Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 травня 2020 р. Справа№200/1653/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
приміщення суду за адресою: 84112, місто Слов'янськ, вул. Добровольського, буд. 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тарасенка І.М.,
при секретарі судового засідання: Ковальової А.В.,
розглянувши в порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України Південне регіональне управління ВЧ НОМЕР_1 про зобов'язання нарахування та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної прикордонної служби України Південне регіональне управління ВЧ НОМЕР_1 про зобов'язання нарахування та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Просив визнати протиправною бездіяльність Державної прикордонної служби України Південного регіонального управління ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки у період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини та зобов'язати Державну прикордонну службу України Південного регіонального управління ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки у період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним усіх розрахунків, зокрема, щодо виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, що є порушенням вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
18 лютого 2020 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 16 квітня 2020 року вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та замінено спрощене провадження на засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину, що передбачено п. 3 розділу VI КАС України.
Представники сторін до судового засідання не з'явились, про місце, дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв'язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що не є використаною. Крім того, відповідачем вказано на те, що позивач у 2014 році не мав права на пільги, які передбачені Законом України «про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.193 року № 2551-ХІІ, оскільки посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій видане йому тільки 23.12.2015 року. З огляду на вищевикладене, та посилаючись на норми пп. 17-19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідач просить відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 .
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з 20 листопада 2009 року по 20 листопада 2019 року перебував на військовій службі за контрактом, що підтверджується військовим квитком Серія НОМЕР_3 виданим 20.01.2020 року Маріупольським військовим комісаріатом Донецької області на ім'я позивача.
З 07 квітня 2017 року ОСОБА_1 , безпосередньо брав участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької області у складі ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ) та отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується Довідкою про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України за № 10/359 від 30.12.2014 року та посвідченням учасника бойових дій НОМЕР_5 видане 23.12.2015 року.
Останнє місце служби позивача було у складі НОМЕР_6 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби військова частина НОМЕР_1 .
Наказом від 20 листопада 2019 року № 530-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» і направлений на військовий облік до Маріупольського РВК Донецької області.
Грошова компенсація додаткової відпустки як учаснику бойових дій не була нарахована та виплачена, що підтверджується витягом з Наказу начальника 17 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 530-ОС від 20 листопада 2019 року.
21 січня 2020 року ОСОБА_1 направив заяву на електрону адресу відповідача про виплату належної йому компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
29 січня 2020 року відповідачем надана відповідь на вказану вище заяву, з роз'ясненням, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв'язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій, в особливий період не вважаються такою, що не є використаною.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР визначені види відпусток.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14 травня 2015 року № 426-VIII, Закон України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР, який набрав чинності 06 червня 2015 року, доповнено статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин була викладена в наступній редакції: «Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Частиною 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно з абзацами 2, 3 частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Частиною 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
В силу вимог частини 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього, в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Однак, вказаним Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналіз наведених норм чинного законодавства України, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу свідчить про те, що відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Вищезазначена позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), яке набрало законної сили 21 серпня 2019 року.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи позивач набув статусу учасника бойових дій 23.12.2015 року, що не заперечується сторонами, а отже, дія п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» може поширюватись на позивача, саме з дати набуття статусу учасника бойових дій.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 23.12.2015 року по 20.11.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 листопада 2019 року.
В той же час, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволені його вимоги в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію відпустки, як учаснику бойових дій, саме за 2014 та 2015 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 20 листопада 2019 року, оскільки суд погоджується з твердженням відповідача, що дія п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» може поширюватись на позивача, саме з дати набуття статусу учасника бойових дій.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України Південне регіональне управління ВЧ НОМЕР_1 про зобов'язання нарахування та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки позивач відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державної прикордонної служби України Південне регіональне управління ВЧ НОМЕР_1 (місцезнаходження: 686, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Музиченка, 31, код ЄДРПОУ 14321860) про зобов'язання нарахування та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної прикордонної служби України Південного регіонального управління ВЧ НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 23.12.2015 року по 20.11.2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини.
Зобов'язати Державну прикордонну службу України Південне регіональне управління ВЧ НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні відпустки за період з за період з 23.12.2015 року по 20.11.2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Вступна та резолютивна частина рішення виготовлена та проголошена у судовому засіданні 18 травня 2020 року.
Повний текст рішення виготовлений 26 травня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Але не більше строку дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України щодо запобігання поширення короновірусної хвороби.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко