Справа № 420/1489/20
25 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Марина П.П.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправними дій щодо не нарахування та невиплати індексації, грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», в якому позивач просить:
визнати протиправними дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 24.02.2017 року по 30.11.2018 року;
зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 24.02.2017 року по 30.11.2018 року застосувавши при нарахуванні та виплаті індексації базовий місяць - січень 2008 року;
визнати протиправними дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки;
зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 30.08.2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у Інституті Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія». Наказом начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (по стройовій частині) №182 від 30.08.2019 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач звернувся до начальника Інституті Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» із заявами, щодо виплати компенсації за невикористану соціальну відпустку, як учасника бойових дій під час звільнення з військової служби, про виплату індексації грошового забезпечення, оскільки під час проходження військової служби він не отримував зазначені вище соціальні виплати, надана відповідь, що починаючи з 24.02.2017 року по грудень 2018 року не виплачувалась індексація грошового забезпечення, а також було відмовлено у виплаті компенсації за невикористану соціальну відпустку, як учасника бойових дій під час звільнення з військової служби. Позивач вважає такі дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» протиправними та такими, що порушують його конституційні права.
Представником відповідача 08.04.2020 року до суду надано відзив (а.с.48-53) згідно якого відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі, як такі, що є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству. Згідно зі ст.4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Відповідач зазначає, що відповідно до п.7 роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року № 248/3/9/1/2, у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення” (зі змінами), індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення, що також має своє підтвердження у роз'ясненнях Мінсоцполітики щодо відсутності механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди, а саме: роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 року №78/0/66-17, роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 року №10685/0/14-15/10 (на вих. №248/3/9/3/202 від 08.07.2015). Відповідач заперечує стосовно того, що позивач зазначає, що йому не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період проходження військової служби в Інституті з 24.02.2017 року по 30.08.2019 року, адже, за твердженнями відповідача це не відповідає дійсності. Відповідно до довідки про нарахування індексації доходів, яку було надано Інститутом за результатами розгляду запиту позивача на інформацію від 30.10.2019 року, в якій зазначено, що за час проходження служби в Інституті (з 24.02.2017 року по 30.08.2019 року) позивачу було нараховано та виплачено індексацію у сумі 1157,89 грн. відповідач зазначає, що матеріали позовної заяви не містять доказів оскарження звільнення позивача та/або наказу про виключення зі списків особового складу Інституту (по стройовій частині) від 22.01.2018 року №14 та всіх видів забезпечення. Позивач погодився з проведенням з ним усіх необхідних розрахунків. Щодо виплати компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій відповідач зазначає, що ст.162 ЗУ «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої ст.12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Позивача виключено зі списків особового складу Інституту з 30.08.2019 року відповідно до наказу начальника Інституту від 30.08.2019 року №182, тобто вже 30.08.2019 року позивач знав про порушення своїх прав. Відповідач стверджує, що позовна заява ОСОБА_1 подана з порушенням вимог частини п'ятої ст.122 КАС України, що відповідно до ч.3 ст.123 КАС України є підставою для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.
Ухвалою суду від 16.03.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою суду від 25.05.2020 року судом у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду відмовлено.
Позивачем, 22.05.2020 року надано до суду клопотання, в якому позивач просить розгляд справи проводити в письмовому провадженні за наявними матеріалами справи.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що матроса військової служби за контрактом ОСОБА_1 , стрільця відділення охорони взводу матеріально-технічного забезпечення Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”, звільненого наказом начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (по особовому складу) від 23 серпня 2019 року №19-РС у запас за підпунктом «а» (у зв'язку з закінченням строку контракту) відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.12-13).
Судом також встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 15.12.2016 року (а.с. 17).
Як вбачається з витягу з наказу МОУ від 30.08.2019 року №182, вислуга років позивача у Збройних Силах України на 30 серпня 2019 року складає: календарна вислуга 05 роки 08 місяців 09 діб, загальна вислуга з урахуванням пільг 07 років 04 місяці 27 діб.
Цим же наказом встановлено виплатити позивачу щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 130 % посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років за період з 01 по 30 серпня 2019 року.
З витягу наказу МОУ від 30.08.2019 року №182 вбачається, що грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік відповідно до наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 позивач отримав, а щорічна основна відпустка за 2019 рік використана.
Матеріальну допомогу за 2019 рік для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року позивач не отримав.
Позивач, 30.10.2019 року звернувся до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» із запитами, в яких просив повідомити чи була виплачена позивачу під час звільнення з військової служби грошова компенсація за невикористану соціальну відпустку, як учасника бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік; якщо виплачувалась, то за який період та у якому розмірі (надати довідку розрахунок); якщо не виплачувалась, то у зв'язку з чим така виплата не проводилась; якщо не виплачувалась - позивач просив виплатити зазначену грошову компенсацію; чи виплачувалась позивачу під час проходження військової служби за період з 24.02.2017 року по 30.08.2019 року індексація грошового забезпечення; якщо виплачувалась, - то за який період та у якому розмірі (надати довідку, розрахунок); якщо не виплачувалась, то у зв'язку з чим така виплата не проводилась; якщо не виплачувалась, позивач просив здійснити виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період (а.с.26-28).
