ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.05.2020Справа № 910/2105/18
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження
справу № 910/2105/18
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"
про стягнення 5 187 400 005,15 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Литвин П.В., довіреність № 14-166 від 26.04.2019;
від відповідача: Ербілідзе, А.О., довіреність № 1-2264 від 23.01.2020
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 5 187 400 005,15 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором купівлі-продажу природного газу від 31.01.2017 року №1701001564-ВТВ щодо оплати поставленого природного газу, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 2 048 403 667,77 грн. В зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за Договором позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 687 657 003,83 грн., 3 % річних у розмірі 282 217 397,83 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 169 121 935,72 грн.
Під час розгляду справи позивачем було подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 2 048 403 667,77 грн. - суму основного боргу, 1 687 657 003,83 грн. - пеню, 3 % річних в розмірі 332 389 257,03 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 362 616 215,26 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 у справі № 910/2105/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Укртрансгаз" 2 048 403 667,77 грн основного боргу, 1 687 656 996,76 грн пені, 332 389 257,03 грн - 3 % річних, 1 314 969 615,40 грн інфляційних втрат і 611 286,71 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 17.09.2019 касаційні скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" і Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі № 910/2105/18 у частині стягнення 1 687 656 996,76 грн пені, 332 389 257,03 грн - 3 % річних і 1 314 969 615,40 грн інфляційних втрат скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі № 910/2105/18 залишено без змін.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/2105/18 передано на розгляд судді Привалову А.І.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 прийнято справу №910/2105/18 в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" щодо стягнення 1 687 656 996,76 грн пені, 332 389 257,03 грн - 3 % річних і 1 314 969 615,40 грн інфляційних втрат до провадження та призначено підготовче засідання у даній справі з повідомленням сторін на 21.11.2019.
21.11.2019 через канцелярію суду від позивача надійшли пояснення по справі та заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача 1 687 656 996,76 грн пені, 389 632 317,87 грн - 3 % річних і 1 504 640 480,96 грн інфляційних втрат, розрахованих станом на 19.11.2019.
Також, 21.11.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшли пояснення по справі.
В підготовчому засіданні 21.11.2019 представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю ознайомитись з заявою про збільшення розміру позовних вимог, яка на його адресу станом на день розгляду справи не надійшла.
Відповідно до ст. 183 ГПК в судовому засіданні було оголошено перерву до 05.12.2019.
05.12.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання та продовження строку підготовчого провадження.
В підготовчому засіданні 05.12.2019 суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, оскільки остання подана з дотриманням вимог ст. 46 ГПК України, та задовольнив клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та продовження строку підготовчого провадження.
Суд на підставі ст. 177 ГПК України продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву в судовому засіданні до 16.01.2020.
11.01.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру неустойки (пені) до 1,00 грн.
16.01.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло заперечення на заяву про збільшення розміру позовних вимог.
Відповідно до ст. 183 ГПК в судовому засіданні було оголошено перерву до 13.02.2020.
13.02.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
В підготовчому засіданні 13.02.2020 за клопотанням учасників справи було оголошено перерву до 27.02.2020.
Присутній у судовому засіданні 27.02.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням зави про збільшення розміру позовних в повному обсязі та не заперечував щодо призначення справи до розгляду по суті.
Представник відповідача проти позову заперечив і також не заперечував щодо призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 закрито підготовче провадження у справі № 910/2105/18 та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.03.2020.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.03.2020 повідомлено сторін про перенесення судового засідання у справі № 910/2105/18 на 21.05.2020, у зв'язку з виконанням постанови КМУ "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211, Указу Президента України №87/2020 від 13.03.2020 щодо введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України від 16.03.2020 9/рс-186/20.
Присутній у судовому засіданні 21.05.2020 представник позивача позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних підтримав повністю з посилання на обставини, наведені у позовній заяві, та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, та просив задовольнити клопотання про зменшення пені.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
31.01.2017 року між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» (покупець) 31 січня 2017 року укладено договір про закупівлю природного газу №1701001564-ВТВ від 31.01.2017р. (далі - Договір).
Позивач зобов'язується передати відповідачу у власність у січні - квітні 2017 року газ природний, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору (п. 1.1 Договору).
Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу згідно п. 3.2 Договору оформлюється актом приймання передачі газу. Підписаний акт приймання-передачі газу підтверджує виконання позивачем своїх зобов'язань в частині поставки природного газу у відповідному місяці в обсязі, зазначеному в акті приймання-передачі газу.
Вартість газу визначена п. 4.1 Договору який встановлює, що ціна за 1000 куб. м газу становить 6 979,0 грн. без ПДВ, в подальшому ціна газу неодноразово змінювалась сторонами у додаткових угодах.
Оплата за газ здійснюється відповідачем, відповідно до пункту 5.1 Договору, шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок позивача на підставі акту приймання-передачі газу до 25 числа наступного за звітним.
