Іменем України
26 травня 2020 року
Київ
справа №522/1826/17
адміністративне провадження №К/9901/45070/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 522/1826/17
за позовом ОСОБА_1
до заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Тетяни Павлівни, заступника директора-начальника управління контролю та розгляду звернень громадян департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України Охріменко Олени Валентинівни
про визнання протиправними дій посадової особи суб'єкта владних повноважень,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2017 року (у складі судді Тарасова А.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року (у складі колегії суддів: Шеметенко Л.П., Потапчука В.О., Семенюка Г.В.)
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Тетяни Павлівни (далі також - відповідач 1, заступник начальника ГУ ПФУ в Одеській області Яворська Т.П.), заступника директора-начальника управління контролю та розгляду звернень громадян департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України Охріменко Олени Валентинівни (далі також - відповідач 2, ОСОБА_2 ) у якому просив:
- визнати протиправними дії заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Т.П. щодо невиконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2015 року у справі № 522/11923/15-а і заступника директора - начальника управління контролю та розгляду звернень громадян Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України Охріменко О.В. щодо відмови у задоволенні скарги на дії заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Т.П. відповідно до листа від 13 січня 2017 року № 14425/К-11.
В обґрунтування позову зазначено, що при виконанні постанови Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2015 року, перерахунок пенсії на підставі довідки, наданої Одеським обласним військовим комісаріатом, здійснено лише з урахуванням посадового окладу відповідної категорії військовослужбовців та без урахування інших складових грошового забезпечення, зазначаючи, що це виходитиме за межі зобов'язань, покладених на Управління рішенням суду, про що заступник директора - начальник управління контролю та розгляду звернень громадян департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України повідомив позивача в листі від 10 травня 2016 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки резолютивна частина рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2015 року містить зобов'язання щодо перерахунку пенсії відповідно до схеми розміру посадового окладу відповідної категорії військовослужбовців, посадові особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області при здійсненні перерахунку діяли в межах визначених судовим рішенням, у зв'язку з чим дії відповідачів при розгляді звернень позивача та відмові в задоволенні скарги є правомірними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2017 року та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/1826/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 25 травня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу № 522/1826/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 26 травня 2020 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є пенсіонером Збройних сил України, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задоволено частково, визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у проведенні позивачу перерахунку пенсії з урахуванням збільшення розміру посадового окладу відповідної категорії військовослужбовців на підставі наказу Міністра оборони України від 27 листопада 2013 року № 814 «Про затвердження схем розмірів посадових окладів військовослужбовців військових навчальних закладів (військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів України) і наукових установ Збройних Сил України»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та сплачувати пенсію ОСОБА_1 відповідно до схеми розміру посадового окладу відповідної категорії військовослужбовців, затвердженої наказом Міністра оборони України від 27 листопада 2013 року № 814 «Про затвердження схем розмірів посадових окладів військовослужбовців військових навчальних закладів (військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів України) і наукових установ Збройних Сил України», починаючи з 10 грудня 2014 року, та зобов'язано виплатити недоплачену частину пенсії за весь період, з урахуванням здійснених раніше виплат.
Як вбачається з відповіді заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10 травня 2016 року № 561/К-11, на підставі наданої Одеським обласним військовим комісаріатом від 18 листопада 2015 року довідки про розмір грошового забезпечення у листопаді 2015 року позивачу було здійснено перерахунок з урахуванням посадового окладу в розмірі 1668,00 грн. Проведення перерахунку пенсії з урахуванням інших складових грошового забезпечення, крім посадового окладу, вищезазначеним рішенням суду не передбачено, а тому вчинення таких дій Управлінням виходитиме за межі зобов'язань, покладених судовим рішенням.
Отримавши зазначену відповідь, позивач звернувся із скаргою від 03 грудня 2016 року до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України, за результатами розгляду якої листом від 13 січня 2017 року № 14495/К-11 заступник директора - начальник управління контролю та розгляду звернень громадян департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України ОСОБА_2 повідомила про відсутність порушень чинного законодавства в діях посадових осіб управління при здійсненні перерахунку.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції зроблені з порушенням статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 (далі - Порядок № 45) та без врахування висновків Верховного Суду України, висловлених у постанові від 10 березня 2015 року у справі № 21-70а15. Таким чином, на виконання рішення суду відповідач мав перерахувати пенсію позивача з урахуванням нового розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, які вказані в довідці Одеського обласного військового комісаріату від 18 листопада 2015 року.
27 жовтня 2017 року від ОСОБА_3 надійшло заперечення на касаційну скаргу, де зазначено, що суди попередніх інстанцій прийняли правильне та обґрунтоване рішення, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області в повній мірі виконало постанову Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2015 року.
Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 257 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статті 372 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Згідно статті 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статті 382 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог частини дев'ятої статті 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статті 383 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Таким чином, оскаржувані дії заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Тетяни Павлівни, заступника директора-начальника управління контролю та розгляду звернень громадян департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України Охріменко Олени Валентинівни, які полягають у невиконанні в повній мірі постанови Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2015 року у справі № 522/11923/15-а, можуть бути оскаржені відповідно до положень КАС України, які визначають порядок здійснення судового контролю за виконанням рішення суду.
Такий порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини дев'ятої статті 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини п'ятої статті 383 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року), відповідно до яких, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17 та від 15 квітня 2020 року у справі № 367/1240/16-а.
За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та стаття 383 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Тобто, якщо позивач вважає протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідачів, вчинені на виконання вищевказаної постанови Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2015 року по справі № 522/11923/15-а, то він може звернутись до суду в порядку КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідачів, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки є така, що набрала законної сили постанова суду з того самого фактичного предмету спору (щодо перерахунку та виплати пенсії з урахуванням посадового окладу та надбавок, встановлених Наказом Міністра оборони України від 27 листопада 2013 року № 814) і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
Суд також звертає увагу, що строк, передбачений частиною дев'ятою статті 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), за наявності причин, які можуть бути визнані судом, у справі № 522/11923/15-а поважними, підлягає поновленню, зокрема, з огляду на закриття провадження у справі № 522/1826/17.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 18357/91).
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У пункті 54 зазначеного Висновку йдеться про те, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91, п. 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.
Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Яворської Тетяни Павлівни, заступника директора-начальника управління контролю та розгляду звернень громадян департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України Охріменко Олени Валентинівни про визнання протиправними дій посадової особи суб'єкта владних повноважень закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Я.О. Берназюк
Судді: Н.В. Коваленко
С.М. Чиркін