справа№380/2461/20
26 травня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.12.2018 та грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2014 по 2018 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.12.2018;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 26.12.2018.
При обґрунтуванні позовних вимог позивач наголошував, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2014 по 2018 роки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 09.01.2019. Позивач зазначає, що звертався до відповідача із заявами про перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01.01.2016 по 05.06.2018 та грошової компенсації за невикористану соціальну відпустку, як учаснику бойових дій, однак отримав відповідь про відмову у задоволенні вимог заяв. Оскільки звернення до відповідача не призвело до відновлення порушених прав позивача, він звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою судді від 27.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
18.05.2020 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №24585). Представник відповідача у відзиві по суті спору зазначив, що відповідно до вимог телеграми ТВО директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 20.02.2016 №248/3/9/1/108 та роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 №13700/з та від 08.08.2017 №78/0/66-17 за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 індексація грошового забезпечення не проводилась, оскільки паспортами бюджетних програм, затверджених Міністерствами оборони України та Міністерства фінансів України на 2016, 2017 роки не передбачена виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України. Також зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” з 01.03.2018 було підвищено посадові оклади усіх категорій військовослужбовців. Індексація грошового забезпечення провадиться, якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103%. Оскільки в березні 2018 посадові оклади військовослужбовців збільшилися, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації розраховується з квітня 2018. У зв'язку з тим, оскільки величина індексу споживчих цін у квітні - листопаді 2018 не перевищувала поріг індексації в розмірі 103%, індексація грошового забезпечення за цей період не проводилася. Щодо додаткових відпусток, відповідач зазначив, що відповідно до п.19 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Вказаним Законом не передбачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки із збереження заробітної плати строком на 14 календарних днів. Наголосив, що станом на момент прийняття наказу про звільнення позивача з військової служби позивач погодив проведення усіх розрахунків та не оскаржував наказ про звільнення та/або наказ про виключення із списків особового складу в частині видів забезпечення. Враховуючи наведене, вважає позовні вимоги безпідставними та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.12.2018 №598 підполковника ОСОБА_1 , колишнього начальника електротехнічної служби штабу управління, звільнено у запас за п.п. “б” п.2 ч.5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.01.2019 №6 підполковника ОСОБА_1 , колишнього начальника електротехнічної служби штабу управління, виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 09.01.2019 (а.с. 12).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 01.04.1997 військовою частиною НОМЕР_3 , позивач є учасником бойових дій (а.с. 14).
З матеріалів справи вбачається, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а також ст.16-2 Закону України “Про відпустки”, та індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.12.2018.
Позивач звертався до відповідача із заявами про стягнення компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій та стосовно нарахування і виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року.
Згідно відповіді від 17.02.2020 №845/1 позивачу було відмовлено у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку, з огляду на те, що така відпустка в особливий період не надається. Водночас, зазначалося, що виплата компенсації у випадках звернення до військової частини осіб, звільнених з військової служби та в установленому законодавством порядку виключених із списків особового складу проводиться на підставі рішення суду після набрання ним законної сили.
Відповідно до відповіді від 26.15.2020 №958/2, позивачу було відмовлено у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 з огляду на відсутність в Міністерстві оборони України фінансового ресурсу. Одночасно повідомлено, що з 01.03.2018 підвищено посадові оклади усіх категорій військовослужбовців. У зв'язку з цим, величина індексу споживчих цін у квітні - листопаді 2018 не перевищувала поріг індексації в розмірі 103%, відтак індексації за цей період не проводилося.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору, суд застосовує наступні норми права.
Спірні правовідносини регулює Закон України “Про відпустки”,“Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, “Про індексацію грошових доходів населення” та інші нормативно - правові акти.
Так, відповідно до Закону України “Про відпустки”, встановлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 вказаного Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 вказаного Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 вказаного Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 вказаного Закону передбачено додаткові відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності. Зокрема, такі відпустки встановлюються для: учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік”.
Відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, учасникам бойових дій, якими є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час, надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік”.
Також нормами вказаного Закону врегульовано, що у рік звільнення зазначених військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені ч.1, 6 та 12 вказаної статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою вказаної статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 вказаної статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених п.п. 17 і 18 вказаної статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Стаття 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”): визначає, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій”.
