідачем 28.03.2019, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 03150 63379965).
Однак, Корпорація «Таско» виконала свої грошові зобов'язання перед банком лише частково, а саме в розмірі 204 062,30 дол. США, що підтверджується банківськими виписками від 21.12.2018 (на суму 54 062,34 дол. США), від 05.12.2019 (на суму 89 075,00 дол. США та 60 924,96 дол. США).
Судом встановлено, що згідно з зазначеним призначенням кожного зі здійснених відповідачем платежів в оплату основного боргу (заборгованості по гарантійних платежах) позивачем зараховані оплати, здійснені відповідачем 21.12.2018 на суму 54 062,34 дол. США та 05.12.2019 на суму 89 075,00 дол. США (в загальному розмірі 143 137,34 дол. США), в оплату процентів, передбачених п. 5.2.6 гарантійного договору, позивачем зарахована оплата, здійснена відповідачем 05.12.2019 на суму 60 924,96 дол. США.
Таким чином, судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем в частині повернення сплачених банком гарантійних платежів становить 867 696,00 дол. США (1 010 833,34 дол. США - 143 137,34 дол. США), а в частині сплати процентів, передбачених п. 5.2.6 гарантійного договору, - 19 830,81 дол. США. При цьому несплаченими залишились проценти за період з 01.11.2019 по 09.01.2020.
Враховуючи виникнення у відповідача вищевказаної заборгованості, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти правомірності позовних вимог, зазначав про те, що укладеним сторонами договором гарантії передбачена можливість звільнення сторони договору від відповідальності за порушення його умов, якщо таке порушення є наслідком надзвичайних обставин. На підтвердження наявності таких надзвичайних обставин, що перешкодили виконанню відповідачем його зобов'язань перед ОПІК, відповідач долучив до матеріалів справи сертифікат Торгово-промислової палати України від 29.08.2014.
Крім того, відповідач вказував, що виконання його грошового зобов'язання перед Корпорацією закордонних приватних інвестицій за договором відступлення прав здійснювалось ним за рахунок коштів, отриманих від здійснення господарської діяльності з переробки та утилізації непридатних та надлишкових боєприпасів. Відповідно, належне виконання такого обов'язку відповідачем безпосередньо залежить від належного виконання Міністерством оборони України його обов'язку передавати відповідачу боєприпаси, що підлягають утилізації. Однак, Міністерством його обов'язок з передання відповідачу боєприпасів для утилізації виконується неналежним чином, що має наслідком неналежне виконання відповідачем його грошових зобов'язань перед ОПІК.
Оцінюючи наведені заперечення відповідача, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідно до п. 9.9.1 гарантійного договору жодна зі сторін не несе відповідальності за невиконання будь-якого з положень цього договору, якщо це невиконання є наслідком надзвичайних обставин, що знаходяться поза контролем сторони та унеможливлюють (фактично чи юридично) чи роблять вкрай обтяжливим належне виконання обов'язків сторони за договором.
У п. 9.9.2 гарантійного договору сторони погодились, що форс-мажорними обставинами у розумінні даного розділу договору, є такі обставини, як стихійні лиха, воєнні дії, торговельне ембарго, громадські заворушення, втручання органів державної влади та/або місцевого самоврядування.
Згідно з п. 9.9.3 гарантійного договору настання форс-мажорних обставин (пп. 9.9.1-9.9.2 договору) призупиняє дію цього договору. Після усунення цих обставин строк дії цього договору автоматично продовжується на відповідний строк.
Сторони домовились, що підтвердженням дії форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати України чи іншого органу, на який покладено такі повноваження (п. 9.9.4 гарантійного договору).
Пунктом п. 9.9.5 гарантійного договору передбачено, що сторона, яка не може виконати умови договору через виникнення форс-мажорних обставин, повинна не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з моменту виникнення таких обставин письмово повідомити про це іншу сторону.