Позивачем передано у власність відповідача природний газ у загальному обсязі 1 517 900, 54 тис. куб. м. на суму 13 397 963 858, 06 грн., що підтверджується актом приймання- передачі газу від 31.01.2017 року - обсяг газу 731 439,744 тис. куб. м., на суму 6 125 661 568,06 грн.; актом приймання передачі газу від 28.02.2017 року - обсяг газу 643 105,799 тис. куб. м., на суму 5 919 145 774,00 грн. та актом приймання-передачі газу від 31.03.2017 року - обсяг газу 143 355,0 тис. куб. м., на суму 1 353 156 516,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 у справі № 910/2105/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Укртрансгаз" 2 048 403 667,77 грн основного боргу, 1 687 656 996,76 грн пені, 332 389 257,03 грн - 3 % річних, 1 314 969 615,40 грн інфляційних втрат і 611 286,71 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 17.09.2019 касаційні скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" і Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі № 910/2105/18 у частині стягнення 1 687 656 996,76 грн пені, 332 389 257,03 грн - 3 % річних і 1 314 969 615,40 грн інфляційних втрат скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі № 910/2105/18 залишено без змін.
Згідно ч. 4. ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Так рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 у справі № 910/2105/18 є чинним та набрало законної сили в частині стягнення 2 048 403 667,77 грн основного боргу.
Таким чином, факт, встановлений у зазначеному вище рішенні Господарського суду міста Києва щодо наявності у відповідача перед позивачем 2 048 403 667,77 грн основного боргу за договором про закупівлю природного газу №1701001564-ВТВ від 31.01.2017р. не доказуються при розгляді даної справи та мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
Предметом розгляду даної справи є стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку із порушенням відповідачем грошового зобов'язання за договором.
Відповідно ст. 526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за Договором позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача 1 687 657 003,83 грн. - пеню, 3 % річних в розмірі 389 362 317,87 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 504 640 480,96 грн.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.7.2. Договору за порушення строку розрахунку, визначеного в пункті 5.1.Договору, покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Також, судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що він не є вірним, оскільки позивачем неправильно визначено початок періоду прострочення.
Так, оплата за газ здійснюється відповідачем, відповідно до пункту 5.1 Договору, шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок позивача на підставі акту приймання передачі газу до 25 числа наступного за звітним.
З огляду на викладене першим днем прострочення оплати за актом приймання-передачі газу від 31.01.2017 є 26.02.2017, за актом приймання-передачі газу від 28.02.2017 - 26.03.2017, за актом приймання-передачі газу від 31.03.2017 - 26.04.2017.
За перерахунком суду з врахуванням викладеного розмір пені є більшим, ніж заявлено позивачем, проте суд, не виходячи за межі позовних вимог, задовольняє вказані вимоги відповідно до розрахунку позивача в сумі 1 687 657 003,83 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% судом встановлено, що він є невірним, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду прострочення.
Здійснивши перерахунок 3% з врахуванням викладеного, судом встановлено, що розмір 3% складає 388 554 245,07 грн. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховано вищевикладеного, у зв'язку з чим суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 1 302 616 171,93 грн.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 1 302 616 171,93 грн.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних втрат та пені є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Так в обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на ступень виконання ним зобов'язань за Договором та тяжкий майновий стан, а також зазначає, що здійснює суспільно важливу діяльність.
Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.
Крім того, суд приймає до уваги, що неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013р. № 7-рп/2013).
У той же час, правовий зміст ст. 233 ГК України свідчить про те, що вона не є імперативною, а застосовується на розсуд суду за наявності визначених у ній умов та на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто є правом суду.
Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», а також висновків, що містяться у постановах Верховного Суду від 05.04.2018р. у справі №905/1180/17, від 12.09.2018р. у справі №912/3594/17, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Відповідно до ст. 73, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд вважає, що відповідач у даному випадку не довів наявності виняткових обставин, що можуть бути підставою для зменшення розміру пені, як і не навів поважних причин порушення зобов'язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем.
При цьому, надані докази, зокрема, копія звіту про фінансові результати за 9 місяців 2019 року, не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття будь-яких заходів відповідачем для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов'язання з оплати газу.
У даному випадку судом враховано й інтереси позивача, який здійснює власну господарську діяльність та, уклавши договір на поставку газу, розраховував на своєчасне отримання оплати за поставлений відповідачу товар.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Оскільки відповідач не довів наявність зазначених у вказаній статті обставин, суд вважає, що підстави для зменшення визначеної судом пені при встановленому та підтвердженому факті прострочення зобов'язання відсутні.
Судові витрати розподілу не підлягають, оскільки при зверненні з позовом до суду позивачем була сплачена максимальна сума судового збору, яка в будь-якому випадку підлягала віднесення на відповідача повністю з огляду на повне задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, яка вже не є предметом судового розгляду.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних задовольнити частково.
2. Стягнути з акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (01021, м. Київ, Кловський Узвіз, будинок 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, будинок 6, код ЄДРПОУ 20077720) 1 687 657 003 грн. 83 коп - пеню, 388 554 245 грн 07 коп - 3 % річних, 1 302 616 171 грн 93 коп. - інфляційних втрат.
3. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 26.05.2020.
Суддя А.І. Привалов