21 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/12/20 пров. № А/857/3779/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Качмара В.Я., Кушнерика М.П.,
за участю секретаря судового засідання Кітраль Х.І.
розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року у справі № 300/12/20 (рішення ухвалено в м. Івано-Франківську, головуючий суддя Матуляк Я.П.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 06.01.2020 звернувся в суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату на день виключення зі списків військової частини грошової компенсації за неотримане речове майно та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні за період з 14.06.2019 по 10.12.2019 у розмірі 70 356 грн 60 коп.
В обґрунтування позову зазначає, що в порушення вимог чинного законодавства, йому при звільненні з військової служби своєчасно не виплачено грошову компенсацію за неотримане ним речове майно. Зазначив, що оскільки нормативно-правовими актами не визначено строку виплати компенсації за неотримане речове право та порядок відшкодування за затримку виплати такої компенсації, то вказані правовідносини слід регулювати нормами трудового законодавства, а саме статями 116, 117 Кодексу законів про працю України. Зважаючи на те, що позивач був виключений із списків військової частини 14.06.2019 року, а грошова компенсація виплачена 11.12.2019, період затримки розрахунку при звільненні становить 180 днів, а тому просить стягнути суму середнього заробітку за час затримки в розмірі 70 356,60 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт вказує, що матеріалами справи підтверджується виключення його зі списків особового складу військової частини 14.06.2019 та проведення остаточного розрахунку лише 11.12.2019, а тому відповідачем порушено приписи ст. 116, 117, КЗпП України в частині строків виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно. Тобто, в даному випадку мало місце виключення зі списку особового складу військової частини без проведення остаточного розрахунку.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив вимоги наведені в апеляційній скарзі та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по строковій частині) від 07.06.2019 №94 сержанта ОСОБА_1 , начальника пункту військової частини НОМЕР_2 , наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 20.05.2019 №9-РС звільнено у запас, а з 14.06.2019 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та з усіх видів забезпечення.
05.06.2019 позивач звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_2 про нарахування та виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно.
07.06.2019 видана довідка №45 про вартість речового майна, що належить до видачі сержанту ОСОБА_1 відповідно до якої сума грошової компенсації, яка підлягає до видачі становить 39 731, 93 грн.
Сума компенсації за неотримане речове право в розмірі 39 136,95 грн. виплачена позивачу 11.12.2019, що підтверджується довідкою від 02.01.2020 №350/484/1/4/155 та випискою з рахунку позивача в АТ КБ "Приватбанк".
Вважаючи, що йому своєчасно не виплачено вказану грошову компенсацію, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасно виплачена грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Частиною першою та другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частина 1 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 № 178 (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, виключення позивача зі списку особового складу військової частини відбулося без проведення остаточного з нею розрахунку. При цьому, письмової згоди на такі дії позивач не давав, що не спростовується відповідачем.
Посилання відповідача на те, що несвоєчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаний факт не впливає на право позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку.
Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання відповідача на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення є безпідставними.
Також, необґрунтованим є посилання відповідача на приписи Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», оскільки позивачем не було заявлено вимог щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а спірні правовідносини виникли з приводу відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31 жовтня 2019 року у справі 825/598/17 (К/9901/23837/18).
В матеріалах справи наявний рапорт ОСОБА_1 про отримання грошової компенсації вартості неотриманого речового майна (а.с. 8).
Враховуючи вищенаведене колегія суддів зазначає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо незабезпечення позивача на день звільнення компенсацією вартості неотриманого речового майна, а виплатив таку лише 11.12.2019, що підтверджується довідкою від 02.01.2020 № 350/484/1/4/155 та випискою з рахунку позивача в АТ КБ «Приватбанк» (а..с. 11-12).
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні за період з 14.06.2019 по 10.12.2019 у розмірі 70 356 грн 60 коп, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 від 02.01.2020 № 350/484/1/4/153, загальна сума компенсації становить 39135,95 грн. (а.с. 11).
Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини - 14.06.2019 та проведення остаточного розрахунку з ним лише 11.12.2019, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем порушено приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України в частині строків виплати позивачу грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2020 №350/484/1/4/154 грошове забезпечення позивача за останні два повних місяця роботи складає 23486,94 + 356,28 (військовий збір) грн., отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 390,87 грн. (23843,22 грн./ 61 (кількість робочих днів)).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що сума середньомісячного заробітку, яку належить присудити позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку складає 70356,60 грн. (390,87 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * на 180 (кількість днів затримки)).
Суд першої інстанції не взяв до уваги вищенаведеного та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи не повно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення адміністративного позову.
Керуючись статтями 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року у справі № 300/12/20 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату на день виключення зі списків військової частини грошової компенсації за неотримане речове майно.
Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні за період з 14.06.2019 по 10.12.2019 у розмірі 70 356 грн 60 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Д. М. Старунський
судді В. Я. Качмар
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 27.05.2020