25 травня 2020 року Справа № 280/830/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ),
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18.10.2018 року по день фактичної виплати, викладену у листі №6567 від 20.11.2019;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18.10.2018 по день фактичної виплати (листопад 2019) шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи з 12 місячного грошового забезпечення перед звільненням.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що був звільнений з ВЧ НОМЕР_2 у жовтні 2018 року, однак повний розрахунок грошового забезпечення з ним проведено у листопаді 2019 року на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2019 у справі №280/1154/19 та від 05.08.2019 у справі 280/3021/19. Позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак ВЧ НОМЕР_2 у нарахуванні та виплати середньомісячного заробітку відмовила з посиланням на те, що на військовослужбовців не поширюється норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП). Позивач вважає таку відмову протиправною, просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 11.02.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання на 27.02.2020.
Ухвалою суду від 27.02.2020 відкладено розгляд справи на 30.03.2020.
Відповідач не погодився із заявленими позовними вимогами та 13.03.2020 подав відзив (вх.№11868), у якому зазначив, що командування ВЧ НОМЕР_4 у своїй діяльності керуються Конституцією України та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України, директивами Міністерства оборони та начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України, іншими правовими актами. В свою чергу, військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. Таким чином, на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, КЗпП не поширюється. Виходячи з наведеного просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою суду від 30.03.2020 відкладено розгляд справи та призначено судове засідання на 12.05.2020.
Ухвалою суду від 12.05.2020 відкладено розгляд справи та призначено судове засідання на 25.05.2020.
У судове засідання 25.05.2020 учасники справи не з'явились, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, заяв та/або клопотань процесуального характеру, у тому числі про причини неявки та наявність підстав для відкладення розгляду справи, не подавали.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених у статті 205 КАС України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 21.09.2015.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 18.10.2018 №279 старшого прапорщика ОСОБА_1 , головного старшину управління 1 гаубичного артилерійського дивізіону військової частини звільнено у запас відповідно до пункту 2 підпункту «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII). З 18.10.2018 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено до Запорізького об'єднаного міського військового комісаріату міста Запоріжжя.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2019 у справі №280/1154/19, яке набрало законної сили 22.08.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 18.10.2018. Зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.10.2018.
Крім того, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05.08.2019 у справі №280/3021/19, яке набрало законної сили 25.11.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 21.09.2015 по 18.10.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.10.2018. Зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 21.09.2015 по 18.10.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.10.2018.
Як вбачається із заяв по суті справи, розрахунок за вищевказаними судовими рішеннями здійснено у листопаді 2019 року.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 10.12.2019, у якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18.10.2018 по фактичний день виплати (листопад 2019 року).
Листом від 20.12.2019 ВЧ НОМЕР_2 надала відповідь, у якій зазначила, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. На військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, КЗпП не поширюється. Виходячи з наведеного, твердження щодо стягнення з ВЧ НОМЕР_2 заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.10.2018 по фактичний день виплати (листопад 2019) є незаконним та безпідставним.
Не погодившись з вищезазначеною відмовою у нарахуванні та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з того, що статтею 19 Конституції України передбачено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон №2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону № 2232-XII).
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів (стаття 1-1 цього Закону).
За правилами статті 1-2 вказаного Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Статтею 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Пунктом 242 Положення №1153/2008 визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Суд зазначає, що ані вказаними нормативно-правовими актами, ані іншими нормами права, що регулюють правовідносини проходження військової служби, не врегульовано порядок здійснення компенсаційних виплат за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
Зокрема, приписи Закону №2011-XII не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплата середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Між тим, згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже нормами КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд зазначає, що загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні з військової служби, керуючись метою забезпечення рівності прав у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №825/598/17 (провадження №К/9901/23837/18).
На підставі викладеного, суд відхиляє доводи відповідача про те, що положення КЗпП на спірні правовідносини не поширюються.
Разом з тим, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
В свою чергу, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження до виплати належних при звільненні сум.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 у справі №810/1543/17 (провадження №К/9901/15731/18).
Відповідно до фактичних обставин справи, відповідач станом на день звільнення позивача індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не нараховував та не виплачував.
За змістом судових рішень у справі №280/1154/19 та №280/3021/19 відповідач заперечував наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тобто ці виплати мали між сторонами спірний характер.
Отже, обов'язок відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій було покладено відповідними судовими рішеннями у справах №280/1154/19 та №280/3021/19, тобто після звільнення позивача.
Враховуючи те, що позивач набув право на індексацію грошового забезпечення та на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідно до судових рішень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення та компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки).
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим в задоволенні позову необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 143, 243-246, 255-262, п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
З урахуванням пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено 25.05.2020
Суддя М.О. Семененко