ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
19 травня 2020 року м. Київ № 826/17798/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., за участі секретаря судового засідання Морозової Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у м. Києві
провизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги,
Представники сторін:
позивача Шульженко І .В. ;
відповідача Сваток І.Г.
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 10.06.2015 № 1788-17;
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 14.09.2016 № 5931-17.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2019 задоволено адміністративний позов.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2019 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 12.02.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2019 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Як вбачається з мотивувальної частини постанови Верховного Суду, підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направлення справи на новий розгляд стало те, що судами попередніх інстанцій було допущено неправильне застосування норм матеріального права, в результаті чого неправомірно не було розглянуто доводи, викладені у клопотанні позивача про поновлення строку звернення до суду, чим, в свою чергу, порушено приписи статей 121 - 123 КАС України.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, дану справу розподілено на суддю Григоровича П.О.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2020 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду в судовому засіданні.
Протокольною ухвалою судом здійснено процесуальне правонаступництво та замінено первісних відповідачів на Головне управління ДПС у м. Києві.
Також, протокольною ухвалою, проголошеною в судовому засіданні 19.05.2020 без виходу до нарадчої кімнати, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду, поновлено строк звернення та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на те, що податки та збори не можуть змінюватися протягом бюджетного року, внаслідок чого податкове повідомлення-рішення про нарахування зобов'язання зі сплати транспортного податку за 2015 рік суперечить нормам п. 12.3.4. п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України.
Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у письмовому відзиві на позов. Посилається на правомірність і обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
10.06.2015 ДПІ Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №1788-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» в сумі 25 000,00 грн за 2015 рік.
Вказане податкове повідомлення-рішення направлено ДПІ адресу позивача ( АДРЕСА_1 ) засобами поштового зв'язку рекомендованим листом (штриховий кодовий ідентифікатор № НОМЕР_1 ) із повідомленням про вручення.
Даний лист повернувся поштою на адресу ДПІ без вручення, із відміткою «за закінчення встановленого строку зберігання» від 06.08.2015.
Відповідно до п.42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Згідно з абзацом другим п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та про результати розгляду скарг.
Абзацом третім п. 58.3 ст. 58 ПК України визначено, що у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення- рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
В даному випадку в повідомленні про вручення (а.с.44 том 1) не зазначено причин не вручення листа.
Як вже зазначалось, оскаржуване податкове повідомлення-рішення повернулось до ДПІ рекомендованим листом (штриховий кодовий ідентифікатор № НОМЕР_1 ) без вручення адресату (позивачу), із відміткою «за закінчення встановленого строку зберігання» на прикріпленій до відправлення довідці форми 20 із відбитком поштового календарного штемпеля « 06.08.2015» (а.с.44 том 1).
Наведена довідка ф. 20 передбачена Порядком пересилання поштових відправлень, затверджених наказом УДППЗ «Укрпошта» від 12.05.2006 № 211, пунктом 3.1.1.3 якого визначено, що причина повернення поштового відправлення відправнику зазначається на довідці ф.20, яка акуратно прикріплюється внизу, ліворуч лицьового боку відправлення письмової кореспонденції. На довідці зазначається прізвище працівника, який обробляв кореспонденцію, та проставляється відбиток календарного штемпеля.
З наведеного вбачається, що відмітка у формі 20 на конверті «за закінченням терміну зберігання» не є причиною невручення, а є причиною повернення поштового відправлення.
Між тим норма, викладена у абзаці третьому п. 58.3 ст. 58 ПК України вимагає саме зазначення причин невручення, як встановлення правового факту вважати документи врученими платнику податків, у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин.
Відтак, відмітка «за закінченням терміну зберігання» не може вважатися доказом настання визначеного ПК України юридичного факту вручення, в розумінні абз.3 п. 58.3 ст. 58 даного кодифікованого закону.
У справі № 640/21350/18 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав вважати податкове повідомлення-рішення врученим та зазначив, що відмітка на конверті щодо причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є достатнім доказом у сенсі ст.58 ПК України інформування позивача про донарахування йому суми грошового зобов'язання.
