про закриття провадження у справі
26 травня 2020 рокум. ПолтаваСправа № 440/1739/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -
30 березня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, відповідно до якої просив:
визнати протиправною бездіяльність Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, яка полягає у ненаданні відповіді та не вирішення питань скарги ОСОБА_1 №845 від 05.11.2019;
зобов'язати відповідача надати відповідь на скаргу ОСОБА_1 №845 від 05.11.2019;
стягнути з Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, 10000 грн на відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05 листопада 2019 року звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, зі скаргою № 845 шляхом надсилання останньої на електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». На час звернення до суду як зазначає позивач відповіді на подану ним скаргу не отримав, чим порушено його право на інформацію. Бездіяльністю відповідача щодо ненадання відповіді та невирішення питань по скарзі №845 від 05 листопада 2019 року позивачу завдано моральних страждань та заподіяно моральну шкоду, яка оцінюється в 10000 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.
15 травня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтовує тим, що Листом від 11.11.2019 № К-6838/19-02-2 на адресу ОСОБА_1 , яка зазначена в його скарзі, направлена мотивована відповідь на скаргу № 845 від 05 листопада 2019 року, а відтак підстави звернення до суду відсутні. Позивачу роз'яснено його право у разі незгоди з прийнятим рішенням щодо невнесення відомостей до ЄРДР, оскаржити його в порядку ст.ст. 303-307 КПК України до слідчого судді суду, в територіальній юрисдикції якого знаходиться орган, який прийняв відповідне рішення. Підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 10000,00 грн також відсутні, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності такої шкоди, протиправності бездіяльності відповідача, а також причинного зв'язку між такою шкодою та бездіяльністю відповідача /а.с. 29-40/.
22 травня 2020 року до суду надійшли додаткові письмові пояснення до відзиву, відповідно до яких представник відповідача, наполягаючи на безпідставності вимог ОСОБА_1 , наголосив, що за попередньою заявою позивача 18.07.2019 вже відкрито кримінальне провадження №2201920000000046, що по теперішній час перебуває на стадії досудового розслідування. Враховуючи, що за заявами ОСОБА_1 вже відкрито кримінальне провадження, а скарга №845 від 05.11.2019 стосувалась надання інформації про внесення відомостей до ЄРДР, слідчим прийнято рішення про долучення зазначеної скарги до матеріалів кримінального провадження №2201920000000046 від 18.07.2019. Як наслідок, на думку представника відповідача, на спірні правовідносини не поширюється вимоги Закону України "Про звернення громадян" в силу статті 12 цього Закону. Таким чином, дії слідчого щодо розгляду скарги чи не розгляду, надання чи не надання відповіді на неї або факт не отримання такої відповіді, підлягає розгляду за правилами встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України, зокрема слідчим суддею Октябрського районного суду м. Полтави /а.с. 75-77/.
Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
05 листопада 2019 року ОСОБА_1 шляхом надсилання листа на електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, зі скаргою № 845 /а.с. 5/.
Відповідно до скарги № 845 від 05 листопада 2019 року ОСОБА_1 просив з'ясувати та назвати причини з яких впродовж 2019 року працівниками ДБР не відкрито жодного кримінального провадження по заявах позивача та не надано відповіді на 9 заяв, а також провести службове розслідування та притягнути до дисциплінарної відповідальності працівників ДБР, які не надали відповіді на 9 заяв позивача /а.с. 4/.
Скарга № 845 від 05 листопада 2019 року надійшла до ТУ ДБР в м. Полтаві 06 листопада 2019 року (Вх.№ К-6838/ез) /а.с. 42/.
Листом від 11.11.2019 № К-6838/19-02-2 повідомлено ОСОБА_1 про розгляд його скарги №845 від 05.11.2019, у якому крім іншого зазначено, що подані ОСОБА_1 заяви: № 653 від 01.09.2019, № 654 від 01.09.2019, № 655 від 01.09.2019, №656 від 01.09.2019, №657 від 01.09.2019, № 658 від 01.09.2019, №659 від 01.09.2019, № 660 від 01.09.2019, № 661 від 01.09.2019, не містять фактичних даних про вчинення кримінального правопорушення, а викладені у них доводи носять характер оскарження рішень, дій та бездіяльності службових осіб. Також, роз'яснено, що у разі незгоди з прийнятим рішенням щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, ОСОБА_1 має право оскаржити його відповідно до ст. ст. 303/307 КПК України до слідчого судді суду, в територіальній юрисдикції якого знаходиться орган, який прийняв відповідне рішення /а.с. 41/.
Позивач заперечує отримання відповіді на подану ним скаргу №845 від 05.11.2019 та вирішення питань, викладених у даній скарзі, тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За визначенням, наведеним у пункті 2 частини першої статті 4 цього ж Кодексу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, публічно-правовим спором є не будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою публічно-правового спору є наявність між учасниками публічно-правових відносин, тобто суспільних відносин, що складаються в процесі здійснення державою, її органами та посадовими особами, іншими суб'єктами своїх владних повноважень.
Пунктом 2 частини другої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами.
Згідно з частиною першою статті 1, частиною першою статті 4 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Пунктом 10 частини першої статті 3 КПК України визначено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 Кримінального процесуального кодексу України.
Положеннями частини першої статті 303 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: 1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування; 2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження; 3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником; 4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження; 5) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою; 6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом; 7) рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником; 8) рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником; 9-1) рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником; 10) повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником; 11) відмова слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, - стороною захисту, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, її представником.
Також частинами другою та третьою статті 303 КПК України передбачено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті.
При цьому відповідно до частини першої статті 306 Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Отже, вчинення дій під час кримінального провадження, зокрема щодо повідомлення заявника про початок досудового слідства та вчинення інших процесуальних дій, які слідчий та прокурор зобов'язані вчинити у визначений КПК України строк та спосіб, порядку розголошення інформації про вчинені гласні та негласні слідчі дії, порядок проведення яких врегульовано нормами Кримінального процесуального кодексу України, можливе в порядку кримінального судочинства.
Зі змісту скарги №845 від 05 листопада 2019 року вбачається, що позивач просив з'ясувати та назвати причини з яких впродовж 2019 року працівниками ДБР не відкрито жодного кримінального провадження по заявах позивача та не надано відповіді на 9 заяв, а також провести службове розслідування та притягнути до дисциплінарної відповідальності працівників ДБР, які не надали відповіді на 9 заяв позивача.
При цьому, судом враховуються додаткові пояснення представника відповідача, які надійшли до суду 22.05.2020, відповідно до яких зазначено, що враховуючи, що за заявами ОСОБА_1 вже відкрито кримінальне провадження, а скарга №845 від 05.11.2019 стосувалась надання інформації про внесення відомостей до ЄРДР, слідчим прийнято рішення про долучення зазначеної скарги до матеріалів кримінального провадження №2201920000000046 від 18.07.2019.
Таким чином, спір між ОСОБА_1 та відповідачем, щодо визнання протиправними дій (бездіяльності) ТУ ДБР розташованого у місті Полтаві щодо ненадання відповіді та не вирішення питань скарги позивача №845 від 05.11.2019 та зобов'язання вчинити дії, стосується перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, зокрема в рамках кримінального провадження №2201920000000046 від 18.07.2019.
За таких обставин суд доходить висновку, що захист прав позивача, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагає від адміністративного суду, до якого надійшов позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам дотримання відповідачем приписів, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України, які не властиві адміністративному суду.
Верховний Суд України неодноразово, зокрема, в постановах від 24 квітня 2012 року по справі № 21-989во10, від 16 вересня 2015 року по справі № 21-1666а15, вказував на те, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
Також у рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської сфери.
Аналогічний висновок зроблено Конституційним Судом України у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
Таким чином, спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.
З приводу посилання позивача на приписи Закону України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР /далі - Закон №393/96-ВР/ суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За визначеннями, наведеними у статті 3 Закону №393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги; скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до статті 4 Закону №393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Згідно зі статтею 12 Закону №393/96-ВР дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження".
Як зазначалося вище, відповідачем у письмових поясненнях повідомлено суд, що скарга №845 від 05.11.2019 стосувалась надання інформації про внесення відомостей до ЄРДР, у зв'язку з чим слідчим остання долучена до матеріалів кримінального провадження №2201920000000046 від 18.07.2019.
Відповідно до частини першої статті 60 КПК України заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.
Частиною другою статті 60 КПК України передбачено, що заявник має право: отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань; подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.
Згідно із частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 40 КПК України слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій. Слідчий уповноважений: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; 2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом; 3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; 5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; 6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру; 7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження; 8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу; 9) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
Слідчий зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що у кримінальному провадженні №22019200000000046 позивач є заявником у розумінні статті 60 Кримінального процесуального кодексу України, а тому може оскаржити дії, рішення та бездіяльність слідчого або прокурора у порядку та спосіб, які визначені параграфом 1 глави 26 Кримінального процесуального кодексу України
Таким чином, на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України "Про звернення громадян".
Суд зауважує, що законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.
Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 червня 2018 року по справі № 826/13340/15.
Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності відповідача, яка регламентована нормами Кримінального процесуального кодексу України, а тому даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, 10000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною п'ятою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Враховуючи наведене положення та вищевикладений висновок суду про те, що цей спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, як публічно-правовий спір, суд доходить висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування завданої моральної шкоди також не належить до юрисдикції адміністративного суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, провадження у справі №440/1739/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди слід закрити.
Частиною другою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Оскільки позивач витрат по сплаті судового збору за подання цього позову не поніс, то відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Відповідно до частини другої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Керуючись статтями 238-239, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Закрити провадження у справі №440/1739/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.
Роз'яснити позивачу, що цей спір належить розглядати за правилами Кримінального процесуального кодексу України.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до Полтавського окружного адміністративного суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Роз'яснити позивачу про його право звернутися із даним позовом до Октябрського районного суду міста Полтава, як до суду в територіальній юрисдикції якого знаходиться Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтава.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення з урахуванням пункту 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.Г. Ясиновський