копія
25 травня 2020 року Справа № 1-6/11
Номер провадження1-в/608/36/2020
Колегія суддів Чортківського районного суду Тернопільської області в складі:
головуючого суду судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря с/з ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника ДУ "Чортківська установа виконання покарань (№26) ОСОБА_6
засудженого ОСОБА_7
його захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 1 в режимі відеоконференцзв'язку з ДУ «Чортківська установа виконання покарань № 26» в місті Чорткові клопотання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, без постійного місця проживання, про звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі або заміну покарання на більш м'яке, -
В травні 2020 року засуджений ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі або заміну покарання на більш м'яке.
У клопотанні ОСОБА_7 вказав, що він засуджений вироком апеляційного суду Закарпатської області від 18.03.2011 року за п.п. 1, 4, 6, 12 ст. 115, ч. 3,4 ст. 187, ч. 3 ст.185, 70, 71 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою колегії судді судової палати у кримінальних справах Вищого Спеціалізованого суду України від 08.12.2011 року вирок апеляційного суду Закарпатської області від 18.03.2011 року залишено без змін. Строк відбування покарання згідно вироку апеляційного суду Закарпатської області від 18.03.2011 року рахується з 23.12.2008 року і на даний час складає 11 років 4 місяці 15 днів.
Засуджений ОСОБА_7 вказує, що метою його звернення до суду з даним клопотанням є припинення порушень прав людини, гарантованих статтями 28, 29 Конституції України та статтями 1,3,5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Довічне позбавлення волі, як вид кримінального покарання в Україні, підстави та практика його призначення, правила і порядок виконання системно порушують Конституцію України, чинні міжнародно-правові договори в галузі правосуддя та прав людини, що підтверджено, в тому числі практикою Європейського суду з прав людини.
Зокрема, в Рішенні Великої Палати в справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства Великобританії» (заяви №№ 66069/69, 130/10, 3896/10) від 9 липня 2013 року Європейський суд встановив, що покарання у виді довічного позбавлення волі, яке не передбачає можливості звільнення засудженої особи після спливу певного, визначеного законом, часу - не відповідає меті кримінального покарання (спокутування вини, виправлення особи та її подальша ресоціалізація з метою повернення у суспільство) не надає жодних стимулів для виправлення, а відсутність законодавчого врегулювання терміну відбуття покарання, після якого засуджена особа набуває права клопотати про звільнення, рівно як і неможливість звільнення в разі тяжкої хвороби, чи інших поважних причин - є несумісними з вимогами статті 3 Конвенції.
Вимога реальної можливості дострокового звільнення є складовою норми, закріпленої у практиці Європейського суду (вказана справа «Вінтер та інші...», а також «Кафкаріс проти Кіпру», №21906/04, «Леже проти Франції», №19324/02; «Ласло Магьяр проти Угорщини», №73593/10, «Пєтухов проти України №2», №41216/13.
В цих рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що коли внутрішнє законодавство не передбачає можливостей перегляду вироку засудженого до довічного позбавлення волі зі спливом визначеного законом часу, або його дострокового звільнення, довічне ув'язнення не відповідає статті 3 Конвенції.
Більш того, вже на самому початку свого строку довічно ув'язнений має право знати, що він має робити для того, щоб стосовно нього було розглянуте питання про дострокове звільнення, та за яких умов такий перегляд має бути здійснений, включаючи строк, коли він буде чи може бути здійснений. В іншому разі довічне позбавлення волі є несумісним з гарантіями статті 3 Конвенції.
Європейський комітет з запобігання катуванням, який як і Європейський суд, є органом Ради Європи, у своїй доповіді щодо візиту в Україну у 2016 році констатував відсутність в Україні реалістичної перспективи звільнення від довічного позбавлення волі, як того вимагає стаття 3 Конвенції. Також цей Комітет окремо визнав існуючий механізм помилування щодо засуджених довічно таким, що не є реалістичною перспективою звільнення від довічного позбавлення волі.
Тому, виходячи з вимог Конституції України, пріоритетності норм міжнародного права в Україні, статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», засуджений вважає, що суд зобов'язаний припинити порушення вимог Конвенції відносно нього та прийняти рішення про його звільнення від подальшого відбування покарання.
В судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 клопотання підтримують та просять його задоволити з мотивів, які в ньому наведені.
Представник державної установи "Чортківська установа виконання покарань (№26) ОСОБА_6 при вирішенні клопотання покладається на думку суду.
Прокурор ОСОБА_5 заперечує щодо задоволення вказаного клопотання, посилаючись на те, що нормами національного законодавства не передбачено право особи, засудженої до довічного позбавлення волі, на звернення до суду з таким клопотанням. Просить відмовити в задоволенні вказаного клопотання.
Вислухавши пояснення засудженого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_8 , представника державної установи "Чортківська установа виконання покарань (№26) ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Статтями 81, 82, 85, 87 Кримінального кодексу України визначені підстави для умовно-дострокового звільнення засудженої особи від відбування призначеного судом покарання або ж заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, а кримінальним процесуальним законом, зокрема, ст. ст. 537, 539 КПК України, визначено саму процедуру розгляду таких питань.Питання про умовно-дострокове звільнення засудженої особи від відбування призначеного покарання або ж заміни невідбутої частини покарання більш м'яким вирішується судом у кримінальному провадженні, що розпочинається з часу заявлення відповідного клопотання про вирішення такого питання.
Порядок кримінального провадження, визначений законодавцем у ст. 1 КПК України, згідно якого на території України порядок кримінального провадження визначається Коституцією України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, кримінальним процесуальним законом та іншими законами України.
Завданнями кримінального провадження, відповідно до ст. 2 КПК України, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до загальних засад кримінального провадження, викладених у ч.1 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати, крім іншого, таким загальним засадам кримінального провадження, як верховенство права, законність та диспозитивність, згідно яких кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Під час кримінального провадження суддя зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших законодавчих актів. Закони та інші нормативно правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати Кримінальному процесуальному кодексу України.
При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить Кримінальному процесуальному кодексу України. У разі, якщо норми Кримінального процесуального кодексу України суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У випадках, коли положення Кримінального процесуального кодексу України регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 року, у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абз. 3 п. п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5 рп/2005, Конституційний Суд України вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки, інше не може забезпечити її однакове застосування (абз. 2 п. п. 5.4 п .5).
Системний аналіз кримінального процесуального законодавства України дає підстави для висновку, що до компетенції судді місцевого суду, на даний час, не входить розгляд клопотань про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання відносно осіб засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі, враховуючи принцип правової визначеності, який є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права, який знайшов своє закріплення у практиці Конституційного Суду України і рішеннях Європейського суду з прав людини, та прийняття рішення про заміну засудженій особі до покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, оскільки, при вирішенні такого клопотання суддя суду першої інстанції повинен діяти відповідно до точного змісту норми права, яку він застосував, у межах своєї компетенції, суворо дотримуючись процедури розгляду клопотання, тобто виходити з принципу законності. Суд першої інстанції має право діяти в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений законом, керуючись приписами ст. 370 КПК України.
Крім того, колегія суддів зазначає, що встановлені Європейським судом з прав людини порушення прав осіб, засуджених до довічного позбавлення волі перш за все стосуються обов'язку держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, а не обов'язку суду усувати певні законодавчі прогалини своїм рішенням. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях покладає обов'язок на державу відповідача провести реформу системи перегляду вироків відносно осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, що само по собі лежить за межами повноважень судової гілки влади.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 81, 82, 85, 87 Кримінального кодексу України та ст.ст. 1, 2, 7, 370, 537, 539 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів, -
В задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі або заміну покарання на більш м'яке - відмовити.
Копії ухвали вручити прокурору ОСОБА_5 , засудженому ОСОБА_7 та його захиснику ОСОБА_8 .
Ухвала може бути оскаржена до Тернопільського апеляційного суду протягом семи днів з дня її винесення, а для особи, яка тримається під вартою, з моменту вручення їй копії судового рішення.
Головуючий суддя/підпис/
Судді: /підпис/
/підпис/
Копія вірна:
Оригінал ухвали знаходиться в матеріалах справи № 1-6/11
Ухвала набрала законної сили " " ________________ року.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Копію ухвали видано " " ________________ року.
Секретар: