26 травня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/483/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Путильського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Путильського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Путильського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області у вклеюванні у паспорт у формі книжечки зразка 1994 року громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фотокартку по досягненню 45-річного віку;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Путильського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області вклеїти у паспорт у формі книжечки зразка 1994 року громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фотокартку по досягненню 45-річного віку.
В обґрунтування позову зазначено, що у зв'язку із досягненням 45-річного віку позивач звернувся до Путильського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області із заявою про вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України у формі книжечки. Однак у вклеюванні фотокартки відмовлено з огляду на пропущення позивачем місячного строку, протягом якого необхідно було вчинити такі дії, а також у зв'язку із відсутністю рішення суду про зобов'язання територіального органу Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Позивач вважає зазначені дії протиправними, оскільки законодавством не передбачено обов'язку подати до територіального органу Державної міграційної служби України таке рішення суду разом із заявою про вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України у формі книжечки при досягненні 45-річного віку.
Ухвалою суду від 10 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строки для подання до суду заяв по суті справи.
Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, заперечуючи проти позовних вимог, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що оскільки на момент звернення до територіального підрозділу міграційної служби позивачу виповнилось 45 років, він мав звернутись до Путильського РС УДМС України в Чернівецькій області з відповідно заявою про вклеювання фотокартки протягом місяця, тобто в строк до 03 березня 2009 року. Разом з цим, таку заяву позивач подав лише 17 березня 2020 року, тобто через одинадцять років після настання відповідного віку, чим порушив вимоги законодавства, що регулює вказані правовідносини.
Зазначено, що 03 жовтня 2018 року постановою Кабінету Міністрів України №795 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302» внесено зміни до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, зокрема, у пункті 6 підпункт 6 викладено в такій редакції: « 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток».
З урахуванням наведеного, з 03 жовтня 2018 року, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток, здійснюється обмін паспорта або вклеювання таких фотокарток за відповідним рішенням суду.
Правом подати відповідь на відзив, передбаченим статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач не скористався.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Беручи до уваги зміст наведених норм та відсутність клопотань сторін про розгляд справи в судовому засіданні за їх участю, суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в межах строку, визначеного статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Путильським РВ УМВС України в Чернівецькій області 30 січня 2001 року, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
17 березня 2020 року у зв'язку із досягненням 45-річного віку позивач звернувся до Путильського районного сектору Державної міграційної служби в Чернівецькій області із заявою, в якій просив вклеїти до його паспорта громадянина України фотокартку розміром 3,5х4,5 см з його зображенням без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру. У заяві також зазначено про те, що позивач не дає згоду на оформлення йому паспорту у форми пластикової картки типу ID-1, посилаючись на положення Конституції України, Закону України «Про громадянство України», Закону України «Про захист персональних даних» та Постанову Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. До заяви додано дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см та паспорт громадянина України.
Листом №Є-28/6/7320-20/7320/2372-20 від 20 березня 2020 року відповідач повідомив, що відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302» наказом МВС України від 06 червня 2019 року №456 було затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, який набрав чинності 21 червня 2019 року (надалі Тимчасовий порядок). Вклеювання фотокарток при досягненні 25 або 45 років здійснюється протягом місяця з дати виповнення 25 чи 45 років. У разі протермінування вказаного періоду проводиться заміна паспорта нового зразка. Додатково у листі зазначено, що відповідно до внесених змін у законодавство, що регулює питання оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у тому числі вклеювання фотокартки, обов'язковою умовою для оформлення такого паспортного документа є подача заявником до органу міграційної служби повного пакету документів, визначених Тимчасовим порядком. Оскільки до заяви від 17 березня 2020 року позивачем не надано рішення суду, що набрало законної сили, яким зобов'язано міграційну службу вклеїти фотокартку, то у відповідності до підпункту 5 пункту 1 глави IX Тимчасового порядку міграційною службою йому відмовлено у вклеюванні фотокартки при досягненні 45-річного віку, так як ним порушено термін, встановлений законодавством для подання документів вклеювання фотокартки.
За таких обставин ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, предметом даного позову є фактично відмова відповідача, оформлена листом №Є-28/6/7320-20/7320/2372-20 від 20 березня 2020 року, у вклеюванні фотографії у паспорт громадянина України при досягненні 45-річного віку.
У зв'язку з цим варто зазначите таке.
Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до вимог статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, що посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року №5492-VI (далі - Закон №5492-VI).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України. Згідно частини 3 статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Статтею 14 Закону №5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Частиною 1 статті 21 Закону № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Відповідно до пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XI (далі - Положення №2503-XIІ) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 5 Положення № 2503-XII передбачено, що паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис “Україна”, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис “Паспорт”. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис “Паспорт громадянина України”. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється (пункт 6 Положення № 2503-XII).
Згідно пункту 8 Положення № 2503-XII термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Отже, чинними на момент звернення позивача із заявою про вклеювання фотографії у паспорт громадянина України при досягненні 45-річного віку до Путильського районного сектору УДМС України в Чернівецькій області Законом №5492-VI та Положенням №2503-XII передбачено існування двох форм паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
Пунктом 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. №2503-XII;
- з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Згідно з пунктом 3 Постанови №302 установлено, що:
- прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;
- паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою (абзац 2 пункту 2 Постанови №302).
Згідно абзацу 3 пункту 3 Постанови №302, державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Відповідно до підпункту 6 пункту 6 Постанови №302 обмін паспорта здійснюється у разі: якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.
Постановою №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Стосовно позиції позивача щодо того, що він не надає згоду на відібрання біометричних даних у процесі оформлення паспорту у формі ID-картки, суд зазначає наступне.
Так, згідно частини 1 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року №2297-VI (далі - Закон №2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 Закону № 2297-VI встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Разом з тим, згідно статті 6 Закону № 2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює порушення конституційних прав такої особи.
При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Згідно матеріалів справи, позивач не надавав згоду на оброку його персональних даних.
Відтак, суд зазначає, що у даному разі його бажання залишити паспорт у формі книжечки та відмова у наданні згоди на оформлення паспорта у формі ІD-картки не становить загрозу національній безпеці, економічному добробуту та правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави у її особисте та сімейне життя.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 року № 2438-VI, зазначено: “Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції.
За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну “закон” є автономним, та до якості “закону” ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі “Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства” (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном “закон” … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам “доступності” та “передбачуваності”.
Разом з цим, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України 17.07.1997 року № 475/97-ВР, передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, суд приходить до висновку, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (також чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.
Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне і сімейне життя, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Питання щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду.
Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460заі18) позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Відділу Управління Державної міграційної служби у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII; зобов'язано Відділ Державної міграційної служби оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-XII.
Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року №1474-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України” (далі - Закон №1474-VIII), яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове - про часткове задоволення позову.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів Державної міграційної служби України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
З огляду на суть та характер спірних правовідносин між сторонами даної справи, суд при її вирішенні враховує висновки щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460заі18) в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в оформленні та у вклеюванні фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки, чим порушено права позивача, передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки неоформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки саме через його релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує його права, що встановлені законом, і не є необхідним в демократичному суспільстві.
Відтак, позовні вимоги про визнання протиправною оскаржуваної відмови та зобов'язання відповідача вклеїти фотокартку до паспорта громадянина України у формі книжечки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вказане є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах та відповідає правовій позиції Верховного Суду.
Крім цього, варто зазначити те, що пункт 3 Постанови №2503-ХІІ передбачає, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 15 Постанови №2503-ХІІ визначено, що для вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку подаються паспорт і дві фотокартки зазначеного розміру (розміром 35х45 мм).
На виконання вказаної постанови Міністерством внутрішніх справ України видано Наказ від 13 квітня 2012 року №320 «Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», який регулював, зокрема, порядок уклеювання фотокарток у паспорт громадянина України зразка 1994 року, однак вказаний наказ втратив чинність 01 березня 2018 року. Разом з цим, втрата чинності наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року №320, на переконання суду, не позбавляє права особи звернутися до відповідних органів Державної міграційної служби України із заявою про оформлення та вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки, передбаченого Постановою №2503-ХІІ, в іншому випадку це б суперечило верховенству права.
У відзиві відповідач вказує, що наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» від 06.06.2016 року №456 відповідно до абзацу 5 пункту 3 Постанови №302, Постанови №398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок №456).
Згідно пункту 1 Порядку №456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до Постанови №302, Постанови №398, Положення №2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року №719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Саме на вказаний Порядок №456 посилається відповідач в оскаржуваній відповіді, зазначивши, що за відсутності відповідного судового рішення відсутні правові підстави оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Водночас суд звертає увагу, що ні позивачем, ні відповідачем не надано суду жодних підтверджень існування станом на день звернення до відповідача із заявою про вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України у формі книжечки рішення суду про зобов'язання міграційної служби оформити та видати позивачу паспорт громадянина України зразка 1994 року. При цьому, таке рішення позивач в апріорі не міг подати без звернення до суду з позовом.
Поряд з цим, посилання відповідача щодо наявності підстави для відмови позивачу в оформленні та вклеюванні фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки, передбаченого Постановою №2503-ХІІ, у зв'язку із пропущенням позивачем строку звернення із відповідною заявою, суд вважає необґрунтованими, оскільки ні Постановою №2503-ХІІ, ні Порядком №302 взагалі не передбачено підстав, за яких можлива відмова в оформленні та вклеюванні фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки.
Враховуючи норми пункту 8 Положення № 2503-XII та частини 1 статті 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у випадку бездіяльності особи щодо вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення №2503-XII, зокрема, якщо особа досягла 45-річного віку, передбачається притягнення особи до адміністративної відповідальності, а не відмова у вклеюванні фотокартки до паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-XII.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача та про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтями 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з частиною першою-третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність своїх дій щодо відмови у оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки.
Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно з наявною у справі квитанцією №38 від 07 квітня 2020 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Путильського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Путильського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, оформлену листом від 20 березня 2020 року №Є-28/6/7320-20/7320/2372-20, у вклеюванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Путильського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області вклеїти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фотокартку у паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, по досягненню 45-річного віку.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 (сімсот шістдесят вісім) гривень 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, сплачений згідно з квитанцією №38 від 07 квітня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 травня 2020 року.
Згідно з пунктом 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Повне найменування учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Путильського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області (вулиця Шептицького, 25, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 37767440).
Суддя О.П. Лелюк