Іменем України
27 травня 2020 року
Київ
справа №П/811/4240/14
провадження №К/9901/32475/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді, виключення відомостей, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів Хилько Л. І. (головуючий), Дегтярьової С. В., Притули К. М., та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Богданенка І. Ю. (головуючий), Уханенка С. А., Дадим Ю. М.
І. Обставини справи
1. У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України, Міністерства юстиції України про визнання протиправним і скасування наказу від 23 жовтня 2014 року №10/12-ОС щодо звільнення з посади заступника начальника управління Служби безпеки України в Кіровоградській області відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та поновлення на посаді; зобов'язання виключити відомості з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» в частині застосування заборони передбаченої частиною 3 статті 1 цього Закону.
2. Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалою від 6 грудня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, зупинити провадження у справі № П/811/4240/14 до набрання законної сили рішенням у справі, яка розглядається у порядку конституційного судочинства за конституційним поданням Верховного суду України стосовно відповідності Конституції України окремих положень Закону України "Про очищення влади" та за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».
3. Такі свої рішення суди мотивували тим, що предметом розгляду у межах даної справи є оскарження позивачем наказу голови Служби безпеки України від 23 жовтня 2014 року № 10/12-ОС щодо звільнення його з посади заступника начальника управління СБУ в Кіровоградській області відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», тоді як питання щодо конституційності цього Закону перебуває на розгляді Конституційного Суду України.
4. Так, ухвалами колегії суддів Конституційного Суду України відкрито конституційні провадження у справах за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади», та за конституційним поданням 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади». Ухвалами колегії суддів Конституційного Суду України зазначені подання об'єднано в одне конституційне провадження; справа розглядається з 16 квітня 2015 року.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. Мін'юст, уважаючи ухвалу про зупинення провадження у справі постановленою з порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу.
6. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
7. Позивач подав заперечення на касаційну скаргу та просив відмовити в її задоволенні з огляду на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
ІІІ. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду
8. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
9. Водночас 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
10. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
11. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
12. У силу статті 159 КАС України в редакції, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
13. З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
14. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
15. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 156 КАС України в редакції, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали, суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
16. Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
17. Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв'язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.
18. При цьому згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
19. За правилами статті 6 КАС України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ, Суд) є джерелами права для судів України.
20. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (§ 124 рішення у справі «Kudla v. Poland», § 30 рішення у справі «Vernillo v. France», § 43 рішення у справі «Frydlender v. France» , § 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland», § 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» та ін.).
21. Не вдаючись до детального аналізу практики ЄСПЛ із питання, що розглядається, Верховний Суд нагадує про відображений у § 45 Рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) висновок Суду, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків (див. Caillot v. France, № 36932/97, § 27, 4 червня 1999 року). Далі Суд знову зазначає, що працівник, який вважає, що роботодавець неправомірно відсторонив чи звільнив його, має важливий особистий інтерес до забезпечення швидкого судового розгляду питання законності цього заходу, оскільки трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, враховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування (див. рішення Obermeier v. Austria від 28 червня 1990 року, § 72, та рішення Caleffi v. Italy від 24 травня 1991 року, § 17)».
22. Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.
23. У цій справі суд, зупиняючи провадження у справі, жодним чином не обґрунтував наявності зв'язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду згаданих вище конституційних подань і предметом даного спору, в тому числі не конкретизував, у чому саме полягає об'єктивна неможливість розгляду даної справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначених подань.
24. Подібні висновки щодо застосування згаданих норм процесуального права висловлені у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в адміністративній справі № 826/25204/15, прийнятій у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду.
ІV. Висновки по суті вимог касаційної скарги
25. За наведеного правового регулювання й обставин справи Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення не відповідають визначеним КАС України критеріям обґрунтованості. Відтак, суди допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
26. Крім того, згадане конституційне провадження за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України, як уже зазначено вище, розглядається з 16 квітня 2015 року. Станом на момент касаційного розгляду справа залишається нерозглянутою, що додатково викликає сумнів у доцільності подальшого зупинення провадження у цій справі.
27. Таким чином, касаційна скарга Мін'юсту підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
V. Судові витрати
28. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.
2. Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у справі № П/811/4240/14 скасувати, а справу направити до Кіровоградського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий М. І. Смокович
Судді Н. А. Данилевич
Н. В. Шевцова