22 травня 2020 року (11 год. 53 хв.)Справа № 280/6161/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області (вул. Центральна, буд. 37, с. Долинське, Запорізький район, Запорізька область, 70420, код ЄДРПОУ 24910971) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
12.12.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати лист Долинської сільської ради від 26.09.2019 № 07-05/1624 протиправним;
зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (кадастровий номер 2322188400:02:002:5052).
В обґрунтування позову позивач зазначає, що звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, проте відповідач повідомив про неможливість затвердження проекту землеустрою, оскільки проект не відповідає вимогам законодавства. Позивач із такою відмовою не погодився та вказує, що сільський голова, в порушення вимог законодавства, заяву позивача розглянув одноособово. Питання не було винесене на пленарному засідання сесії сільської ради. Проект землеустрою містить все необхідні документи. Крім того наголошує, що на запитуваній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке належить позивачу на праві приватної власності.
Ухвалою суду від 27.01.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 25.02.2020.
18.02.2020 відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. №7557) у якому зазначає, що Долинська сільська рада Запорізького району Запорізької області відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є виборним представницьким органом місцевого самоврядування, що складається з депутатів. Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Відповідно до ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Відповідно до ст. 59 зазначеного закону Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням. Згідно ст. 71 Закону, Територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом. Зазначає, що вимога щодо зобов'язання сільську раду прийняти конкретне рішення є перевищенням повноважень і не може застосовуватись до органу місцевого самоврядування.
Також, представник відповідача заявив суду клопотання про закриття провадження у справі, оскільки вважає, що справа має розглядатись за правилами ЦПК.
Протокольною ухвалою суду від 25.02.2020 у задоволення клопотання представника відповідача щодо закриття провадження у справі - відмовлено.
25.02.2020 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та за згодою учасників справи призначено розгляд справи по суті на 24.03.2020.
За клопотанням представників, обґрунтованим запровадженням на території України карантину, сторін ухвалою суду від 24.03.2020 розгляд справи відкладено до 15.04.2020.
Ухвалою суду від 15.04.2020 за клопотання представника відповідача, яке обґрунтоване запровадження на території України карантину, розгляд справи відкладено до 20.05.2020.
У судове засідання 20.05.2020 представник позивача не прибув. Про дату, час та місце повідомлений належним чином, до суду жодних клопотань не надсилав.
Відповідно до ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача.
Представник відповідача 19.05.2020 надіслав суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване запровадження карантину.
Суд не вбачає підстав для задоволення такого клопотання через наступне.
Підготовче провадження у справі закрито 25.02.2020.
В процесі підготовчого провадження визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та складу учасників судового процесу; надано відзив; визначено обставини справи, які підлягають встановленню, учасниками справи надані необхідні докази; визначений порядок розгляду справи.
Відтак, всі докази, які наявні у представника відповідача для розгляду цієї справи мали бути подані під час підготовчого провадження. Про неможливість подання будь-яких доказів відповідач суду не повідомляв.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.
Оскільки представник відповідача двічі не прибув у судове засідання, то суд вважає на можливе, на підставі п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України, розглянути справу за його відсутності.
Розглянувши та дослідивши надані документи, судом встановлені наступні обставини.
Позивачем розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Долинської територіальної громади Запорізького району (за межами населених пунктів) для ведення селянського господарства.
Проект погоджений Висновком державної експертизи (а.с.55) та висновком відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Запорізької районної державної адміністрації (а.с.55 зворотній бік).
На запитуваній позивачем земельній ділянці (кадастровий номер 2322188400:02:002:5052) знаходиться будівля, що належить позивача на праві приватної власності, відповідно до договору купівлі-продажу від 31.05.2016 (а.с.46-48).
22.08.2019 позивач звернувся до Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2322188400:02:002:5052 у власність.
Листом від 26.09.2019 №07-05/1624 відповідач повідомив про неможливість затвердження землевпорядної документації та передачі у власність земельної ділянки, оскільки проект землеустрою не відповідає вимогам ст.50 Закону України «Про землеустрій» та Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.200 №376 (а.с.6 зворотній бік).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, а саме, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно із ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Суд зазначає, що позивач є власником нерухомого майна - ? об'єкту нерухомості - тваринницького складу, телятників, складів, що розміщені по АДРЕСА_2 .
