Справа № 420/478/20
19 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
судді - Бутенка А.В.,
за участю секретаря - Філімоненка А.О.,
сторін:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - Талєров М.М.
представник відповідача - Слободяник І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської міської ради (65026, м. Одеса, вул. Думська площа, 1) про визнання протиправним та скасування рішення від 11.12.2019 року №5483-VІІ в частині, зобов'язання вчинити певні дії,
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради, в якому, просить суд:
- Визнати частково протиправним та нечинним і скасувати рішення Одеської міської ради від 11.12.2019 року №5483-VІІ, в частині відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1
- Зобов'язати Одеську міську раду прийняти нове рішення, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража за адресою: АДРЕСА_2 .
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування адміністративного позову Позивачем зазначено, що жодних підтверджуючих документів, на які посилається відповідач щодо будівництва житлових чи загальноміських об'єктів між школою та двома житловими будинками, на земельній ділянці, де розташований гараж, вона не отримала, тому таке рішення відповідача вважає протиправним.Крім цього, будинки, які належать громадянам на праві приватної власності і знаходяться по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 і на які у їх власників є правоустановчі документи, межують з будинком АДРЕСА_2 , біля якого побудовані гаражі. З огляду на це, практично неможливо побудувати на даній земельній ділянці не тільки багатоповерховий будинок, а навіть якусь невелику громадську споруду, вищевказане підтверджується і фотографіями гаражів та будинків, а тому, вважає, що Одеська міська рада прийняла рішення по її питанню без детального вивчення ситуації по вищевказаній земельній ділянці, яку Позивач має безоплатно отримати у власність на підставі ст.121 Земельного Кодексу України.
24.02.2020 року, від Відповідача надійшов відзив на позов. В обгрунтування зазначено, що Одеська міська рада не погоджується з даним позовом, вважає його необгрунтованим, безпідставним, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ОМР фактично позбавлена можливості встановлювати відповідність чи невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації, оскільки такими повноваженням наділений департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради, який також є виконавчим органом Одеської міської ради. З метою виконання покладених нормами чинного законодавства повноважень, для встановлення відповідності чи невідповідності місця розташування бажаної ОСОБА_1 земельної ділянки вимогам містобудівної документації, Департамент направив відповідний запит до Департаменту архітектури.
Після перевірки відповідності розташування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради направлено на адресу департаменту комунальної власності Одеської міської ради лист від 28.10.2019 року № 01-11/3819-424оп, у якому зазначено, зокрема, що вказана земельна ділянка не відповідає зонінгу; проектна зона змішаної житлової забудови та громадської забудови Ж-3, де не передбачено будівництво індивідуального гаража.
З урахуванням наведеного, департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради було підготовлено обґрунтований висновок про неможливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу, а департаментом комунальної власності Одеської міської ради підготовлено відповідний проект рішення Одеської міської ради, за результатами розгляду якого на пленарному засіданні сесії Одеської міської ради від 11.12.2019 року прийнято рішення про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Враховуючи викладене, зокрема, наявність законодавчо закріплених підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у разі невідповідності бажаної заявником земельної ділянки вимогам містобудівної документації, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Заяви чи клопотання від сторін.
17.03.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
Інших заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.
Процесуальні дії вчинені судом.
17.03.2020 року, судом зупинено провадження у справі до 19.05.2020 року, в зв'язку з зопровадженням на території України карантину (коронавірус COVID-19).
19.05.2020 року, протокольною ухвалою суду, поновлено провадження у справі.
Інші процесуальні дії судом не вчинялись.
Позивач та Представник позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі з підстав, зазначених у позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві на позов.
Обставини справи.
У 1988 році Позивачка, разом з чоловіком ОСОБА_2 , побудували та користувалися побудованим цегляним гаражем, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
У 2010 році її чоловік ОСОБА_2 помер. Після його смерті, Позивачка продовжувала та продовжує користуватися гаражем для зберігання автомобіля та господарських потреб.
01.08.2011 року між Позивачкою та комунальним підприємством «Житлово-комунальний сервіс «Черьомушки» був укладений договір №65/6, про умови користування гаражем.
27.02.2013 року між сторонами був повторно укладений договір №926, про використання тимчасово встановленої конструкції (гаражу), де за послуги надані КП «ЖКС «Черьомушки» Позивачка зобов'язана сплачувати і сплачує щомісячно по 100 грн згідно з встановленою тарифікацією.
27.08.2019 року Позивачка звернулась з відповідною заявою до Одеського міського голови, щодо вирішення питання про передачу безоплатно у власність земельної ділянки, що знаходиться під гаражем по АДРЕСА_2 , або передати її у постійне користування.
Рішенням Одеської міської ради від 11.12.2019 року №5483-VІІ, їй було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в зв'язку з невідповідністю ст.118 Земельного кодексу України, а саме: згідно зонінгу - зона змішаної житлової забудови та громадської забудови 3-Ж. Зона призначена для розташування багатоквартирних від 4-х до 10-ти поверхових житлових будинків, супутніх об'єктів повсякденного обслуговування, окремих об'єктів загальноміського значення.
Не погоджуючись із оскарженим рішенням Одеської міської ради від 11.12.2019 року №5483-VІІ, в частині відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, Позивачка звернулась із даним позовом до суду.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України (надалі- ЗК України), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 вказаної статті передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 ЗК України, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.
Згідно з п. «д» ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Висновки суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд не погоджується із Рішенням Одеської міської ради від 11.12.2019 року №5483-VІІ в частині, що стосується ОСОБА_1 , виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 27.08.2019 року Позивачка звернулася з заявою до Одеського міського голови щодо вирішення питання про передачу безоплатно їй у власність земельної ділянки, що знаходиться під гаражем по АДРЕСА_2 , або передати їй у постійне користування.
Проте, як вбачається із Рішення Одеської міської ради від 11.12.2019 року №5483-VІІ, що стосується Позивачки, їй було відмовлено в наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а тому, суд вважає, що Відповідачем було вирішено інше питання, ніж те, з яким звернулась позивачка із заявою від 27.08.2019 року.
Таким чином, позовна вимога в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради від 11.12.2019 року №5483-VІІ в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, за адресою: АДРЕСА_2 , підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання прийняти нове рішення, яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража за адресою: АДРЕСА_2 , суд вважає, що вона не підлягає задоволеню, з огляду на наступне.
Відповідно до Рекомендацій № К (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи, державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які відповідний адміністративний орган може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган з кількох юридично допустимих рішень може обирати те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Водночас, суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Водночас, задовольнивши позов суд замість Одеської міської ради в такому випадку вирішить питання щодо відведення земельної ділянки, тим самим перебравши на себе повноваження Одеської міської ради з вирішення даного питання, що є неприпустимим та призведе до перевищення судом наданих йому законом повноважень.
Як вбачається із змісту позовної заяви, позовні вимоги передбачають втручання в діяльність Одеської міської ради, яка уповноважена приймати рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проте таке втручання є протиправним, та безумовно вказує на безпідставність позовних вимог.
Таким чином, враховуючи викладене та мету позову, заявлені позовні вимоги є формою втручання в дискреційні повноваження Одеської міської ради з прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому такі вимоги задоволенню не підлягають.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Також, суд зазначає, що оскільки судом було встановлено, що Відповідачем було вирішено не те питання, з яким звернулась позивачка із заявою від 27.08.2019 року, суд вважає за можливе, зобов'язати Одеську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.08.2019 року.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При цьому, суд при вирішенні цього спору застосовує закріплений у судовій практиці Європейського Суду з прав людини принцип "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Європейський суд з прав людини висловив позицію у справі "Щокін проти України" (рішення від 14.10.2010), у якій дійшов висновку, що "…перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним".
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 5-9, 72-73, 77, 139, 159, 241-246, 250-251, 263 КАСУкраїни, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської міської ради (65026, м. Одеса, вул. Думська площа, 1) - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради від 11.12.2019 року №5483-VІІ в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, за адресою: АДРЕСА_2 .
Зобов'язати Одеську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.08.2019 року про передачу безплатно у власність земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691) судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25.05.2020 року.
Суддя Бутенко А.В.
.