26.05.2020 Справа №607/29642/19
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді Вийванко О. М.
за участю секретаря с/з Стрілкової М. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_2 за місцем реєстрації - АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що вони з відповідачем перебувають у шлюбі. Спільне життя з відповідачем не склалося, у них різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства, через що між ними виникають непорозуміння, припинилися шлюбні стосунки, їх шлюб носить формальний характер, примирення між ними не буде, а тому, вважає, що подальше збереження сім'ї неможливе. Крім цього, в даному шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час дитина проживає разом з матір'ю, яка матеріально утримує та належним чином піклується про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідач участі у вихованні та догляді за дитиною не бере, оскільки проживає окремо від них. На даний час сторони не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати їх малолітня дитина.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, однак від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує повністю та просить суд їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, однак подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнає в повному обсязі.
Перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Судом встановлено, що сторони по справі зареєстрували шлюб 04.07.2015 р., про що складено актовий запис за № 953 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 24.12.2009 р. відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції.
Від даного шлюбу у сторін є малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 17.11.2015 р. відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції, актовий запис № 2652.
Сторони проживають в різних місцях проживання.
Частина 1 статті 1 СК України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина 1 статті 2 СК України)
Згідно із частинами 1 і 2 статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина перша статті 24 СК України).
Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
За змістом частини третьої статті 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
З роз'яснень, даних у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року, вбачається, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, брати до уваги інші обставини життя подружжя.
Суд встановив, що позивач та відповідач проживають за різними адресами, позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини та у сторін від даного шлюбу є малолітня дитина.
Згідно ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Враховуючи встановленні обставини справи та оцінивши усі докази є усі підстави вважати, що шлюб між сторонами носить формальний характер, подальше спільне життя подружжя неможливе і збереження сім'ї суперечить інтересам сторін.
За таких обставин, суд вважає, що права та інтереси позивача були порушенні відповідачем, і вказані порушенні права та інтереси підлягають захисту судом, шляхом розірвання шлюбу, укладеного між сторонами.
Також, судом з'ясовано, що після малолітня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.141 СК України, мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько й мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Згідно вимог ст.ст.7, 155 СК України, дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Відповідно до ч.1 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
У відповідності до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Згідно із ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Частиною 4 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно ст.9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 року, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Статтею 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Положеннями принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року встановлено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю.
Таким чином, судом встановлено, що дитина проживає разом з матір'ю, однак позовна вимога про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_2 за місцем реєстрації - АДРЕСА_1 , не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм права на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Проте позивач не зазначив, за захистом якого порушеного права він звернувся до суду із даною позовною вимогою.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Разом з тим, вимога про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_2 за місцем реєстрації - АДРЕСА_1 , не є способом захисту передбаченого законом і не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що права та інтереси позивача не були порушені відповідачем в частині вимоги про визначення місця проживання дитини, а тому відсутні підстави для її задоволення.
На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексуУкраїни, ст. 110, 111, 112-115, 160, 161 Сімейного кодексу України, суд, -
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
Розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04.07.2015 р., про що складено актовий запис за № 953 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції.
Відмовити в задоволенні решти вимог.
Копію рішення суду після набрання законної сили надіслати до державного органу реєстрації актів цивільного стану для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Рішення суду складено та підписано 26 травня 2020 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко