Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"18" травня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/1347/19
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Машевської О.П.
за участю секретаря судового засідання: Нероди І.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Єгоров С.О. адвокат, ордер ЖТ №066874 від 21.10.19
від відповідача: не прибув
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Бляхи Михайла Михайловича (с. Слобода-Селець, Житомирського району)
до Фізичної особи - підприємця Когута Володимира В'ячеславовича (с. Кодня, Житомирського району)
про стягнення 230000,00 грн
Процесуальні дії по справі.
Відповідно до ухвали суду від 21.12.19р. справу за позовом Фізичної особи-підприємця Бляхи Михайла Михайловича про стягнення 230 000, 00 грн розглянуто за правилами загального позовного провадження, перше підготовче засідання у справі проведено - 23.01.20 р.
В межах підготовчого провадження прийнято наступні ухвали: 23.01.20р. про відкладення підготовчого засідання на 20.02.20р., встановлено сторонам спору строки для вчинення процесуальних дій; ухвалою від 20.02.20р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів по 21.03.20р., відкладено підготовче засідання на 16.03.20р., встановлено сторонам спору додаткові строки для вчинення процесуальних дій.
Відповідно до ухвали суду від 16.03.20р. закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1347/19 до розгляду по суті.
В межах розгляду справи по суті прийнято наступні ухвали: 21.04.20р. про відкладення розгляду справи по суті на 18.05.20р.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 18.05.20р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду про відмову у позові.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Позивач Фізична особа-підприємець Бляха Михайло Михайлович звернувся з позовом до суду до відповідача Фізичної особи-підприємця Когута Володимира В'ячеславовича про стягнення на його користь 230 000, 00 грн безпідставно отриманих коштів, з яких: 100 000, 00 грн кошти, отримані як попередня оплата в рахунок майбутнього врожаю, 100 000, 00 грн отримані як попередня оплата на обробіток землі та 30000,00грн отримані як попередня оплата на посів озимих культур.
Правові підстави позову: ст. ст. 530, 1212 ЦК України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує позовні вимоги позивача в повному обсязі та доводить, що вся співпраця з позивачем проходила виключно як з представником фірми "Звягель Зерно" (в подальшому реорганізована в "Надія Звягельщини"), так в липні 2017 року отримав від позивача кошти в сумі 100 000, 00 грн в рахунок поставки майбутнього урожаю, про що написав відповідну розписку. На початку серпня 2017 року на поле, розташованому на території Озерянківської сільської ради Житомирського району та на якому проводився збір урожаю, приїхали вантажні автомобілі під керівництвом позивача для отримання урожаю в рахунок 100 000, 00 грн, які отримав в липні 2017 року. На протязі двох днів було зібрано, оброблено та завантажено урожай зерна на суму 130 000, 00 грн. Після отримання урожаю, приблизно через два дні, позивач зустрівся зі мною на трасі Житомир-Бердичів в районі с. Гуйва та передав мені 30 000, 00 грн як доплату за отриманий урожай, оскільки зерна було отримано позивачем на суму 130 000, 00 грн, а попередньо сплачено лише 100 000, 00 грн. В подальшому продовжилася співпраця з позивачем, тому у вересні 2017 року було проведено обробіток землі на замовлення позивача, за що, по факту виконаних робіт, було отримано кошти в сумі 100 000, 00 грн і видана відповідна квитанція. В жовтні 2017 року було проведено посів озимої пшениці на замовлення позивача за що, по факту виконаних робіт, було отримано кошти в сумі 30 000, 00 грн і видана відповідна квитанція.
Позивач у відповідь на відзив заперечує доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та доводить, що враховуючи попередню домовленість та тривалу співпрацю у перевезенні урожаю відповідача, 19.07.2017 року було передано відповідачу грошові кошти в сумі 100 000, 00 грн як попередню оплату в рахунок майбутнього врожаю, який відповідач зобов'язувався поставити у власність на елеватор у м. Бердичів до 01.08.2017 року, тобто після збору останнього з поля. В процесі діяльності, відповідач запропонував допомогти йому фінансово в обробітку землі та посіву майбутнього урожаю озимих, за що він розрахується з майбутнього урожаю, вирощеним ним та поставленим на елеватор за цінами, що будуть діяти. Дана пропозиція зацікавила, в зв'язку із чим, згідно квитанції до прибуткового касового ордеру б/н від 30 вересня 2017 року та квитанції до прибуткового касового ордеру б/н від 03 жовтня 2017 року наданими власноручно відповідачем, було передано останньому ще 100 000, 00 грн як попередня оплата на обробіток землі та 30 000, 00 грн як попередня оплата на посів озимих культур. Однак, до даного часу товар (зернові культури) ні за попередній рік, ні за наступний не наданий, при цьому, будь-які послуги щодо обробітку землі ні щодо посіву озимих культур відповідачем не надавались, внаслідок чого останнім не повернуто попередню оплату внесену відповідно до розписки, наданої відповідачем та прибуткових касових ордерів, наданих відповідачем власноручно. Щодо посилання відповідача на обставини представництва фірми "Звягель Зерно" та діяльності в межах правовідносин з відповідачем з даною фірмою не відповідають дійсності, оскільки будь-яких трудових чи інших відносин з даною фірмою не перебуваю. Щодо посилання відповідача на передання в серпні місяці урожаю на суму 130 000, 00 грн, дане твердження вважає надуманим та спростовує наявністю оригіналу розписки та відсутністю будь-яких інших доказів щодо передачі товару. Також вважає надуманим посилання відповідача на обробіток землі (надання послуг) та внесення йому коштів, які є частиною предмету спору.
