Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 травня 2020 р. Справа№200/3050/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо невиплати щомісячних страхових виплат у період з 01.07.2014 року по 30.11.2019 року;
- зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області виплатити належні щомісячні страхові виплати за період з 01.07.2014 року по 30.11.2019 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що вона є одержувачем страхових виплат та перебувала на обліку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Петровському районі м. Донецька, правонаступником якого є відповідач. Позивач вважає, що відповідач з підстав, не передбачених законом, не виплачував їй страхові виплаті за період з 01.07.2014 року по 30.11.2019 року. Вважає, що відповідач своїми діями порушує конституційні права позивача. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою від 23 березня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, поновлено строк звернення до суду, відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення по суті та відкрито спрощене позовне провадження по справі.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що за статистичними даними аналітичної системи Фонду позивач з 01.04.2001 року перебувала на обліку в Донецькому міському відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Петровському районі. В зв'язку з проведенням антитерористичної операції, справи про страхові виплати залишилися на тимчасово окупованій території.
Позивач звернулась до Волноваського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа лише 10.12.2019 року. Після підтвердження свого статусу, страхові виплати позивачу поновлено з 01 грудня 2019 року в розмірі 1380,87 грн.
Відповідач зазначив, що діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та прийнятими Кабінетом Міністрів України підзаконними нормативними актами, що регулюють виплати внутрішньо переміщеним особам.
На думку відповідача, оскільки позивач до 01.12.2019 року не перебувала на обліку Волноваського відділення Фонду, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
З'ясовуючи, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки від 28.03.2017 року № НОМЕР_3 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2 (а.с.9).
Згідно з довідкою МСЕК від 26.02.1992 року позивачу встановлено 25% стійкої втрати професійної працездатності безстроково (а.с.10).
Постановою Волноваського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області потерпілій ОСОБА_1 продовжено раніше призначені щомісячні страхові виплати в розмірі 1380,87 грн. з 01.12.2019 року (а.с.33).
Відповідно до наданої відповідачем відповіді на адвокатський запит, перед позивачем існує заборгованість зі страхових виплат за період з 01 липня 2014 року по 30 листопада 2019 року (а.с.13).
Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо несплати заборгованості з страхових виплат, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
З урахуванням встановлених у справі обставин, вирішуючи адміністративний спір, суд застосовує такі джерела права.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999 (далі - Закон № 1105-XIV).
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року встановлено, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII), та визначає, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 07 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» та постанова Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції» не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом №105-XIV, не можуть застосовуватись.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
У відповідності до вимог статті 46 Закону України № 1105-XIV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Положення частини першої статті 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.
Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
На підставі наведених норм, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод, що забезпечуються Конституцією України та не можуть бути скасовані.
Право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.
Суд наголошує, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
В даному випадку поняття «закон» розуміється як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил, прийнятий в особливому порядку (законодавчим органом влади), або безпосередньо народом. Тому конституційне поняття «закон», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. Відповідно, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У вищезазначеному рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді страхових виплат суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат. При цьому Верховний суд відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в рішенні Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що припинення та невиплата позивачеві раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 46 Закону № 1105-ХIV, або підстав, передбачених іншим законом, а отже такі дії відповідача є протиправними.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про виплату заборгованості по страховим виплатам, наявність котрої підтверджується відповіддю відповідача на адвокатський запит та прийнятою постановою саме про продовження страхових виплат, а не первинне призначення, суд дійшов висновку, що сплата страхових виплат була піддана формальним обмеженням з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, через що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
При цьому суд зазначає, що за приписами статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд, в тому числі, може прийняти рішення про: визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів тощо.
Відповідно до частини 2 статті 133 КАС якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, а ухвалою суду від 23 березня 2020 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів в рівних долях за рахунок їх бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету судовий збір за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру
З наведених підстав, керуючись статтями 2, 133, 241-246, 255, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5, код ЄДРПОУ 41325231) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій щодо невиплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у період з 01.07.2014 року по 30.11.2019 року.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити належні щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.07.2014 року по 30.11.2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5, код ЄДРПОУ 41325231) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - UА908999980313111256000026001, код ЄДРПОУ - 26255795, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписане 25 травня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.А. Чекменьов