Після розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивач звернувся до відповідача із заявою щодо його погодження.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Стаття 123 Земельного кодексу України визначає порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування
Частиною 1 ст. 123 Земельного кодексу України встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною 3 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно із частинами 8, 9 статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до частини 10 статті 118 Земельного кодексу України зазначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України, передбачено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.
Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.
Аналогічну правову позицію висловлено у Постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18.
Статтею 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 4 ст. 123 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначені статтею 186-1 Земельного кодексу України.
Зі змісту листа відповідача від 26.09.2019 №07-05/1624, який позивача відмовлено у затвердженні проекту землеустрою вбачається, що відповідач повідомив про неможливість затвердження землевпорядної документації та передачі у власність земельної ділянки, оскільки проект землеустрою не відповідає вимогам ст.50 Закону України «Про землеустрій» та Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.200 №376, а саме: матеріали встановлення межових знаків не приведені у відповідність до вимог вказаної Інструкції.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій», проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема:
акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);
матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);
матеріали погодження проекту землеустрою.
Відповідно до п. 2.1 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Таким чином, встановлення меж земельної ділянки в натурі здійснюється на підставі розробленого та затвердженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Отже, підстава для відмови у погодженні проекту землеустрою, викладена відповідачем у листі від 26.09.2019 №07-05/1624 є протиправною не такою не відповідає чинному законодавству.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
З огляду на вказані норми, питання щодо погодження проекту землеустрою повинно розглядатись на пленарному засіданні сільської ради. Проте, відповідачем порушено вказані норми закону, оскільки відмова у затвердженні проекту землеустрою прийнята одноособово сільським головою.
Ураховуючи викладені норми суд вважає протиправною відмову відповідача щодо затвердження проекту землеустрою - протиправною.
107 ? ? , ? ? 1051 17 2012 , ( , ? ? ? ) ? ? ? 49-54 .
, , ? ?, ? 186-1 , ' .
, ' , . ' .
R(80)2 ? ? ?, ? 11 1980 316- , , , , , , ? ? , ? ? .
- ' , , , ? , ?, ? , - , - .
' ? ? ? ?/ , ? ? ?, ' ? ' ? ? .
, , ' . , ? ? ' , ? , '? .
, , , , ? ?, ? . ? , -.
4 1 5 ' ' . ?, .
4 245 , ' - ' , ? , ? , ? ? ' .
, ' , ?' ' , , , .
.
, , ? , ? ? ' ? ? ? ?.
06 2019 1640/2592/18, 06 2019 ? 1640/2594/18, 05 2019 818/1817/17, 31 2019 ? 815/2488/17, 28 2018 806/5280/15.
Суд також звертає увагу, що відповідач у відзиві на позовну заяву жодних чином не заперечив доводи позивача щодо неправомірності відмови у затвердженні проекту землеустрою, а зазначив лише про неможливість зобов'язати відповідача прийняте рішення. Суд не погоджується із такими доводами представника відповідача, та зазначає про сталість судової практики зі вказаного питання, про що наведено вище.
Крім того, суд наголошує, що на запитуваній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, що належить позивачу на праві приватної власності.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії").
Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії" "Трґо проти Хорватії").
Отже йдеться про дотримання принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").
Аналізуючи викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а відтак такими, що підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, судові витрати, понесені позивачем на оплату судового збору, мають бути присуджені на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької міської ради.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області (вул. Центральна, буд. 37, с. Долинське, Запорізький район, Запорізька область, 70420, код ЄДРПОУ 24910971) про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, що викладена у листі від 26.09.2019 №07-05/1624, щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
Зобов'язати Долинську сільську раду Запорізького району Запорізької області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Долинської територіальної громади Запорізького району Запорізької області (кадастровий номер 2322188400:02:002:5052) у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 КАС України, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 22.05.2020.
Суддя Ю.В. Калашник