У відповідь на запити позивача, Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» листом від 11.11.2019 року надано відповідь, в якій, крім іншого, зазначено, що компенсація за не отриману додаткову відпустку може бути виплачена на підставі відповідного рішення суду після набрання ним законної сили (а.с.14).
Листом від 11.11.2019 року №460/2375 відповідач повідомив, що за період проходження служби в Інституті Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» позивачу виплачувалась індексація грошового забезпечення (а.с.29).
Відповідно до довідки про нарахування індексації доходів, виданій ОСОБА_1 , загальна сума індексації за період з 24.02.2017 року по 30.08.2019 року становить 1157,89 грн. (а.с.30).
Отже, як вбачається з встановлених судом обставин, компенсація за не отриману додаткову відпустку позивачу не виплачувалась та може бути виплачена на підставі відповідного рішення суду після набрання ним законної сили, а загальна сума індексації за період з 24.02.2017 року по 30.08.2019 року становить 1157,89 грн., а саме:
Грудень 2018 року - 71,08 грн.
Січень 2019 року - 71,08 грн.
Лютий 2019 року - 71,08 грн.
Березень 2019 року - 134,47 грн.
Квітень 2019 - 134,47 грн.
Травень 2019 року - 134,47 грн.
Червень - 134,47 грн.
Липень 2019 року - 206,72 грн.
Серпень 2019 року - 200,05 грн.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ст.65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідності до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі - Закон №2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно із п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22.10.1993 року, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім п.14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
При звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо індексації грошового забезпечення за період із 24.02.2017 року по 30.11.2018 року.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон №2011-XII).
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч.2 ст.5 Закону №1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч. 6 ст. 5 Закону №1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. (абз.8 п.4 Порядку №1078).
Згідно з п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, з аналізу наведених положень законодавства випливає, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Відповідно до вимог вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У відзиві на позов відповідач з підстав невиплати позивачу індексації також посилається на роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2, в якому зазначено, індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення (а.с.50).
Судом встановлено, що відповідно до довідки про нарахування індексації доходів, виданій ОСОБА_1 , загальна сума індексації доходів позивача за період з 24.02.2017 року по 30.08.2019 року становить 1157,89 грн. (а.с.30).
Проте, з довідки вбачається, що індексації доходів позивача в розмірі 1157,89 грн. виплачувалась відповідачем з грудня 2018 року по серпень 2019 року.
При цьому, позивача просить виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 24.02.2017 року по 30.11.2018 року.
Доказів нарахування та виплати позивачу виплатити індексації грошового забезпечення за період з 24.02.2017 року по 30.11.2018 року відповідачем до суду не надано.
Таким чином, ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення з 24.02.2017 року по 30.11.2018 року є порушенням вимог Закону № 1282, Порядку №1078 та порушує права позивача.
Суд зазначає, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
При цьому, позивач просить про зобов'язання відповідача при проведенні позивачу перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення врахувати базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу січень 2008, проте, позивач не надав доказів на підтвердження того, що основний розмір його грошового забезпечення змінився у січні 2008 року, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Також, суд зазначає, що згідно загальних засад права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі №800/426/17.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову, належних учасників процесу), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
В свою чергу, суд зазначає, що поняття бездіяльності було неодноразово надано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 26.06.2019 року по справі №807/583/14, від 15.03.2019 року по справі №805/1953/18-а та від 23.05.2018 року по справі №802/490/16-а, в яких зазначено, що бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов'язків (завдань) згідно із чинним законодавством.
Так, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 24.02.2017 року по 30.11.2018 року, що свідчить саме про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 24.02.2017 року по 30.11.2018 року, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне визнати протиправною таку бездіяльність.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
На підставі вищенаведеного, з метою належного захисту прав позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 24.02.2017 року по 30.11.2018 року; визнання протиправною бездіяльності Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки.
Враховуючи визнання судом протиправною бездіяльності Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 24.02.2017 року по 30.11.2018 року та ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, позовні вимоги, в частині зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 30.08.2019 року та зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 24.02.2017 року по 30.11.2018 року застосувавши при нарахуванні та виплаті індексації базовий місяць - січень 2008 року, як похідні - підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправними дій щодо не нарахування та невиплати індексації, грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльності Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 24.02.2017 року по 30.11.2018 року.
Зобов'язати Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 24.02.2017 року по 30.11.2018 року.
Визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки.
Зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 30.08.2019 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.15.5 ч.І Перехідних положень КАС України апеляційна скарга подається до або через відповідні суди, а матеріали справи витребуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (код ЄДРПОУ 26644030, 65029, м. Одеса, вул.Градоначальницька, 20).
Суддя П.П.Марин
.