Позначення «за закінченням терміну зберігання» не розкриває справжні причини, з яких рекомендований лист не був вручений адресату та не свідчить про відмову адресата отримати лист (постанова Верховного Суду від 01.10.2019).
Як вбачається з матеріалів справи, про існування та зміст оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 10.06.2015 № 1788-17 позивач дізнався лише наприкінці жовтня 2018 року, коли його представником адвокатом Шульженко І.В., у зв'язку із одержанням від сервісного центру МВС України при намаганнях позивача зняти з обліку автомобіль усної інформації про податкову заставу, отримано на відповідний адвокатський запит лист ДПІ від 22.10.2018 № 63473/Ш/26-15-17-03-27, до якого контролюючим органом долучено копії оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги від 14.09.2016 №5931-17 та рішення про опис майна в податкову заставу від 14.09.2016 № 236/26-52-17-30.
Враховуючи наведене, на виконання вимог Верховного Суду, Окружним адміністративним судом розглянуто і надано оцінку доводам позивача про поновлення строку звернення до суду, за наслідками чого суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Стосовно правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваних рішень, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Статтею 4 Податкового кодексу України визначені основні засади, на яких ґрунтується податкове законодавство України. Зокрема, до основоположних принципів податкового законодавства належать:
- визначений в п.п. 4.1.2. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, яким передбачено забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;
- визначений в п.п. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип презумпції правомірності рішень платника податку, згідно якого в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;
- визначений в п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип соціальної справедливості, яким передбачено установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;
- визначений в п.п. 4.1.9. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, тощо.
Суд наголошує на тому, що будь-які нормативні акти в сфері оподаткування та зміни до них мають ґрунтуватись на вказаних вище принципах та не суперечити їм.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 року внесено зміни до Податкового кодексу України, які набрали чинності з 01.01.2015 року. Зокрема, введено новий транспортний податок.
Відповідно до п 267.1.1 п. 267.1. ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування. Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Визначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п. 267.5.1. п 267.5 ст. 267 Кодексу).
Відповідно до п.п. 10.1.1. п.10.1 ст. 10 та ст. 265 Податкового кодексу України транспортний податок у складі податку на майно віднесений до місцевих податків.
Питання щодо встановлення податку на майно відповідно до вимог цього Кодексу вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом.
Особливістю місцевих податків та зборів є те, що вони установлюються конкретною сільською, селищною, міською радою, але в межах тих податків та зборів, що передбачені Податковим кодексом України (п.п. 4.2 , 4.4, 10.4 Кодексу).
Відповідно до п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Пунктами 12.3.1. - 12.3.4. п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів визначені в п.12.4. Податкового кодексу України.
Зокрема, до повноважень місцевих рад належить до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду (п. 12.4.3. Кодексу).
Відповідно до п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
В ч. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
Рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 року № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629» установлений транспортний податок та затверджене Положення про транспортний податок, яке містить норми, аналогічні тим, що викладені в Податковому кодексі України.
Судом встановлено, що вказане вище рішення Київської міської ради, було опубліковане у газеті «Хрещатик» 06.03.2015 року.
Отже, рішення, яким введено транспортний податок на території міста Києва, набирає законної сили та застосовується з початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, що відбулось 06.03.2015 року.
Відтак, враховуючи закріплений в Кодексі принцип стабільності податкового законодавства, визначені в п. 12.3. ст. 12, п. 12.4.3. п. 12.4. ст. 12 Кодексу межі повноважень міських рад щодо податків та зборів, а також з огляду на норму ч. 2 ст. 19 Конституції України, рішення Київської міської ради, яким установлений новий місцевий податок, може бути застосоване не раніше 2016 року. При цьому, норми п.п. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 та п.п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України зобов'язують суд, у разі коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, приймати рішення на користь платника податків.
За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік.
За таких обставин оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 14.09.2016 № 5931-17 підлягають задоволенню, як похідні.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 10.06.2015 №1788-17.
3. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 14.09.2016 № 5931-17.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1409,60 грн (одна тисяча чотириста дев'ять грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ).
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДПС У М. КИЄВІ (04116, м.Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 26.05.2020.
Суддя П.О. Григорович