27 травня 2020 року Чернігів Справа № 620/1243/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства оборони України
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України п.24 від 05.03.2020року оформлене протоколом №35 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду війни ІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтеробов'язку;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтеробов'язку, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та ст. 16, пункту «б» частини 1 ст. 16-2, ст. 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2020 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що він при виконанні обов'язків військової служби в Республіці Афганістан в період з 13.12.1981 по 25.04.1984 отримав контузію пов'язану з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтеробов'язку та в 2002 році Чернігівською обласною МСЕК позивачеві було встановлено 3 групу інвалідності вперше, причина інвалідності "Контузія пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтеробов'язку". У 2007 році при повторному огляді Чернігівською МСЕК позивачу повторно встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново. У подальшому, 22.01.2019 Чернігівською МСЕК позивачеві встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново з причиною інвалідності "Контузія пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтеробов'язку". У зв'язку зі зміною групи інвалідності позивач звернувся до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою та відповідним пакетом документів для призначення одноразової грошової допомоги. Однак, 26.03.2020 отримав від Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки лист з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум за №35 від 05 березня 2020 року про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що заявнику групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності. Таким чином, позивач вважає, що він має право на виплату одноразової грошової допомоги, однак відповідачем протиправно відмовлено йому в реалізації зазначеного права.
Відповідач, в установлений судом строк подав відзив, в якому проти задоволення позову заперечив, оскільки інвалідність вищої групи позивачу встановлено у понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності, а тому відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, позивач не має права на призначення, а як наслідок і виплату одноразової грошової допомоги.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , полковник у відставці в ЗС України проходив військову службу у лавах Збройних Сил СРСР та МО України в період з 05.08.1976 по 13.08.2002, що підтверджується копією військового квитка (а.с. 7-10) та копією довідки Чернігівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 27 від 05.02.2020 (а.с. 11).
Відповідно до архівних довідок Архіву військово-медичних документів МО Російської Федерації про причини та обставини травми, поранення від 01.10.2001 та від 31.10.2001 №6/3/1 - 1472 ОСОБА_1 при виконанні обов'язків військової служби в Республіці Афганістан в період з 13.12.1981 по 25.04.1984, отримав контузію пов'язану з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтеробов'язку" (а.с. 17-18).
Відповідно до наказу МО України № 243 від 10.06.2002 позивач звільнений з військової служби в запас ЗС України та з 27.08.2002 перебуває на військовому обліку в Чернігівському військовому ОМВ комісаріаті Чернігівської області, що підтверджується копією військового квитка (а.с. 7-10).
Згідно з копією довідки МСЕК №1 серії МСЕ-ЧНВ №393159 від 01.10.2002 (а.с. 14) та копії свідоцтва про хворобу з висновком ВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень №205 від 09.04.2002 (а.с. 12) 01.10.2002 Чернігівською обласною МСЕК ОСОБА_1 вперше встановлено ІІІ групу інвалідності, причина інвалідності: -"Контузія пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтеробов'язку".
При повторному огляді, 04.10.2007 Чернігівською обласною МСЕК позивачеві встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново, причина інвалідності: -"Контузія пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтеробов'язку", що підтверджується копією довідки МСЕ-ЧНВ № 146854 від 04.10.2007 (а.с. 15).
22 січня 2019 року Чернігівською обласною МСЕК ОСОБА_1 було встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново, причина інвалідності: -"Контузія пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтеробов'язку", що підтверджується копією довідки МСЕК №1 серія АВБ № 068914 від 22.01.2019 (а.с. 16).
Так, у зв'язку зі зміною групи інвалідності з III на II групу, 06.02.2020 ОСОБА_1 звернувся з заявою до Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги в зв'язку з встановленням II групи інвалідності, додавши до заяви документи, зазначені в пункті 11 Порядку, затвердженому постановою КМУ від 25.12.2013р. № 975 (а.с. 24).
Позивач зазначає, що 26.03.2020 він отримав від Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки листа з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум за №35 від 05 березня 2020 року, пунктом 24 якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги з тієї підстави, що ІІ група інвалідності встановлена понад дворічний строк після первинного встановлення групи інвалідності (а.с. 25).
Не погоджуючись із відмовою відповідача в призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду за захистом свої прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з ч. 2 ст. 41 Закону № 2232-XII, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено, відповідно до Конституції України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Статтею 1 Закону № 2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
В силу статті 1-2 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно частини 1 статті 16 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Положеннями частини 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
З огляду на матеріали справи позивачеві первинно встановлено інвалідність у 2002 році, встановлено ІІІ групу та причина інвалідності «Контузія пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтеробов'язку».
При повторному огляді, у 2007 році позивачеві встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново, причина інвалідності не змінилась та в довідці МСЕК зазначено «контузія пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтеробов'язку».
У подальшому, в січні 2019 року Чернігівською обласною МСЕК ОСОБА_1 було встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново, причина інвалідності також зазначена «контузія пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтеробов'язку».
Таким чином, при повторному огляді МСЕК, позивачу було змінено групу інвалідності з ІІІ (2002 рік) на ІІ (2019 рік) без зміни причини такої інвалідності.
В силу пункту 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку №975, військовослужбовцю, інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Положеннями підпункту 1 пункту 6 Порядку №975 передбачено, що військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Таким чином, суд зазначає, що у зв'язку із зміною групи інвалідності, у позивача, відповідно до пункту 8 Порядку №975, виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05 березня 2020 року №35, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги (а.с. 25).
Підставою для відмови стало те, що, згідно з частиною 4 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 р. № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Порядку № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, виплата одноразової грошової допомоги, у зв'язку із змінами, що відбулись - не здійснюється.
Водночас, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 12 березня 2020 року у справі № 823/238/18 зазначив наступне: «…обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності є підставою для виплати одноразової грошової допомоги, введені лише з 01.01.2014.
За таких умов положення частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) частину четверту статті 163Закону №2011-XII доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Отже, у разі якщо інвалідність особі вперше встановлена до 01.01.2014, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується».
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, Закон № 2011-ХІІ та Порядок № 975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права та одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного огляду, а тому, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення інвалідності, у зв'язку зі зміною групи інвалідності, що відбулася.
Щодо вимоги позивача стосовно виплати грошової допомог в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020 суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Тобто, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 280/1680/16-а.
Таким чином, враховуючи наявність у позивача права на отримання такої допомоги, а також те, що відповідач протиправно відмовив у призначенні такої допомоги, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України від 05.03.2020, оформлене протоколом № 35 про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на перше січня календарного року, а саме 01.01.2019.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідачем в порушення частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено, а позивачем та наявними у матеріалах справи доказами спростовано правомірність відмови Міністерства оборони України у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п. 24 рішення Міністерства оборони України від 05.03.2020, оформлене протоколом №35 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду війни ІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтеробов'язку.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтеробов'язку, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та ст. 16, пункту «б» частини 1 ст. 16-2, ст. 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2019 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Міністерство оборони України, просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168 код ЄДРПОУ 00034022.
Дата складення повного рішення суду - 27.05.2020.
Суддя Ю. О. Скалозуб