Відповідачем долучений до матеріалів справи сертифікат Торгово-промислової палати України від 29.08.2014 № 2676/05-4, в якому було вказано, що у зв'язку проведенням антитерористичної операції потреба Збройних Сил України в боєприпасах змінилася, тому в липні 2014 року Департамент утилізації компонентів ракетного палива та ракет і боєприпасів Міністерства оборони Україні призупинив передачу Міністерством оборони України непридатних та надлишкових боєприпасів, що підлягають утилізації, корпорації «ТАСКО» (лист Департамент утилізації компонентів ракетного палива та ракет і боєприпасів Міністерства оборони України від 15.07.2014 № 274/3/2553). Призупинення видачі боєприпасів Корпорації «Таско» з 15.07.2014 призвело до відсутності відремонтованих боєприпасів і, як наслідок, неможливості виконувати зобов'язання перед ОПІК, а також укладати договори реалізації відремонтованих виробів. Торгово-промислова палата України на підставі викладеного підтвердила, що вказані події є обставинами форс-мажору, передбаченими умовами Договору про надання гарантії № 151109G107 від 16.12.2009 та умовами Договору № 274/П/7-09 від 06.10.2009, укладеного між Міністерством оборони України та Корпорацією «Таско». Також у сертифікаті вказано, що початком дії обставин форс-мажору є 15.07.2014, і такі обставини продовжують діяти по час видачі сертифікату, дату закінчення терміну дії обставин форс-мажору на момент видачі даного сертифікату встановити неможливо.
Водночас, у матеріалах справи наявний лист Міноборони України № 220/1127 від 28.02.2018, в якому Міністерство зазначає, що на виконання умов укладеного між ним та Корпорацією «Таско» договору № 274/П7-09 від 06.10.2009 та додаткових угод до нього, протягом 2009-2013 років Корпорації було передано для утилізації 13,0 тис. тонн боєприпасів. З даної кількості боєприпасів Корпорацією «Таско» утилізовано - 0,8 тис тонн, відновлено - 5,1 тис. тонн, залишок неутилізованих та невідновлених боєприпасів - 7,1 тис. тонн. Крім того, у 2018 році відповідно до Переліку боєприпасів, що підлягають утилізації у 2017-2021 роках, затвердженого розпорядженням КМУ від 18.08.2017 № 547-р між Міноборони України та Корпорацією «Таско» укладено додаткову угоду на утилізацію 787,586 тонн боєприпасів, з яких за інформацією, наданою Корпорацією, вона спроможна вилучити лише близько 500,0 тонн боєприпасів.
У наданих ним поясненнях третьої особи Міноборони України наголошувало, що з переданих на утилізацію 14,1 тис. тонн боєприпасів, лише 5,7 тис тонн було опрацьовано Корпорацією «Таско» (відновлено або утилізовано), залишок боєприпасів який знаходиться у відповідача наразі становить приблизно 8,4 тис. тонн.
З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що відповідачем не у повній мірі опрацьований обсяг переданих для утилізації або відновлення боєприпасів, суд відхиляє посилання відповідача на те, що невиконанню ним грошового зобов'язання перед ОПІК сприяло неналежне виконання Міністерством його обов'язку перед відповідачем щодо передання останньому боєприпасів.
Крім того, суд зазначає, що гарантійні випадки мали місце 13.12.2018 та 03.12.2019, тобто після отримання відповідачем сертифікату Торгово-промислової палати України від 29.08.2014, однак з 2014 року і до моменту настання вказаних гарантійних випадків у 2018 та 2019 роках відповідач виконував свої зобов'язання перед Корпорацією закордонних приватних інвестицій належним чином, не зважаючи на існування вказаних у сертифікаті форс-мажорних обставин.
Поряд з наведеним суд зазначає, що відповідачем не надано доказів на підтвердження виконання ним положень п. 9.9.5 гарантійного договору та повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин та отримання ним на підтвердження настання таких обставин сертифікату торгово-промислової палати.
Враховуючи викладене, суд вважає необґрунтованими наведені у відзиві заперечення відповідача та не приймає їх до уваги.
Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача суд керувався таким.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України гарантія є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.
За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ст. 560 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами ст. 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Частиною 2 ст. 200 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.
До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ч. 4 ст. 200 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання Корпорацією «Таско» грошових зобов'язань перед Корпорацією закордонних приватних інвестицій (ОПІК), строк виконання яких настав 15.10.2018 та 15.10.2019. Відтак, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем його договірних зобов'язань, забезпечених банківською гарантією. Така обставина відповідно до умов гарантійного договору є підставою для виплати суми банківської гарантії на користь ОПІК.
Судом також раніше встановлено наявність письмового звернення ОПІК до АТ «Укрексімбанк» з вимогою про виплату банківської гарантії, яке було здійснено в межах строку чинності банківської гарантії, а також відповідало вимогам ст. 563 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 564 Цивільного кодексу України гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Положеннями ст. 565 Цивільного кодексу України передбачено, що гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
З урахуванням вищевикладеного, судом не встановлена наявність обставин, які б зумовлювали правомірну відмову АТ «Укрексімбанк», як банка-гаранта, у виплаті гарантійного платежу на користь ОПІК.
За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України закріплено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно із яким відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Поряд з наведеним статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу (суми виплаченої позивачем гарантії) в розмірі 867 696,00 дол. США, заборгованості за процентами у розмірі 19 830,81 дол. США є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у вказаних розмірах.
При цьому судом врахована правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 04.07.2018 по справі № 761/12665/14-ц, згідно з якою правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2019 по справі № 752/18552/17, від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16-ц.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 97 381,95 дол. США пені по основному боргу, 8 054,38 дол. США пені по процентах та 248,96 грн пені по комісії.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що відповідач не у повній мірі та несвоєчасно виконав свої зобов'язання перед позивачем щодо повернення сплаченої останнім суми гарантійних платежів, сплати процентів за користування сплаченими банком коштами за гарантією, а також сплати комісії, відтак допустив порушення зобов'язання.
За умовами п.п. 5.1.2, 5.1.3 гарантійного договору подіями невиконання зобов'язань є наступні події: несплата пинципалом банку у строк платежів, належних до сплати згідно з цим договором, у т.ч. комісійної винагороди та інших платежів за договором; виникнення у принципала будь-якої простроченої заборгованості за будь-якими укладеними з банком договорорами.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Пунктом 8.3 гарантійного договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання принципалом своїх зобов'язань за цим договором, пов'язаних з наданням та управлінням гарантією, принципал сплачує на користь банку пеню. Пеня нараховується на суму невиконаних або неналежним чином виконаних принципалом зобов'язань із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується та сплачується пеня, за кожен день прострочки.
Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, а умови договору, передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, і сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд вважає правомірним стягнення й пені в іноземній валюті.
При цьому, висновок щодо можливості стягнення неустойки в іноземній валюті обґрунтований законодавчо встановленим правом банку здійснювати операції з валютними цінностями на підставі відповідної ліцензії НБУ та відповідними умовами договору (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 по справі № 761/26293/16-ц та постанові Верховного Суду України від 15.05.2017 у справі № 6-211цс17).
У вищевказаній постанові Верховного Суду України від 15.05.2017 у справі № 6-211цс17 зазначено, що пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання. Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 15.05.2017 у справі № 6-211цс17 зазначено, що у мотивувальних частинах судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, які ухвалені за наслідками розгляду справи, що переглядається та з висновками яких погодився й суд касаційної інстанції, наведено розрахунки заборгованості за кредитним договором, у тому числі процентів та пені, в іноземній валюті з переведенням її в національну за курсом, установленим НБУ на час розрахунку. Такий висновок судів є правильним та узгоджується з вимогами частини другої статті 192, частини третьої статті 533 ЦК України та статті 5 Декрету.
Враховуючи наведені правові позиції суду вищої інстанції, зважаючи на правомірність заявлених позивачем вимог про стягнення пені за порушення відповідачем грошових зобов'язань, суд, здійснюючи розрахунок пені за зобов'язанням в іноземній валюті за подвійною обліковою ставкою НБУ, здійснював конвертацію суми боргу у національну валюту за курсом валют, встановленим Національним банком України, а визначений судом розмір пені, зважаючи на те, що вимога про стягнення пені заявлена позивачем у іноземній валюті, з метою уникнення правової невизначеності під час виконання рішення суду, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача також визначений судом у відповідній іноземній валюті за курсом валют, встановленим Національним банком України на день вирішення спору.
