26 травня 2020 року м. Дніпросправа № 160/10234/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.,
за участю секретаря судового засідання Іотової А.О.
за участю:
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Мигаленко І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року в адміністративній справі №160/10234/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 року №Ф/3638-51-У.
Вобґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що останній починаючи з лютого 2016 року працевлаштований найманим працівником та за нього сплачується єдиний внесок роботодавцем, що свідчить про безпідставне нарахування відповідачем єдиного внеску за спірною вимогою та необхідності її скасування.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, останнє просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 05.05.2008 року, перебував на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як платник єдиного внеску та 04.10.2019 року припинив підприємницьку діяльність відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У зв'язку із наявністю заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску в розмірі 18276,72 грн., 07.02.2019 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3638-51.
Не погодившись з обґрунтованістю прийняття наведеної вимоги про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірна вимога про сплату єдиного внеску була прийнята відповідачем у відповідності з приписами чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для її скасування.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з зазначеними висновками, з огляду на наступні обставини.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до п.п. 4 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
При цьому, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Як свідчать встановлені обставини справи, заборгованість за спірною вимогою утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску за за 1, 2, 3 та 4 квартали 2017 року у загальному розмірі 8448.00 грн. (704 грн. за місяць), за 1, 2, 3 та 4 квартали 2018 року у загальному розмірі 9828.72 грн. (819.06 грн. за місяць).
Між тим, як вбачається з пояснень позивача, останній починаючи з 2016 року працевлаштований найманим працівником та за нього сплачується єдиний внесок роботодавцем.
Так, з метою офіційного з'ясування всіх обставин справи, ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020 року було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області інформацію та її документальне підтвердження (довідка ОК-7) з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхувальниками за ОСОБА_1 (номер облікової картки застрахованої особи НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) єдиного внеску за 2017 та 2018 роки.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.03.2020 року № 0400-0603-7/6655 до суду було подано індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 .
Відповідно до наведених відомостей, протягом 2017 року та 2018 року позивачу нараховувалась заробітна плата як найманому працівнику та за останнього в повному обсязі сплачувався єдиний внесок роботодавцем.
Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та приписи чинного законодавства, податковим органом протиправно було нараховано єдиний внесок як фізичній особі-підприємцю за період з 2017 по 2018 рік, що свідчить про безпідставність спірної вимоги та необхідності її скасування.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
При розподілі судових витрат суд керується приписами ст. 139 КАС України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст.308, ст. 310, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 року в адміністративній справі №160/10234/19 - скасувати та прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 року №Ф/3638-51-У.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 768.40 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1152.60 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає за виключенням наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 26.05.2020 року.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Т.С. Прокопчук
суддя А.В. Шлай