21 травня 2020 року м. Рівне №460/4679/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щербакова В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС в Рівненській області (далі-відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 13.05.2019 року №Ф-21488-17 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21030,08 грн. та №Ф-21488-7 від 12.08.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 2754,18 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 2008 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 2008 року фактично підприємницьку діяльність не здійснює, доходу від такої діяльності не отримує.
З 22 вересня 2015 року по 08 лютого 2019 ОСОБА_1 працював водієм у ФОП ОСОБА_2 з 20 лютого 2019 по 16 квітня 2019 позивач працював монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій на ТОВ «Віком-Т». Вказані факти підтверджують записи в трудовій книжці серії НОМЕР_1 . Таким чином, враховуючи перебування у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «Віком-Т» та відсутністю отриманого доходу впродовж строку реєстрації фізичною особою-підприємцем, єдиний соціальний внесок сплачувався з позивача роботодавцем. Відтак, відповідачем неправомірно нараховано ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 02.01.2020 року, позовну заяву залишено без руху, встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 31.01.2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомленням сторін.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. 03.03.2020 року представник відповідача надав письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що Головним управлінням ДПС в Рівненській області було направлено на адресу ФОП ОСОБА_1 13.05.2019 року №Ф-21488-17 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21030,08 грн. та №Ф-21488-7 від 12.08.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 2754,18 грн.
Представник відповідача вказав, що з 01.01.2017 р. до ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464 було внесено зміни, одна із яких стосується порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами-підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року. Так, якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 р. таке самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ стає їх обов'язком.
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати у 2018 році - 3728 грн., тобто за І квартал 2018 року -визначений розмір ЄСВ складає 3723 грн. х 22/100 х 3 = 2457,18 грн., загальна сума за 2018 рік - 9828,72 грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати у 2019 році - 4173 грн., тобто за І квартал 2019 року -визначений розмір ЄСВ складає 4173 грн. х 22/100 х 3= 2754,18 грн., загальна сума за І та II квартали 2019 року - 5508,36 грн.
Представник відповідача зазначив, що фізичні особи - підприємці, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов"язкової звітності за себе як фізичні особи -підприємці. З вказаних підстав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні письмові докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Судом встановлено, що згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, ФОП ОСОБА_1 зареєстрований 06.11.2008.
Згідно даних з інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 з визначенням сум нарахованого єдиного соціального внеску за 2017 рік, 2018 рік та І, II, квартали 2019 року, загальна сума боргу станом на 31.07.2019 становить 23785,08 грн.
Відповідно ГУ ДФС в Рівненській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 року №Ф-21488-17 в сумі 21030,08 грн. та №Ф-21488-7 від 12.08.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 2754,18 грн.
Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за його рішенням здійснена 02.12.2019.
Не погодившись з вказаними рішеннями позивач звернувся з позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам у справі суд виходить з наступного.
Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно абз. 3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 18.03.2020 (справа № 1.380.2019.003164).
З матеріалів справи вбачається, що з 2008 року по 2019 рік позивач був найманим працівником, а отже він був застрахованим, і платником єдиного внеску за нього був його роботодавець.
Вказані обставини підтверджуються наданими позивачем копією трудової книжки, згідно якої з 22 вересня 2015 року по 08 лютого 2019 ОСОБА_1 працював водієм у ФОП ОСОБА_2 З 20 лютого 2019 по 16 квітня 2019 позивач працював монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій на ТОВ «Віком-Т».
Крім того, позивачем 18.02.2020 року подано заяву про збільшення позовних вимог, в якому просить суд зобов'язати Головне управління ДПС у Рівненській області привести у відповідність із прийнятим по даній справі рішенням інтегровану картку платника єдиного внеску ОСОБА_1 .
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Рівненській області від 13.05.2019 року №Ф-21488-17 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21030,08 грн. та №Ф-21488-7 від 12.08.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 2754,18 грн.
Зобов"язати Головного управління ДПС в Рівненській області (м. Рівне, вул.. Відінська, 12, 33023, ЄДРПОУ43142449) привести у відповідність із прийнятим рішенням у справі №460/4679/19 інтегровану картку платника єдиного внеску ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Рівненській області (м. Рівне, вул.. Відінська, 12, 33023, ЄДРПОУ43142449) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 21 травня 2020 року.
Суддя Щербаков В.В.