18.05.2020 р. на електронну пошту суду без дотримання вимог про ЕЦП надійшла заява представника відповідача адвоката Янчука М.О. про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті з підстав продовження карантинних заходів. Одночасно в заяві в черговий раз представник відповідача адвокат Янчука М.О. доводить до відома суду про наявність в сторони спору ряду клопотань та пояснень щодо дійсних обставин справи, які можуть істотно вплинути на розгляд справи.
Представник позивача адвокат Єгоров С.О. заперечує проти повторного відкладення судового засідання з розгляду справи по суті з підстав, викладених вище та наполягає на проведенні розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.
За правилом ч.2 ст.195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. За правилом ч. 1 ст. 216 Кодексу суд відкладає розгляд справи випадках, встановлених ч.2 ст.202 цього Кодексу. Водночас суд вже відкладав судове засідання 21.04.20р. на підставі п.2 ч.2 цієї статті Кодексу.
Заява представника відповідача адвоката Янчуком М.О. про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті 18.05.20р. в черговий раз мотивована неможливістю участі у ньому з підстав продовження карантинних заходів станом на дату його проведення. Більше того, представник сторони наголошує на наявність у нього заяв з процесуальних питань на стадії розгляду по суті, яка хоч і передбачає таку процесуальну можливість , водночас вимагає від учасника справи довести поважність причин неможливості їх подання на стадії підготовчого провадження, яка в часі тривала з 21.12.19р. до 16.03.20р.
Правило п.2 ч.3 статті 202 Кодексу встановлює наступні процесуальні наслідки : якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Водночас з метою забезпечення відповідачу особисто та /або його представнику можливості взяти участь в судовому засіданні з розгляду справи по суті 18.05.20р., в ухвалі суду від 21.04.2020 року було роз'яснено учасникам провадження про те, що їх представники мають можливість взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з дотриманням вимог Порядку, затвердженого наказом ДСА України від 08.04.2020 № 169, або з найбільш наближеним до сторін судом, подавши відповідне клопотання з дотриманням строку, встановленого ч.8 ст.197 ГПК України, або взяти участь у засіданні особисто, дотримавшись, у разі продовження карантину на дату його проведення, вимог п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS -CoV -2» (в редакції згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 № 255).
Однак відповідач особисто та /або його представник таким правом не скористались.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
З урахуванням викладеного, відповідач мав достатньо часу для реалізації ним процесуальних прав, передбачених ГПК України, в тому числі, подати заяви як по суті справи та з процесуальних питань.
Судом враховується, що правило ч. 2 статті 2 ГПК України зобов'язує , а не уповноважує, учасників судового процесу керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині 2 статті 178 Кодексу передбачено право суду розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Як вбачається із долучених до справи копії доказів, оглянутих судом в оригіналі, 19.07.2017 року Когутом Володимиром Вячеславовичем написано розписку про отримання від Бляхи Михайла Михайловича сто тисяч гривень, як попередню оплату, в рахунок майбутнього урожаю, який останній зобов'язується поставити до 1 серпня 2017 року на елеватор м. Бердичів.
Розписка міститься підпис та прізвище "= Когут В.В. =" (а.с. 11).
30.09.2017 року оформлено квитанцію до прибуткового касового ордера №___, без зазначення її номера, у якій написано від руки, що прийнято від Бляха Михайла Михайловича на обробіток землі кошти в сумі сто тисяч грн.
Копія квитанції від 30.09.2017 року містить підписи в графі після реквізиту "головний бухгалтер" разом з відтиском печатки Приватного підприємця Когута Володимира Вячеславовича та підпис в графі "касир".
