ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.05.2020Справа № 910/3007/20
Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 5 163,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) про стягнення 5 163,00 грн. штрафу за несвоєчасну доставку вагонів .
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про надання послуг № 07153/ПЗ-2018 від 07.02.2018 в частині порушення термінів та строків поставки вагонів за залізничними накладними № 42141143, № 42141150, № 42141168, № 42147785 та № 42147769.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 відкрито провадження у справі № 910/3007/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі.
В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 про відкриття провадження у справі № 910/3007/20.
02.04.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову, оскільки, на думку відповідача, матеріали справи не містять доказів того, що позивач поніс збитки внаслідок затримки доставки вантажу. Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 50 %. Відповідач також вказує, що вагони вивезено зі станції пізніше ніж через добу з моменту повідомлення про їх прибуття, а тому згідно статті 116 Статуту залізниць України, штраф не нараховується.
Відповідно до ч. 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
07.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» (замовник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (найменування змінене на Акціонерне товариство "Українська залізниця") (перевізник, відповідач) було укладено договір про надання послуг №07153/ПЗ-2018 (Договір) предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1.).
Перевезення - послуга, в процесі надання якої перевізник зобов'язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 зі змінами та доповненнями, Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, який затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356 (далі - Збірник тарифів), Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2009 за № 1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі -УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ) відповідно (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.3. Договору надання послуг за цим договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.
Як вбачається з матеріалів справи, залізничними накладними № 42141143, № 42141150, № 42141168, № 42147785 та № 42147769 підтверджується факт того, що 24.08.2019 відповідачем прийнято до перевезення вантаж на станції Одеса-Порт Одеської залізниці. Станція призначення - Рогатин Львівської залізниці. Одержувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард».
04.09.2019 року вантаж за залізничними накладними № 42141143, № 42141150, № 42141168, № 42147785 та № 42147769 доставлено та видано одержувачеві.
Залізничними накладними № 42141143, № 42141150, № 42141168, № 42147785 та № 42147769 підтверджується факт того, що 24.08.2019 відповідачем прийнято до перевезення вантаж на станції Одеса-Порт Одеської залізниці. Станція призначення - Рогатин Львівської залізниці. Одержувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард».
Як вбачається з графи 49 залізничних накладних № 42141143, № 42141150, № 42141168, № 42147785 та № 42147769 одержувача повідомлено 04.09.2019.
04.09.2019 вантаж за залізничними накладними № 42141143, № 42141150, № 42141168, № 42147785 та № 42147769 доставлено та видано одержувачеві.
Відповідно до графи 52 залізничних накладних № 42141143, № 42141150, № 42141168, № 42147785 та № 42147769 вагони, які прямували до станцій призначення Акціонерним товариством «Українська залізниця» доставлені після закінчення встановленого строку доставки, про що свідчать відповідні календарні штемпелі видачі вантажу на цих накладних.
В наведених залізничних накладних, за якими Акціонерним товариством «Українська залізниця» допущено прострочення доставки вантажу, відмітки про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки не проставлені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу одержувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард».
Внаслідок прострочення Акціонерним товариством «Українська залізниця» строків доставки вантажів, визначених Правилами обчислення термінів доставки вантажів, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 24.11.2000 за № 865/5086 (далі - Правила обчислення термінів доставки вантажів) Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» нарахувало залізниці штраф на загальну суму 5 163,00 грн.
Позивач звертався до відповідача з претензією № 1009-384 від 10.09.2019 про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу в загальному розмірі 5 163,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на час розгляду справи по суті матеріали справи не містять відповіді відповідача про задоволення або відмову у задоволенні претензій позивача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 затверджено Статут залізниць України (далі - Статут), який визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (п. 2 Статуту).
На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України (п. 5 Статуту).
Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Статтями 22, 23 Статуту передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.
Таким чином, відповідачем взято на себе зобов'язання з перевезення вантажу на підставі складених залізничних накладних, копії яких наявні в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі (ч. 1 ст. 313 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ст. 41 Статуту залізниць України, залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно з п. 1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажу, термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Відповідно до підпункту 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів, у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі «Навантаження призначено на число місяць» (п. 2.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів).
Терміни доставки для вагонних відправок застосовуються при перевезенні вантажів, для яких надані окремі вагони та при перевезенні порожніх власних і орендованих вагонів (п. 2.2 Правил обчислення термінів доставки вантажів).
Згідно з п. 2.4 наведених Правил, терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу та на одну добу у разі переадресування вантажу.
Відповідно до п. 2.10 Правил обчислення термінів доставки вантажів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно зі ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Відповідно до ст. 116 Статуту залізниць України, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;
20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;
30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Згідно п. 8 Правил видачі вантажів, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 24.11.2000 за № 862/5083 оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Відповідно до Правил обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, граничний термін доставки вантажу по перевізним документам:
№ 42141143, № 42141150, № 42141168, № 42147785 та № 42147769 - 29.08.2019.
Проте, відповідачем вантаж по вказаним перевізним документам доставлено лише:
№ 42141143, № 42141150, № 42141168, № 42147785 та № 42147769 - 04.09.2020, чим допущено прострочення доставки на 5 діб;
Таким чином, оскільки факт порушення відповідачем правил перевезення вантажу належним чином доведений та документально підтверджений, суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу є обґрунтованими.
Відповідно до розрахунку позивача, загальний розмір штрафу за несвоєчасну доставку вантажів становить 5 163, 00 грн.
Відповідач свого контррозрахунку суми позову не надав, належними доказами доводи щодо відсутності своєї вини у відповідному простроченні не підтвердив.
Судом перевірено розрахунок штрафу, який наведений позивачем у позовній заяві та встановлено, що він є вірним.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 50 %.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Разом з тим, за приписами ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проте відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, що визначені у вказаних приписах ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України з наявністю яких законодавець пов'язав виникнення підстав для зменшення розміру штрафних санкцій судом, а тому у задоволенні клопотання відповідача про зменшення суми штрафу судом відмовлено.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення штрафу у розмірі 5 163,00 грн. за несвоєчасну доставку вантажу.
Суд відхиляє твердження відповідача щодо несвоєчасності вивезення вагонів позивачем, що позбавляє позивача права на стягнення штрафу з відповідача, з огляду на таке.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає зазначені заперечення відповідача безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 116 Статуту, штраф за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув. Однак, як встановлено судом вище, розкредитування перевізних документів на вантаж, що прибув, здійснено позивачем 04.09.2019 (гр. 52, 53 залізничних накладних № 42141143, № 42141150, № 42141168, № 42147785 та № 42147769), тобто в межах строку, встановленого приписами ст. 116 Статуту.
Судом враховано, що відповідно до додатку 3 до Правил оформлення перевізних документів, графа 52 залізничної накладної "Календарний штемпель видачі вантажу" заповнюється залізницею самостійно. Тобто, самим відповідачем зазначено дату видачі вантажу - 04.09.2019.
Щодо посилання відповідача на акти загальної форми № 621 від 04.09.2019, № 245 від 04.09.2019, № 634 від 08.09.2019, № 253 від 08.09.2019, то суд зазначає, що вказані акти, не містять посилань на залізничні накладні, їх номер та дату, а тому не можуть підтверджувати будь-які обставини саме за залізничними накладними № 42141143, № 42141150, № 42141168, № 42147785 та № 42147769.
З урахуванням вище наведеного, підстави для звільнення відповідача від сплати штрафу, передбаченого за несвоєчасну доставку вантажів, відсутні.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Як вже вказувалось судом, у позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами ч. 3-5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В обґрунтування розміру заявленої суми витрат на правничу допомогу, позивач зазначає, що ним 03.02.2020 було укладено Договір про надання правової допомоги № 01-02 з адвокатом Накоп'юком Ярославом Володимировичем.
Також до позовної заяви позивачем додано: Договір про надання правової допомоги № 01-02 від 03.02.2020, акт № 01-02/30 виконаних робіт (наданих послуг) від 24.02.2020, рахунок на оплату № 01-02/30 від 24.02.2020 на суму 4 000,00 грн., платіжне доручення № 385 від 24.02.2020 на суму 4 000,00 грн., ордер серії СА № 1002411 від 24.02.2020 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК № 001243 від 16.12.2019.
За змістом п. 1.1 Договору про надання правової допомоги № 01-02 від 03.02.2020 клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання всіма законними методами та способами надавати клієнту правову допомогу у всіх справах, які пов'язані або можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів клієнта в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до пунктів 4.3 та 4.4 Договору про надання правової допомоги № 01-02 від 03.02.2020 вартість послуг наданих адвокатом складає 1 000,00 грн. за одну годину роботи, а за участь у кожному судовому засіданні - 2 000,00 грн., але не повинна перевищувати суму у розмірі 30 000,00 грн. За надання правової допомоги, відповідно до даного договору, клієнт авансовано сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі або у процентному відношенні залежно від ціни позову, відповідно до домовленості сторін.
В акті № 01-02/30 виконаних робіт (наданих послуг) від 24.02.2020 до Договору про надання правової допомоги № 01-02 від 03.02.2020 його сторони погодили, що вартість послуг адвоката складає 4 000,00 грн.
Наданим позивачем платіжним дорученням № 385 від 24.02.2020 на суму 4 000,00 грн. підтверджується здійснення позивачем оплати послуг згідно рахунку на оплату № 01-02/30 від 24.02.2020.
Отже, матеріалами справи підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4 000,00 грн.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, п. 269).
Із наданих позивачем документів не вбачається, що витрати у розмірі 4 000,00 грн. (враховуючи предмет та підстави позовних вимог у справі № 910/3007/20, обставини даної справи та її складність) мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим (як обов'язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).
Враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності і становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 5 163,00 грн. штрафу задовольнити повністю.
2.Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32, літера А, 3-й поверх; ідентифікаційний код 41564379) 5 163 (п'ять тисяч сто шістдесят три) грн. 00 коп. штрафу, 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору та 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, і може бути оскаржено в порядку та строки встановленні статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України про продовження такого строку на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Повний текст рішення складено та підписано 26.05.2020
Суддя С. В. Стасюк