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбаченім Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абз.1 та 2 вказаного пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Тому, судом при розгляді даної справи враховано висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18), якою залишено без змін постанову Верховного Суду від 16.05.2019.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з 2015 по 2018 роки.
Зважаючи на викладене, суд вважає неправомірною позицію відповідача, викладену у відзиві на позов, про те, що в особливий період надання інших видів відпусток, в тому числі, додаткової відпустки як учаснику бойових дій припиняється.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своїх дій, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 26.12.2018.
Таким чином, позов в цій частині підлягає задоволенню повністю.
Щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2014 рік, то в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідні зміни до Закону України “Про відпустки” від 05.11.1996 №504/96-ВР щодо надання, зокрема, учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, внесено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14.05.2015 №426-VIII, який набрав чинності 06.06.2015.
Відповідно у 2014 році додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік учасникам бойових дій передбачено не було.
Таким чином, позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.12.2018, суд зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України “Про індексацію грошових доходів населення”.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” (в редакції, що є чинною на момент прийняття рішення у справі), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із ст. 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок №1078) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з пунктом 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Щодо посилання відповідача на роз'яснення Мінсоцполітики від 16.07.2015 № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16, від 08.08.2017 № 15966/0/2-17/16 та від 08.08.2017 № 78/0/66-17, в яких вказано, що для виплати індексації в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було, фінансування на виплату індексації не здійснювалося, суд зазначає таке.
Законом України “Про Збройні Сили України” визначено, що правовою основою діяльності Збройних Сил України (до структури яких входять, в тому числі, військові частини) є Конституція України, цей Закон, Закон України “Про оборону України”, статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері. За таких обставин, відповідач повинен діяти відповідно до закону.
Суд звертає увагу відповідачу на те, що роз'яснення Мінсоцполітики від 16.07.2015 № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16, від 08.08.2017 № 15966/0/2-17/16 та від 08.08.2017 № 78/0/66-17 не є нормативно-правовими актами та мають виключно рекомендаційний характер.
Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (серед інших справа “Yvonnevan Duyn v. Home Office” (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави. Який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Таким чином, відсутність фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на одержання індексації грошового забезпечення, що є, зокрема, предметом спору у цій справі.
При цьому, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на такі цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що позовна вимога визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення є підставною та підлягає до задоволення.
Однак, суд не погоджується з періодом, за який позивач просить провести спірну індексацію, зважаючи на наступне.
Відповідно до п.11 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Згідно п.5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.
Враховуючи підвищення постійних складових грошового забезпечення позивача у березні 2018 року, в т.ч. розміру посадового окладу, місяць березень 2018 року, в якому відбулось вказане підвищення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Відповідач у відзиві на позов зазначав, що величина споживчих цін з квітня 2018 року по листопад 2018 року не перевищувала поріг індексації в розмірі 103%, відтак індексація за цей період не проводилася. Проте, зазначив, що право військовослужбовців на індексацію настало в грудні 2018 року за індексом 3,7 %.
Таким чином, беручи до уваги дані Держстату, індекс споживчих цін з квітня 2018 року по листопад 2018 року не перевищував 103%, відтак, підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 відсутні.
Водночас наявні підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.12.2018 по 26.12.2018 (день звільнення позивача з військової служби).
Тому, в контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб'єктами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню частково - шляхом визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.12.2018 по 26.12.2018 та зобов'язання ВЧ НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.12.2018 по 26.12.2018.
Водночас, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 належить відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наслідком розгляду справи, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Щодо судових витрат, суд зазначає таке.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч.1ст. 5 Закону України “Про судовий збір” і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 73-77, 139, 244- 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.12.2018 по 26.12.2018.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: 81052, Львівська область, Яворівський район, с. Старичі) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: 81052, Львівська область, Яворівський район, с. Старичі) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.12.2018 по 26.12.2018.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: 81052, Львівська область, Яворівський район, с. Старичі) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 26.12.2018.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати зі сторін стягненню не підлягають.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 26.05.2020
Суддя Потабенко В.А.