Здійснивши власний розрахунок пені по комісії, суд встановив, що її розмір становить 245,55 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення, у зв'язку з чим суд зазначає, що вимога про стягнення з відповідача пені по комісії заявлена позивачем правомірно, проте підлягає задоволенню у розмірі, визначеному судом, а саме в сумі 245,55 грн.
Здійснивши власний розрахунок пені по основному боргу (сумі виплаченої позивачем гарантії), суд встановив, що її розмір становить 96 047,96 дол. США, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення, у зв'язку з чим суд зазначає, що вимога про стягнення з відповідача пені по комісії заявлена позивачем правомірно, проте, підлягає задоволенню у розмірі, визначеному судом, а саме в сумі 96 047,96 дол. США, що еквівалентно 2 563 491,24 грн станом на день ухвалення рішення.
Здійснивши власний розрахунок пені по процентах, передбачених п. 5.2.6 гарантійного договору, суд встановив, що її розмір становить 7 073,74 дол. США, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення, у зв'язку з чим суд зазначає, що вимога про стягнення з відповідача пені по комісії заявлена позивачем правомірно, проте, підлягає задоволенню у розмірі визначеному судом, а саме у розмірі 7 073,74 дол. США, що еквівалентно 188 796,00 грн станом на день ухвалення рішення.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних по основному боргу в розмірі 15 928,16 дол. США та 3% річних по процентах в розмірі 880,39 дол. США.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши власний розрахунок 3% річних по основному боргу та по процентах, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору. Отже, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних по основному боргу в розмірі 15 928,16 дол. США та 3% річних по процентах в розмірі 880,39 дол. США заявлені позивачем правомірно та підлягають задоволенню у вказаному розмірі.
При цьому, судом врахована правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16-ц, згідно з якою передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу (суми виплаченої позивачем гарантії) у розмірі 867 696,00 дол. США, заборгованості за процентами у розмірі 19 830,81 дол. США, пені по основному боргу в розмірі 96 047,96 дол. США, пені по процентах у розмірі 7 073,74 дол. США, пені по комісії у розмірі 245,55 грн, 3% річних по основному боргу в розмірі 15 928,16 дол. США, 3% річних по процентах у розмірі 880,39 дол. США.
Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому суд зазначає, що розподілу між сторонами підлягає судовий збір у розмірі 735 700,00 грн (максимальний розмір судового збору за ставкою 2020 року), оскільки збільшення розміру позовних вимог було подано позивачем у 2020 році, а надлишково сплачений позивачем судовий збір може бути повернутий стороні, що його сплатила, за її клопотанням на підставі ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Корпорації «Таско» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 5/2-Б, ідентифікаційний код 22866094) на користь Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 127, ідентифікаційний код 00032112) основний борг (сума виплаченої позивачем гарантії) у розмірі 867 696,00 дол. США (вісімсот шістдесят сім тисяч шістсот дев'яносто шість дол. США 00 центів), заборгованість за процентами у розмірі 19 830,81 дол. США (дев'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять дол. США 81 цент), пеню по основному боргу в розмірі 96 047,96 дол. США (дев'яносто шість тисяч сорок сім дол. США 96 центів), пеню по процентах у розмірі 7 073,74 дол. США (сім тисяч сімдесят три дол. США 74 центи), пеню по комісії у розмірі 245,55 грн (двісті сорок п'ять грн 55 коп.), 3% річних по основному боргу в розмірі 15 928,16 дол. США (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім дол. США 16 центів), 3% річних по процентах у розмірі 880,39 дол. США (вісімсот вісімдесят дол. США 39 центів), судовий збір у розмірі 734 013,61 грн (сімсот тридцять чотири тисячі тринадцять грн 61 коп.).
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення підписано 28.05.2020.
Суддя О.Г. Удалова