Справа № 636/4775/18
Провадження № 2/636/405/20
25 лютого 2020 року м. Чугуїв
Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Карімова І.В.,
за участю секретаря - Караулової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Чугуївського міського суду Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, придбаного та побудованого під час шлюбу за сумісні кошти. Позов мотивований тим, щовона з 19 лютого 2000 року по 27 жовтня 2016 року перебувала з відповідачем у шлюбі, під час якого було набуте нерухоме майно, в тому числі за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 06.11.2001 року ними на ім'я ОСОБА_1 придбано Ѕ частину будівлі складу- магазину з прибудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якого відповідно до висновку суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_3 від 27.08.2018 року складає 473 500 грн.
Крім того, 01.12.2010 року та 01.05.2010 року ними у шлюбі придбано житловий будинок АДРЕСА_2 . Подалі під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 ними за спільні кошти побудовані надвірні будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: гараж металевий, високий (перший від воріт ліворуч), загальною площею 34,0 кв.м; гараж металевий (другий від воріт ліворуч), загальною площею 29,0 кв.м; гараж цегляний (третій від воріт ліворуч), загальною площею 29,0 кв.м; будівля двоповерхова: на першому поверсі два гаражних бокси (ліворуч та праворуч загальною площею 26,5 кв.м кожний, та приміщення другого поверху загальною площею 53,0 кв.м; недобудована цегляна будівля, що розташована від воріт праворуч, на першому поверсі якої є два гаражних бокси ( ліворуч та праворуч) загальною площею 71,5 кв.м кожний, другий поверх загальною площею 143 кв.м не закінчений будівництвом. Вартість вищевказаних надвірних будівель та споруд відповідно до висновку суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_3 від 27.08.2018 року складає 902 000 грн.
Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу відповідач позбавив її можливості вільно користуватися та розпоряджатися спільним майном, дозволу на відчуження якого вона не надавала, та відсутність згоди відповідача про добровільний поділ майна, позивач ОСОБА_1 просить в порядку вимог ст.ст. 57-60,69-72 СК України визнати за нею право власності на Ѕ складу магазину,що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 473 500 грн.; та право власності на Ѕ надвірних будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: гараж металевий, високий (перший від воріт ліворуч), загальною площею 34,0 кв.м; гараж металевий (другий від воріт ліворуч), загальною площею 29,0 кв.м; гараж цегляний (третій від воріт ліворуч), загальною площею 29,0 кв.м; будівля двоповерхова: на першому поверсі два гаражних бокси (ліворуч та праворуч загальною площею 26,5 кв.м кожний, та приміщення другого поверху загальною площею 53,0 кв.м; недобудована цегляна будівля, що розташована від воріт праворуч, на першому поверсі якої є два гаражних бокси ( ліворуч та праворуч) загальною площею 71,5 кв.м кожний, другий поверх загальною площею 143 кв.м не закінчений будівництвом, загальною вартістю 902 000 грн.
Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позов від 01.02.2019 просив відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що відповідно до ч.2 ст. 369 ЦК України та ч.2 ст. 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. ОСОБА_1 не надано достовірних доказів, для визнання правочину недійсним відповідно до вимог ст.ст. 215,216, 229 ЦК України. Крім того позивачем не дотримані вимоги ст. 257 ЦК України.
06.02.2019 року ОСОБА_1 надано відповідь на вищезазначений відзив з посиланням на обставини та доводи придбання зазначеного в її позові спірного нерухомого майна під час шлюбу з ОСОБА_2 за сумісні кошти, що є підставою для визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя, і розірвання шлюбу між нею та відповідачем не змінює правову сутність цього майна. Також зазначає, що строк позовної давності, передбачений ст. 72 СК України щодо вимог про поділ майна подружжя, нею не пропущений, оскільки шлюб з відповідачем був розірваний рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року. Оскільки ніякого договору про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, вона з відповідачем ніколи не укладала, ОСОБА_1 просила задовольнити її позов у повному обсязі.
12.02.2019 року ОСОБА_2 надав до суду заперечення на позовну заяву, в яких зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути задоволені, оскільки остання не надала доказів, що спірні будівлі побудовані саме нею, і є нерухомим майном, що набуло юридичного статусу, прийнято до експлуатації з проведенням державної реєстрації прав власності на нього. Посилається й на те, що заявляючи вимоги про визнання права власності на Ѕ частину вищевказаних будівель, ОСОБА_1 не дотримано норми ст. 331 ЦК України.
Позивач ОСОБА_1 надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю, свої позовні вимоги підтримала за заявленими підставами та просила їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник до суду не з'явилися повторно, повідомлялися про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст.ст. 128,130-131 ЦПК України, у зв'язку із чим суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю учасників справи.
Суд, дослідивши наявні у справі матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 19 лютого 2000 року. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 27.10.2016 року, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Після реєстрації нового шлюбу відповідач ОСОБА_2 23.03.2018 року отримав паспорт громадянина України ( документ № НОМЕР_1 , запис № 19700323-02078, орган, що видав паспорт, 6355) на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 5-8).
Як вбачається з копії договору купівлі- продажу від 06 листопада 2001 року АЕЕ № 564030, посвідченого приватним нотаріусом Чугуївського нотаріального округу Алексик Т.В., ОСОБА_2 придбав Ѕ частину будівлі-магазину НОМЕР_2 з прибудовами, загальною площею 34,6 кв.м, розташовану на земельній ділянці розміром 149 кв.м у АДРЕСА_1 . Ця будівля магазину НОМЕР_2 з прибудовами, загальною площею-69,2 кв.м, при ньому є: Б - сарай, Д- гараж, № 1-3 - огорожа. На підставі цього договору у Чугуївському міжміському бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на Ѕ частину будівлі магазину ( а.с. 10).
