Справа № 296/6159/19
2/296/2151/19
"19" травня 2020 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира в складі:
головуючої - судді Маслак В.П.,
при секретарі судового засідання Рабчинській Я.В.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування й розпорядження майном, -
В червні 2019р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та просила суд зобов'язати:
- відповідача ОСОБА_3 виселитися з належної позивачу на праві власності квартири АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відповідача ОСОБА_5 припинити допуск входження відповідача ОСОБА_3 до належної ОСОБА_1 на праві спільної власності квартири АДРЕСА_1 .
Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Разом з ними після звільнення з місць позбавлення волі проживає їх син - відповідач ОСОБА_5 . Починаючи з осені 2016р. до відповідача у квартиру почала приходити в гості відповідач ОСОБА_3 . З березня 2019р. відповідач ОСОБА_5 вирішив у житлі позивача вести спільне господарство з відповідачем ОСОБА_3 та в порушення вимог ст.156 ЖК України самовільно вселив її до квартири. Позивач зазначає, що вона, як співвласник квартири, не надавала згоди (дозволу) щодо вселення до житла відповідача ОСОБА_3 . Посилаючись на те, що вказані обставини створюють перешкоди в користуванні квартирою, позивач просить позов задовольнити.
В заяві (а.с.30) позивач просила суд залишити без розгляду позовні вимоги до ОСОБА_5 та уточнивши позовні вимоги, просила суд виселити ОСОБА_3 з належної позивачу квартири АДРЕСА_1 (а.с.31).
Ухвалою суду від 26.09.2019р. позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про зобов'язання припинити допуск входження відповідача ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1 залишено без розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 , допитана в якості свідка, в засіданні суду пояснила, що вона ніколи не давала згоду на вселення у квартиру АДРЕСА_1 , відповідача ОСОБА_3 . Завжди висловлювала сину ОСОБА_5 та відповідачу ОСОБА_3 свою незгоду щодо їх проживання у її квартирі. Вказала, що ОСОБА_6 також не надавав згоди на проживання у квартирі ОСОБА_3 .
На запитання головуючого судді пояснила, що неодноразово зверталась до правоохоронних органів з приводу вжиття заходів щодо виселення відповідача ОСОБА_3 . Відповіді мали рекомендаційний характер щодо необхідності звернення до суду.
Відповідач та її представник в засіданні суду проти позову заперечили та просили відмовити у його задоволенні.
Вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд враховує наступне.
Відповідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Як свідчать матеріали справи, на момент звернення позивача з даним позовом власниками квартири були - позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом №17337 від 03.05.1995р. про право власності на житло (а.с.4).
Матеріали справи свідчать, що між позивачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_6 13.01.2017р. було укладено спадковий договір (а.с.69 зворотня сторона).
Відповідно до умов спадкового договору третя особа як відчужувач зобов'язався передати у власність позивача як набувача у порядку визначеному ст.1302 ЦК України належну йому на праві приватної власності 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Спадковий договір внесено до спадкового реєстру та зареєстровано 13.01.2017р. за номером 60101551 приватним нотаріусом Євдокимовим С.М. (а.с.70).
Судом встановлено, що третя особа ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.69), отже станом на момент вирішення спору по суті власником квартири є позивач ОСОБА_1 .
Згідно довідки ТОВ «Керуюча компанія Коменерго-Житомир» у квартирі АДРЕСА_2 , зареєстровані ОСОБА_1 , та два її сини ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , (а.с.7).
Довідка Комунальної соціально-реабілітаційної установи «Житомирське вище професійне училище-інтернат» №61 від 22.04.2019 р. свідчить про те, що відповідач ОСОБА_3 дійсно навчалась та проживала в гуртожитку вказаної установи з 01.09.2017р. по 28.02.2019р. (а.с.8).
З листа центральної районної лікарні Житомирської районної ради Комунального некомерційного підприємства №179 від 05.02.2020р. вбачається, що відповідач ОСОБА_3 прописана в с.Дубрівка Чуднівського району, перебувала під спостереженням протитуберкульозного кабінету поліклічного відділення закладу з 19.08.2016р. по 10.08.2017р. За прийомом протитуберкульозних препаратів пацієнткою здійснював контроль куратор ОСОБА_1 (позивач по справі) (а.с.62).
За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Житомирській області ОСОБА_3 зареєстрована в будинку АДРЕСА_3 (а.с.14).
Підставою звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду слугуло вселення ОСОБА_3 з березня 2019р. у квартиру АДРЕСА_2 , власником якої вона є, без її згоди (дозволу).
Вирішуючи питання на предмет задоволення позову, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Як визначено ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
За ч.ч.1,2 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього кодексу, а саме - подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Частинами 1, 6 статі 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрована в с.Дібрівка Чуднівського району Житомирської області, однак постійно проживає за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідач ОСОБА_3 не є членом сім'ї власника квартири АДРЕСА_5 .
Також, за результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_3 проживає/перебуває у квартирі АДРЕСА_5 , власником якої є позивач ОСОБА_1 , без отримання на це згоди останньої.
Доказів того, що позивач ОСОБА_1 або третя особа ОСОБА_6 як власники квартири, будь-яким чином висловлювали свою згоду на проживання відповідача ОСОБА_3 у вказаній вище квартирі матеріали справи не містять.
Покази свідка ОСОБА_8 , повідомлені в судовому засіданні 17.02.2020р., яка підтвердила, що відповідач дійсно проживає в квартирі АДРЕСА_5 та позивач була куратом ОСОБА_3 не підтверджують факту надання згоди ОСОБА_1 на вселення відповідача у квартиру.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що відповідач ОСОБА_3 з березня 2019р. вселилась в квартиру АДРЕСА_5 , без згоди співвласників (на момент подачі позову ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ), чим порушує право позивача на користування своє власністю і вказане порушене право власника підлягає захисту.
Згідно зі ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Ст. 8 Конвенції визначено, що, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідач, проживаючи у згаданому житлі, користуються всіма його приміщення загального користування, чим для власника чинить перешкоди у користуванні своєю власністю, а відтак, вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення відповідача є законними і обґрунтованими.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про виселення відповідача ОСОБА_3 підлягають задоволенню, оскільки відповідач вселилася в зазначену квартиру без згоди позивача ОСОБА_1 , як власника жилого приміщення.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.
Головуючий суддя В. П. Маслак