Справа № 340/2874/19 Головуючий у 1 інстанції - Тимошенко В.П.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
19 травня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Баглай О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградського окружного адміністративного суду на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій та зобов?язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Кіровоградського окружного адміністративного суду стосовно нарахування судді ОСОБА_1. винагороди з 01.01.2017 по 06.03.2019 відповідно до приписів п. 23 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 02.06.2016);
- зобов'язати Кіровоградський окружний адміністративний суд перерахувати судді ОСОБА_1. винагороду з 01.01.2017 по 06.03.2019 відповідно до приписів ст. 135 та п. 24 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 02.06.2016) і виплатити кошти з урахуванням раніше отриманих.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Кіровоградський окружний адміністративний суд звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що Указом Президента України від 23.12.2005 № 1824/2005 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Компаніївського районного суду Кіровоградської області. До виконання службових обов'язків судді позивач приступив з 06.01.2006.
21.04.2006 Кваліфікаційна комісія суддів загальних судів Дніпропетровського апеляційного округу перевірила кваліфікаційний рівень підготовки судді Компаніївського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 та присвоїла йому 5 кваліфікаційний клас судді.
23.04.2009 Кваліфікаційна комісія суддів загальних судів Дніпропетровського апеляційного округу розглянула подані матеріали про присвоєння 4-ого кваліфікаційного класу судді голові Компаніївського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 та присвоїла 4 кваліфікаційний клас судді.
Постановою Верховної Ради України від 12.05.2011 №33 36-VІ ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Кіровоградського окружного адміністративного суду.
Призначенню на посаду судді адміністративного суду передував кваліфікаційний іспит, який приймала Вища кваліфікаційна комісія суддів України у 2011 році. До виконання службових обов'язків судді адміністративного суду позивач приступив з 09.06.2011.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 06.03.2019 № 274/вс-19 ОСОБА_1 визнано таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя.
З 01.01.2017 суддівська винагорода, яку отримував позивач, обчислювалась на підставі припису пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 02 червня 2016 року).
З 07.03.2019 суддівська винагорода, яку отримує позивач, обчислюється на підставі приписів статті 135 та пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 02 червня 2016 року).
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач допустив порушення в питанні оплати його праці за період з 01.01.2017 по 06.03.2019, застосувавши дискримінаційний закон, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що чинним законодавством передбачено розрахунок розміру суддівської винагороди відповідно до прожиткового мінімуму і вона розраховується за критерієм, визначеним п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII та у відповідності до чинного Закону України № 1774-VIII, у зв'язку із чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до пункту 22 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Згідно пункту 23 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI).
Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до пункту 24 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, зокрема становить:
- з 1 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- з 1 січня 2018 року для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- з 1 січня 2019 року для судді місцевого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- з 1 січня 2020 року для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VІІІ) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.
У Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» Конституційний Суд України зазначив, що «передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави».
Відповідно до частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи, що видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу, який визначений в п. 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не передбачені, колегія суддів дійшла до висновку, що правові підстави для перерахунку та виплати позивачу з січня 2017 року суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 825/933/17.
Доводи позивача про наявність суперечностей між нормами пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII та нормами ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 135 Закону України № 1402-VIII щодо можливості визначення розміру винагороди судді виключно законом про судоустрій колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на те, що, як було зазначено вище, розмір суддівської винагороди закріплено законом про судоустрій на рівні 10 мінімальних заробітних плат. Крім того, до спірних правовідносин підлягають застосуванню насамперед приписи Закону України № 1774-VIII як такого, що прийнятий пізніше Законів України №№ 2453-VI, 1402-VIII.
Щодо доводів апелянта про те, що обмеження розміру суддівської винагороди суперечить принципу незалежності суддів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтю 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» було встановлено у 2016 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.
Отже, з урахуванням норм статті 133 Закону України № 2453-VI, розмір суддівської винагороди, починаючи з 1 січня 2017 року, порівнюючи з його розміром, що діяв протягом 2016 року, не змінився, а тому посилання ОСОБА_1 на звуження обсягу та змісту його прав внаслідок прийняття Закону України № 1774-VIII є помилковими.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 806/1373/17 та у справі № 819/782/17, від 13.06.2018 у справі № 805/2459/17-а та у справі № 826/4821/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, колегією суддів враховується, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Відповідно до ст. 22 Загальної декларації прав людини кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на реалізацію необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав в економічній, соціальній і культурній сферах за допомогою ресурсів кожної держави.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити поступово повне здійснення визнаних у цьому Пакті прав усіма належними способами, включаючи, зокрема, вжиття законодавчих заходів.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справах «Великода проти України» та «Суханов та Ільченко проти України» стверджує, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційними переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс («золоту середину») до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав вважати, що відповідачем не було здійснено виплату суддівської винагороди позивачу у передбаченому законом розмірі, що, у свою чергу, виключає існування правових підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм чинного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та прийняти нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Кіровоградського окружного адміністративного суду задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій та зобов?язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
Повний текст постанови виготовлений 25.05.2020.