Справа № 690/31/20
Провадження № 2/690/70/20
26 травня 2020 року м.Ватутіне
Ватутінський міський суд Черкаської області
у складі: головуючого - судді Здоровила В.А.
з участю секретаря Мельник С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
представник АТ КБ «Приват Банк» в позовній заяві просить суд стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приват Банк» заборгованість у розмірі 27362 грн. 02 коп. за кредитним договором №б/н від 01.04.2016, яка складається з наступного: 12979 грн. 75 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 2181 грн. 12 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 10422 грн. 01 коп. - нарахована пеня, а також штрафи: 500 грн. 00 коп. - (фіксована частина); 1279 грн. 14 коп. - (процентна складова), а також судові витрати у розмірі 2102 грн. 00 коп., посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 01.04.2016 відповідач отримав кредит у розмірі 2000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. АТ КБ «Приват Банк» свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором.
Договір про надання банківських послуг є договором приєднання згідно ст.634 ЦК України, який складають: Заява відповідача разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», викладеними на банківському сайті: www.ргіvatbank.ua.
Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином у порушення умов кредитного договору, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, і станом на 10.12.2019 має заборгованість 27362 грн. 02 коп. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає. А тому за даних обставин позивач і змушений був звернутися до суду з даним позовом.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника АТ КБ «ПриватБанк», позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, подав до суду відзив на позовну заяву, де просить розгляд справи проводити без його участі та просить відмовити АТ КБ «Приват Банк» в задоволенні позовних вимог до нього про стягнення заборгованості в повному обсязі, посилаючись на те, що він дійсно 01.04.2016 звернувся до АТ КБ «Приват Банк» по питанню отримання банківської картки для використання в повсякденному житті для проведення безготівкових розрахунків та дійсно підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приват Банку, однак грошових коштів в сумі 2000 грн. 00 коп. від АТ КБ «Приват Банк» не отримував. Він не укладав з банком кредитний договір, підписана ним заява не є договором, вона не містить жодного його прохання надати кредит, суму цього кредиту, суму кредитного ліміту, не містить строку повернення кредиту або користування ним. В ній не зазначено яку банківську картку йому буде видано та строк її дії. А тому він вважає, що у нього до пред'явлення банком цього позову не виникало зобов'язання з повернення отриманих коштів. Довідка-розрахунок, надана банком, в якості додатку до позовної заяви, ґрунтується виключно на припущеннях.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
В судовому засіданні встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Звертаючись в суд з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 01.04.2016, АТ КБ «Приватбанк» на підтвердження своїх вимог надав анкету-заяву відповідача про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, вказавши, що ОСОБА_1 було підписано заяву від 01.04.2016, згідно якої він отримав кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.10).
У заяві зазначено, що відповідач ОСОБА_1 згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Відповідно даних розрахунку заборгованості за договором № б/н від 01.04.2016, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 10.12.2019, борг становить 27362 грн. 02 коп. і складається з наступного: 12979 грн. 75 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 2181 грн. 12 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 10422 грн. 01 коп. - нарахована пеня, а також штрафи: 500 грн. 00 коп. - (фіксована частина); 1279 грн. 14 коп. - (процентна складова) (а.с.6-9).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч.1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Ч. 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно ст. 1055 ЦК України.
Згідно із ч. 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Ч.1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 01.04.2016 процентна ставка не зазначена.
Суд звертає увагу, що у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01.04.2016, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема, визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку, та інші умови.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Суд, вважає, що роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Також, суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (01.04.2016) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (03.02.2020). Отже, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Отже, надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 01.04.2016 шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь банку заборгованості за відсотками - 2181,12 грн.; нарахованої пені - 10422,01 грн.; штрафу - 500 грн. (фіксована складова); штрафу - 1279,14 (процентна складова) за недотримання умов кредитного договору № б/н від 01.04.2016.
Отже, доводи в частині вимог банку про задоволення позовних вимог та стягнення відсотків, нарахованої пені та штрафів є безпідставними та необґрунтованими і не підлягають задоволенню, оскільки не відповідають вимогам закону.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно ч. 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів».
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятої 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Таким чином, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З огляду на викладене, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, та які надані суду в додатку до позову.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Разом з тим, укладений між сторонами кредитний договір від 01.04.2016 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Суд приходить до висновку, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті. Тому, враховуючи наданий позивачем розрахунок, з якого вбачається рух коштів, а також вимоги ч. 2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. З виписки по картковому рахунку прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався коштами, отримував їх через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитку картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором.
Розрахунок який надав відповідач не є належним доказом, оскільки він немає спеціальних знань для здійснення такого розрахунку.
Відповідно до ст.103 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу у справі. Відповідачем не доведено, що він має спеціальні знання для здійснення такого розрахунку заборгованості. Судово-бухгалтерська експертиза, з метою з'ясування питання наявності або відсутності заборгованості відповідача за кредитним договором не проводилася.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд, шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а тому наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку коштів заборгованості з відповідача ОСОБА_1 за тілом кредиту, що становить згідно наданого позивачем розрахунку 12979 грн. 75 коп., що також узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що до позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» було додано клопотання, в якому банк просив суд розглядати справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.39).
У позовній заяві не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. Надалі будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об'єктивних причин неможливості їх надання, останній не подав.
А тому, суд вважає за необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приват Банк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 12979 грн. 75 коп., в іншій частині в задоволенні вимог позивача відмовити.
Згідно із ч. 1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки задоволенню підлягає лише 47 % від заявленої ціни позову, а тому з відповідача слід стягнути 987 грн. 94 коп. судового збору на користь позивача.
На підставі ст. 207, 509, 526, 549, 551, 625, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.61 Конституції України та керуючись ст. 4, 12, 77, 81, 83, 89, 95, 126, 141, 258, 259, 263 - 265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Умань, Черкаської області, паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Ватутінським МВ УМВС України в Черкаській області 25 червня 2005 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», що знаходиться за адресою: вул.Грушевського,1д, м.Київ, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 , МФО №305299 заборгованість по кредитному договору № б/н від 01 квітня 2016 року в розмірі 12979 грн. 75 коп. та понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 987 грн. 94 коп., а всього 13967 (тринадцять тисяч дев'ятсот шістдесят сім) грн. 69 коп..
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий В.А. Здоровило