Постанова від 21.05.2020 по справі 320/5039/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/5039/19 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Оксененка О.М., Мельничука В.П., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову - Міністерство оборони України, про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 від 13.08.2019 № 180 в частині розрахунку пільгової вислуги років ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 від 13.08.2019 № 180 в частині виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 02 календарні роки;

- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 здійснити заходи, відповідно до пункту 3 Розділу IV «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженому Наказом МОУ від 07.06.2018 № 260, пункту 3 Постанови КМУ від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», щодо зарахування до пільгової вислуги років ОСОБА_1 служби у складі спеціального батальйону Вищої слідчої школи МВС СРСР по охороні громадського порядку в умовах надзвичайного стану в місті Степанокерті Нагорно-Карабаської автономної області Азербайджанської PCP, в періоди з 22.09.1988 по 24.12.1988 та з 01.06.1989 по 20.08.1989, на пільгових умовах - один місяць служби за два місяці;

- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 здійснити заходи, відповідно до пункту 3 Розділу IV «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженому Наказом МОУ від 07.06.2018 № 260, пунктів 1, 10 Постанови КМУ від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення у зв'язку зі звільненням зі служби за станом здоров'я за 19 повних календарних років служби.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року провадження в адміністративній справі закрито.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати вказане судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зокрема, скаржник зазначає, що подані позивачем позови до командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 мають зовсім різні підстави, предмет, відповідно не підпадають під вимоги статті 238 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

За приписами частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема якщо: якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Суд першої інстанції закриваючи провадження у справі в оскаржуваній ухвалі посилається на ту обставину, що у провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме №320/3794/19 за позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , третя особа - Командувач Сухопутних військ Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльність. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.12.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020, в задоволенні вказаного позову відмовлено. Враховуючи викладене, а також те, що у провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа №320/3794/19, в якій вже прийнято рішення, що набрало законної сили, про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що і в справі №320/5039/19, суд дійшов висновку про необхідність закрити провадження у справі.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що з позовної заяви вбачається, що у даній справі позивач просить - визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 від 13.08.2019 № 180 в частині розрахунку пільгової вислуги років ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 від 13.08.2019 № 180 в частині виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 02 календарні роки; зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 здійснити заходи, відповідно до пункту 3 Розділу IV «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженому Наказом МОУ від 07.06.2018 № 260, пункту 3 Постанови КМУ від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», щодо зарахування до пільгової вислуги років ОСОБА_1 служби у складі спеціального батальйону Вищої слідчої школи МВС СРСР по охороні громадського порядку в умовах надзвичайного стану в місті Степанокерті Нагорно-Карабаської автономної області Азербайджанської PCP, в періоди з 22.09.1988 по 24.12.1988 та з 01.06.1989 по 20.08.1989, на пільгових умовах - один місяць служби за два місяці; зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 здійснити заходи, відповідно до пункту 3 Розділу IV «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженому Наказом МОУ від 07.06.2018 № 260, пунктів 1, 10 Постанови КМУ від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення у зв'язку зі звільненням зі служби за станом здоров'я за 19 повних календарних років служби.

Натомість, як вбачається з постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020 судом вирішувався спір щодо визнання протиправною бездіяльності командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 , яка полягає у неприйнятті рішення за рапортом ОСОБА_1 від 05.12.2018 про перерахунок вислуги років, з урахуванням періодів служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у пільговому порядку; зобов'язання командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 здійснити заходи, передбачені наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, яким затверджено «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», щодо зарахування служби ОСОБА_1 у складі спеціального батальйону Вищої слідчої школи МВС СРСР по охороні громадського порядку, в умовах надзвичайного стану, в місті Степанокерті Нагорно-Карабаської автономної області Азербайджанської PCP, в періоди з 22.09.1988 по 24.12.1988 та з 01.06.1989 по 20.08.1989, на пільгових умовах - один місяць служби за два місяці, а також - провести перерахунок та виплату надбавки за вислугу років, виходячи з цих періодів служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у пільговому порядку, визначеному підпунктом «б» пункту 3 Постанови КМ України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», починаючи з дня підписання контракту від 03.04.2017, з урахуванням виплаченого.

Виходячи з аналізу заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що у даному спорі вже є судове рішення, яке набрало законної сили, що виключає можливість його повторного вирішення в порядку адміністративного судочинства, оскільки вказані справи мають різний предмет спору.

З огляду на зазначені обставини, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі на підставі вимог статті 238 КАС України.

Як свідчить позиція Європейського Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити перетворення судового процесу у безладний рух.

Разом із тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

З тексту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо витікає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд.

Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відповідно до ст. 320 КАС України у редакції, чинній на момент розгляду колегією суддів апеляційної скарги, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись статтями 312, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Постанова складена в повному обсязі 26 травня 2020 р.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя О.М.Оксененко

суддя В.П.Мельничук