03.10.2017 року оформлено квитанцію до прибуткового касового ордера №___, без зазначення її номера, у якій написано від руки, що прийнято від Бляха Михайла Михайловича на посів озимої пшениці кошти суму тридцять тисяч грн.
Копія квитанції від 03.10.2017 року містить підписи в графі після реквізиту "головний бухгалтер" разом з відтиском печатки Приватного підприємця Когута Володимира Вячеславовича та підпис в графі "касир" (а.с. 12).
16.09.2019 року позивач звернувся до відповідача з претензією №1 на повернення грошових коштів в порядку ст. 1212 ЦК України на суму 100000,00грн попередньої оплати , сплачених в рахунок майбутнього врожаю, що підтверджується розпискою від 19.07.2017 року, на суму 100000,00грн попередньої оплати, сплачених на обробіток землі, що підтверджується прибутковим касовим ордером від 30.09.2017 року та на суму 30000,00грн попередньої оплати, сплачених на посів озимих культур, що підтверджується за прибутковим касовим ордером від 03.10.2017 року, загалом на суму 230 000, 00 грн (а. с. 13).
За доводами позову, оскільки відповідач ухилився в досудовому порядку повернути зазначені кошти, позивач вимагає судового захисту в порядку за правилами ст. 1212 ЦК України.
Відповідач позов не визнав, оскільки всі кошти на загальну суму 230 000,00грн отримано від позивача виключно як з представником фірми "Звягель Зерно" (в подальшому реорганізована в "Надія Звягельщини") та що виконав зобов'язання з поставки врожаю 2017 року на суму 130000, 00 грн, з обробітку землі у вересні 2017р. на суму 100 000, 00 грн та посіву озимої пшениці у жовтні того ж року на суму 30 000, 00 грн. Будь-яких доказів на підтвердження викладеним обставинам відповідачем не було подано.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов:
- набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
- набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою:
- законом,
- іншими правовими актами,
- правочином.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 06.02. 2020 у справі № 910/13271/18 та інших.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України ( див. п.п. 28-32 постанови ВПВС від 31.01.20 р. у цивільній справі № 161/17945/18; п.п. 63-65 постанови ВПВС від 04.12.19 р. у господарській справі № 917/1739/17).
Для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої ( п.74 постанови ВПВС від 04.12.19 р. у господарській справі № 917/1739/17).
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо:
1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами;
2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно ( див. постанову Верховного Суду у постанові від 25.02. 20 року у справі № 922/748/19).
Саме тому ст.ст. 1212-1214 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Водночас позивач у позивача визнає, що відповідач ухилився від укладення договору поставки , а також від виконання інших зобов'язань по отриманим коштам. Ці доводи позову спростовують можливість застосування статті 1212 ЦК України при вирішенні цієї справи.
Натомість статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
У частині 2 статті 206 ЦК України передбачено, що юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
Стаття 208 ЦК України встановлює правило, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
За даними Витягу з ЄДР щодо відповідача Фізичної особи-підприємця Когута Володимира Вячеславовича, вбачається, що за КВЕД 01.11 останній здійснює основний вид діяльності - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
За даними Витягу з ЄДР щодо позивача Фізичної особи-підприємця Бляхи Михайла Михайловича, вбачається, що за КВЕД 49.41 останній здійснює основний вид діяльності - вантажний автомобільний транспорт.
Позивач підтверджує заявлені вимоги до відповідача написаною останнім розпискою від 19.07.2017 року та виданими останнім квитанціями до прибуткового касового ордера від 30.09.2017 року та від 03.10.2017 року. При цьому не доводить про врожай якої конкретно сільськогосподарської культури йшла мова, про яку кількість, вологість, тощо та яке конкретне місцезнаходження елеватора у місті Бердичеві , куди мав бути поставлений цей врожай. Більше того, позивач не доводить, на якій підставі відповідач мав надати йому послуги з обробітку землі та посіву озимої пшениці, адже доказів на підтвердження наявності на певному праві земельної ділянки для обробітку та посіву сільськогосподарських культур не подано.
Загалом позивач доводить, що всі 230000,00грн сплатив відповідачу готівкою і підтвердженням цьому є наведені документи. Позивач доводить, що оскільки з відповідачем так і не було укладено письмового договору , тому всі передані відповідачу кошти вважаються такими, що отримані без належної правової підстави, а тому підлягають поверненню за правилами ст.1212 ЦК України.
Загальні положення про розрахунки визначені главою 74 параграфом 1 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 1087 ЦК України визначено, що розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.
Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями) встановлено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №367 (надалі за текстом Положення №367), зареєстровано в Мін'юсті 13 січня 2005 р. за N40/10320 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно пп. 2.3 п. 2 Положення №637 вбачається, що підприємства (підприємці) мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою та/або з фізичними особами протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами в межах граничних сум розрахунків готівкою, установлених відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку для подальшого їх перерахування на поточні рахунки. Кількість підприємств (підприємців) та фізичних осіб, з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.
Обмеження, установлене в абзаці першому цього пункту, стосується також розрахунків під час оплати за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок готівкових коштів, одержаних за допомогою електронного платіжного засобу (абз. 2 пп.2.3. п. 2 Положення №367).
У п.1 Постанови НБУ від 06.06.2013 року №210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено граничну суму розрахунків готівкою підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10 000 (десяти тисяч) гривень.
Згідно абз. 13 пп.1.2. п. 1, пп. 3.1. п. 3 Положення №637 касові операції - операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.
Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.
Згідно з абз. 11,12 пп. 1.2. п. 1 Положення №637 касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форми касових ордерів, що використовуються спеціалізованими підприємствами та установами Національного банку України, які не мають оборотної каси, установлюються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку України. Касові документи - документи (касові ордери та відомості на виплату грошей, розрахункові документи, квитанції програмно-технічних комплексів самообслуговування, відомості закупівлі сільськогосподарської продукції, інші прибуткові та видаткові касові документи), за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88 (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) (надалі за текстом - Положення №88) господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абз. 1 п. 2.4. Положення №88).
Відповідно до пп. 3.3. п. 3 Положення №637 (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником. Під час роботи з готівкою касири (особи, що виконують їх функції) керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.
Згідно абз. 1 пп. 3.11 п. 3 Положення №637 прибуткові та видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, який ведеться окремо за прибутковими та видатковими операціями.
У пп. 3.12. п. 3 Положення №637 зазначено, що під час одержання касових ордерів або видаткових відомостей касир зобов'язаний перевірити: наявність і справжність на документах відповідних підписів, а на видатковій відомості - дозвільного напису керівника підприємства або осіб, які ним уповноважені; правильність оформлення документів, наявність усіх реквізитів; наявність перелічених у документах додатків. У разі невиконання хоча б однієї із зазначених вимог касир повертає документи для відповідного оформлення. Касові ордери або видаткові відомості одразу ж після одержання або видачі за ними готівки підписуються касиром, а на доданих до них документах ставиться відбиток штампа або напис "Оплачено" із зазначенням дати (число, місяць, рік).
Відповідно до ч. 3 статті 86 ГПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів) , мотивує , зокрема, врахування групи доказів.
У ч.1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані , на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява N 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).
Вирішуючи питання щодо наявних у справі доказів, господарський суд враховує інститут допустимості засобів доказування (ст.77 ГПК України), згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Окрім того, правило статті 79 ГПК України наділяє суд правом вирішувати питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи відповідно до свого внутрішнього переконання.
Доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують фактичне виконання робіт ( постачання товарів, надання послуг) виконавцем ( підрядником, продавцем) та їх отримання замовником ( покупцем) тощо.
У разі дефектів первинних документів та невизнання однією стороною факту виконання роботи (постачання товару, надання послуги) інша сторона має можливість доводити ці обставини іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про виконання роботи ( постачання товару, надання послуги).
Інституту попередньої оплати визначений у статті 693 ЦК України та вміщений до глави 54 "Купівля-продаж" .
Тому розписка від 19.07.2017 року, копії квитанцій до прибуткового касового ордеру від 30.09.2017 року та 03.10.2017 року є неналежними та недопустимими доказами , які б могли підтвердити реальне (фактичне) передання позивачем відповідачу готівкових коштів на загальну суму 230 000,00грн у визначені календарні дати. Позивач навіть не довів, що мав такі кошти у власності належними та допустимими засобами доказування (банківськими виписками про наявність коштів, банківською квитанцією про видачу готівки у таких сумах. Позивач не заявляв клопотання витребувати у відповідача доказів оприбуткування готівкових коштів з подальшим внесенням на банківський рахунок або на придбання матеріалів , сировини , розрахунків з іншими контрагентами тощо.
Пункт 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України зобов'язує учасників справи не приховувати докази від суду.
Частина 4 цієї статті Кодексу передбачає, що за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.
У частині 2 статті 43 ГПК України передбачено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Вищевикладене є підставою для відмови у позові.
Щодот розподілу витрат судового збору.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача в повному розмірі.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 25.05.20
Суддя Машевська О.П.
Віддрукувати:
1*- у справу
2- позивачу (рек. з повід.)
3- відповідачу (рек. з повідом.)