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 14 березня 2011 року ( справа НОМЕР_2-375/2011) визнано дійсним договір купівлі-продажу 1/6 частини житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 , від 01.132.2010 року між ОСОБА_2 (покупцем) і ОСОБА_5 (продавцем); визнано дійсним договір купівлі-продажу 5/6 частини житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 , від 01.132.2010 року між ОСОБА_2 (покупцем) і ОСОБА_6 (продавцем); визнано за ОСОБА_2 як за покупцем по договорам купівлі-продажу від 01.12.2010 року та від 01.05.2010 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 (а.с. 11).
Згідно витягу про державну реєстрацію прав Комунального підприємства (КП) «Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації» будинок АДРЕСА_2 зареєстрований 06.04.2011 року на праві приватної власності за ОСОБА_2 , реєстраційний номер 32212792, номер запису 755 в книзі Д-18 (а.с. 9).
Як вбачається з інформації КП «Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації» № 285 від 17.08.2018 на запит адвоката Литвиненко В.Л. згідно з реєстраційними матеріалами Бюро право власності на 4-х поверховий житловий будинок літ. «Ж», розташований за адресою: АДРЕСА_2 , було зареєстровано 31.12.2012 року за ОСОБА_2 на підставі рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 06.12.2011 року, справа № 2-1650. Подальшому на всі квартири у вищезазначеному житловому будинку було переоформлено право власності на інших громадян (18-ть осіб) на підставі нотаріально посвідчених договорів та рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 08.05.2012 (справа № 2036/1285/12 ). Також право власності було зареєстровано станом на 31.12.2012р. за ОСОБА_2 : на житловий будинок літ. «А», розташований за адресою: АДРЕСА_2 на підставі рішення Чугуївського міського суду Харківської області від14 березня 2011 року ( справа № 2-375/2011 ); на Ѕ частину будівлі магазину НОМЕР_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - на підставі договору купівлі- продажу від 06 листопада 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Чугуївського нотаріального округу Алексик Т.В.(а.с. 15).
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі (земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України, пункт 1 частини першої статті 4, частина перша статті 5 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до приписів ст. 22, 28 Кодексу законів про шлюб та сім'ю УРСР, яка діяла на час укладення ОСОБА_2 договору купівлі- продажу АЕЕ № 564030 від 06 листопада 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Чугуївського нотаріального округу Алексик Т.В., Ѕ частини будівлі-магазину НОМЕР_2 з прибудовами, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення міститься й у статті 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд вважає, що нерухоме майно - Ѕ частина будівлі-магазину НОМЕР_2 з прибудовами, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , набуто відповідачем за час шлюбу з позивачкою. Відсутність судового рішення про визнання цього майна особистою приватною власністю ОСОБА_2 свідчить про те, що таке майно не належить виключно відповідачу, оскільки докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, останнім не надано.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до приписів ЦК України.
Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Враховуючи, викладене, суд вважає правильним залишити вищезазначене нерухоме майно - Ѕ частину магазину у спільній частковій власності сторін, визнавши їх ідеальні частки власності в цьому майні.
Позовних вимог про припинення її права на частку у спільному майні ОСОБА_1 не заявляла.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею право власності на Ѕ надвірних будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: гараж металевий, високий (перший від воріт ліворуч), загальною площею 34,0 кв.м; гараж металевий (другий від воріт ліворуч), загальною площею 29,0 кв.м; гараж цегляний (третій від воріт ліворуч), загальною площею 29,0 кв.м; будівля двоповерхова: на першому поверсі два гаражних бокси (ліворуч та праворуч загальною площею 26,5 кв.м кожний, та приміщення другого поверху загальною площею 53,0 кв.м; недобудована цегляна будівля, що розташована від воріт праворуч, на першому поверсі якої є два гаражних бокси ( ліворуч та праворуч) загальною площею 71,5 кв.м кожний, другий поверх загальною площею 143 кв.м не закінчений будівництвом, загальною вартістю 902 000 грн., то такі вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом статті 3 вказаного Закону загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
До прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 3-576гс16), така правова позиція підтверджена 19 березня 2018 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-4435/2008, провадження № 61-1950св18.
Враховуючи той факт, що право власності на майно - надвірні будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , не зареєстровано за сторонами, є самочинним, зазначене нерухоме майно розподілу між ними не підлягає.
До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (абзац 1 частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України).
Однак таких вимог ОСОБА_1 не заявляла, а суд відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання за нею право власності на Ѕ надвірних будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку поділу майна подружжя.
Керуючись ст.ст. 11, 12, 13, 223, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати Ѕ частину будівлі магазину НОМЕР_2 з прибудовами, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі- продажу АЕЕ № 564030 від 06 листопада 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Чугуївського нотаріального округу Алексик Т.В., спільним майном подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати в порядку поділу майна подружжя, що ідеальні частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спільному майні - Ѕ частини будівлі магазину НОМЕР_2 з прибудовами, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - становлять по ј частині за кожним.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до/або через Чугуївський міський суд Харківської області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 05 березня 2020 року.
Суддя: