26 травня 2020 року м. Рівне №460/2051/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доУправління Служби безпеки України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Рівненській області про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме: 31 грудня 2018 року;
- зобов'язання Управління Служби безпеки України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме: 31 грудня 2018 року.
Мотивуючи вимоги позову зазначав, що в період з 23.12.1994 по 31.12.2018 проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Рівненській області, під час якої отримав статус учасника бойових дій. На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач протиправно не здійснив із позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки в період з 2016 по 2019 роки, передбачену ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач вважає, що за таких умов, а також з урахуванням правової позиції Верховного Суду у справі №620/4218/18, має місце протиправна бездіяльність відповідача. Тому, з метою відновлення порушених прав, звернувся до суду із цим позовом та просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 23.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву від 14.04.2020, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав на обґрунтування такої позиції, що підстави для нарахування і виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відсутні, оскільки підстави для виплати (при звільненні та в інших випадках) грошової компенсації у разі невикористання додаткової відпустки учасникам бойових дій чинним законодавством України чітко не передбачені. Прийняття в даному випадку рішення про таку виплату, без достатніх на те підстав, є передчасним, виходить за межі наданих Управлінню СБУ в Рівненській області повноважень та призведе до порушення вимог чинного законодавства. Вказував, що зазначена правова позиція узгоджується з листом Фінансово-економічного управління Служби безпеки України щодо виплати грошової компенсації у разі невикористання додаткової відпустки учасниками бойових дій від 19.06.2019 №21/3/1-2313. За наведеного, відповідач просив повністю відмовити у задоволенні позову (а.с.39-46).
Відповіді на відзив і, відповідно, заперечень від сторін до суду не надходило.
При цьому, розглядаючи питання щодо можливості вирішення справи за наявними у ній матеріалами, судом взято до уваги положення постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), якими запроваджено на усій території України карантин.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ VI " Прикінцеві положення" КАС України доповнено пунктом 3, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження тощо продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Враховуючи відсутність у матеріалах справи заяв або клопотань учасників справи щодо неможливості розгляду справи через запровадження на усій території України карантину, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами.
У відповідності до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 21.04.2016 (а.с.15).
Так, судом встановлено і сторонами не заперечувалось, що наказом начальника Управління Служби безпеки України в Рівненській області від 31.12.2018 позивача виключено зі списків особового складу Управління Служби безпеки України в Рівненській області.
Відповідно до архівних довідок відповідача від 11.03.2020 №29/Ж-5/12 у матеріалах архівної особової справи позивача відсутні будь-які відомості про використання ним додаткової відпустки учасника бойових дій за 2016-2018 роки; статус учасника бойових дій ОСОБА_1 отримав згідно витягу із протоколу Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі безпеки України №4/ІV/2016/130 від 13.04.2016 на підставі витягів з наказів керівника АТЦ при СБУ №012т, 014т; посвідчення про відрядження №016975; довідки №180 (а.с.26-27).
03.03.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо виплати йому грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період 2016-2018 роки.
Листом від 16.03.2020 за вих.№14/Ж-5/12 відповідач повідомив позивачеві, що під час дії особливого періоду військовослужбовцям надаються: щорічні основні відпустки; відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення до 10 календарних днів); відпустка за станом здоров'я (на підставі військово-лікарської комісії); відпустка військовослужбовцям-жінкам у зв'язку та пологами до досягнення дитини трирічного віку. Надання інших відпусток в особливий період законодавством не передбачено. Із матеріалів особової справи позивача встановлено, що з моменту набуття статусу учасника бойових дій (2016 рік) він жодного разу не звертався з рапортом про надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Додаткова відпустка учаснику бойових дій не належить до категорії щорічних, вона надається в календарному році та, у разі не використання, її не можна переносити на наступний календарний рік. Законодавством не передбачено також і можливості заміни такої відпустки грошовою компенсацією. Таким чином, при підготовці наказу про виключення зі списків особового складу регіонального органу, позивачу не передбачалась виплата компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Враховуючи зазначене, відповідач вказав на те, що підстави для проведення виплат компенсаційного характеру та здійснення запитуваних позивачем розрахунків немає (а.с.24).
Згідно з довідки начальника фінансового відділу Управління СБУ в Рівненській області грошова компенсація за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ОСОБА_1 не нараховувалася та виплата не проводилася. Грошове забезпечення позивача на день звільнення з військової служби станом на 31.12.2018 становить 11884,15 грн. (а.с.25).
За таких обставин, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Згідно з приписами ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
16.05.2019 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановлено рішення у зразковій справі № 620/4218/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, яким позовні вимоги задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишено без змін.
Рішенням Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18 зазначено, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Також вказаним рішенням визначено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права.
Тому, на переконання суду, за ознаками типової справи, які наведені у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019, за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, дану справу необхідно визнати типовою та в силу приписів ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі, слід враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеному рішенні, які полягають у наступному.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із п.12 ст.12 Закону №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст.1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки".
Таким чином, на час звільнення позивача з військової служби, відповідачем протиправно не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ, з 2016 по 2019 рік.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи, що на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу з ним мають бути проведені усі необхідні розрахунки, суд критично оцінює твердження відповідача щодо необхідності подання позивачем окремого рапорту.
Щодо покликання відповідача на лист Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 19.06.2019 №21/3/1-2313 на підтвердження своєї позиції щодо неможливості виплати грошової компенсації у разі невикористання додаткової відпустки учасниками бойових, то суд вважає їх безпідставними, оскільки листи міністерств, інших органів державної влади не є нормативно-правовими актами у розумінні ст.117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до ст.7 КАС України, вони лише мають інформаційний характер і не встановлюють правових норм.
Більше того, суд зазначає, що позицією викладеною в рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 спростовано доводи Військової частини НОМЕР_3 в цілому, а тому суд не вбачає необхідності аналізували кожен його аргумент окремо. Відповідно, наведені відповідачем у відзиві аргументи, не дають суду підстав відступу від правової позиції Верховного Суду.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, то позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Управління Служби безпеки України в Рівненській області (вул. Відінська, 4, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 20001668) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме: 31 грудня 2018 року.
Зобов'язати Управління Служби безпеки України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме: 31 грудня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 26 травня 2020 року.
Суддя Борискін С.А.