26.05.2020 року м.Дніпро Справа № 904/301/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Березкіної О.В., Дарміна М.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудомайн" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2020, ухвалене суддею Ніколенко М.О., повний текст якого складений 17.03.2020 у справі № 904/301/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДенДі-Логістик", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудомайн", м. Кривий Ріг
про стягнення пені у розмірі 45 589,93 грн., 20% річних у розмірі 27 567,12 грн., інфляційної складової у розмірі 1 725,75 грн.
У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДенДі-Логістик" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудомайн" про стягнення 74 882,80 грн, з яких: пеня у розмірі 45 589,93 грн., 20% річних у розмірі 27 567,12 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 725,75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором транспортно-експедиторського обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів №06022019-ПВ/ТЕ від 06.02.2019 в частині здійснення вчасно та в повному обсязі розрахунків за надані послуги, що встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2019 у справі № 904/2679/19, яким присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудомайн" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДенДі-Логістик" 350 442,19 грн., з яких: 292 500,00 грн. - основний борг, 29 843,01 грн. - пеня за період з 08.03.2019 по 20.06.2019, 3 600,00 грн. - штраф, 16 828,77 грн. - 20% річних за період з 08.03.2019 по 20.06.2019, 7 670,41 грн. - інфляційні втрати за період з березня 2019 року по травень 2019 року, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 256,63 грн.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2019 у справі № 904/2679/19 залишено без змін, тому на його виконання 06.12.2019 виданий судовий наказ, який в подальшому пред'явлений стягувачем до виконання.
Фактично рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2019 у справі №904/2679/19 виконано боржником 10.12.2019, що підтверджується платіжним дорученням № 731 від 10.12.2019. Тому, за порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання та в силу вимог ст.599 ЦК України, позивачем у даній справі нараховано до сплати пеню за період з 21.06.2019 по 09.12.2019 у розмірі 45 589,93 грн., 20 відсотків річних у розмірі 27 567,12 грн. за період з 21.06.2019 по 09.12.2019 та інфляційні втрати у розмірі 1725,75 грн. за загальний період з липня 2019 по листопад 2019.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2020 у справі №904/301/20 позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудомайн" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДенДі-Логістик" пеню у розмірі 45 589,93 грн., 20% річних у розмірі 27 567,12 грн., інфляційну складову у розмірі 1 725,75 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 102 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рудомайн" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема невірний розрахунок позивачем штрафних санкцій, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що з урахуванням положень ст.232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, граничний строк для нарахування штрафних санкцій за договором транспортного-експедиційного обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів №06022019-ПВ/ТЕ від 06.02.2019 закінчується - 08.09.2019; таким чином, загальна сума заборгованості за період з 21.06.2019 по 08.09.2019 складає 32 187,02 грн., а саме: пеня - 21 997,60 грн., 20% річних - 12 821,92 грн. та інфляція за даний період (від'ємна) - 2 632,50 грн.
Також, посилаючись на ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, вважає надмірними заявлені позивачем вимоги.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДенДі-Логістик", у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, а доводи відповідача такими, що вводять суд в оману, з метою затягування виконання цього рішення. Зокрема зазначає, що в апеляційній скарзі відповідач надав свій розрахунок пені, 20% річних та інфляційних витрат, відповідно до якого за період з 21.06.2019 по 08.09.2019 пеня складає 21 997,60 грн., 20% річних - 12 821,92 грн.; інфляційні витрати - 2 632,50 грн. Таким чином, на підставі вищевикладеного, позивач вважає, що відповідач частково визнав позовні вимоги щодо заявлених до стягнення сум за період з 21.06.2019 по 08.09.2019, всього в розмірі 32 187,02 грн.
Доводи скарги про невірне обчислення періоду для нарахування пені, річних та інфляційних втрат, спростовуються умовами п.п.8.8, 8.15, 8.16 договору №06022019-ПВ/ТЕ від 06.02.2019, укладеному між сторонами. Так, умовами договору сторони збільшили до трьох років позовну давність відносно штрафних санкцій, а також встановили інший період припинення нарахування штрафних санкцій порівняно із вказаним у законі (збільшили також до трьох років). Вказані дії не суперечать законодавству. На підставі вищевказаного договору період нарахування штрафних санкцій складає з 08.03.2019 (дата виникнення грошового зобов'язання у відповідача) до 09.12.2019 (10.12.2019 - дата виконання зобов"язання відповідачем, а відтак, і його припинення). Пеня, 20 % річних та інфляційні витрати за період з 08.03.2019 по 20.06.2019 стягненні з відповідача за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2019 по справі № 904/2679/19, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені, 20 % річних та інфляційні витрати у цій справі за період з 21.06.2019 по 09.12.2019 є такими, що відповідають вимогам ч. 6 ст. 232 ГК країни та договору.
Також позивач не може погодитись з доводами відповідача щодо зменшення розміру неустойки. Зауважує, що згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Середній розмір облікової ставки НБУ за період з 08.03.2019 по 09.12.2019 складає 16,75 %, а подвійна облікова ставка НБУ становить 33,5%. Сума основного боргу складає 292500,00 грн. х 33,5 % = 97 987,50 грн. Таким чином, сума пені за період з 08.03.2019 по 09.12.2019 не може перевищувати 97 987,50 грн. В свою чергу, розмір пені за період з 08.03.2019 по 09.12.2019 складає 75 432,94 грн. (29 843,01 грн. + 45 589,93 грн.), що в будь-якому разі не перевищує граничний розмір штрафних санкцій. Отже, сума пені в розмірі 45 589,93 грн. в будь-якому випадку не є надмірно великою та відповідає вимогам закону. При цьому відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу наявності інших обставин для зменшення сплати штрафної санкції у розумінні ст. 233 ГК України.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.04.2020 (колегія суддів у складі: головуючий доповідач - Іванов О.Г., судді - Березкіна О.В., Дармін М.О.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудомайн" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2020 у справі №904/301/20; з урахуванням ціни спору та положень частин 1, 10 ст.270 ГПК України справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження; сторонам наданий строк - 10 днів з моменту отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження - для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
06.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДенДі-Логістик" (надалі - експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рудомайн" (надалі - клієнт) укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів №06022019-ПВ/ТЕ (надалі - договір), відповідно до предмету якого, клієнт доручає, а експедитор приймає на себе обов'язки від свого імені та за рахунок клієнта здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів залізничним, автомобільним, водним та іншими видами транспорту по території України, країн СНД та інших держав (надалі - послуги (п.1.1 договору а.с.10-14)).
Вид та найменування вантажу, заявленого до перевезенні згідно з даним Договором, а також пункти відправлення та призначення вантажу зазначаються в Протоколі погодження договірної ціни / Додатку, який є його невід'ємною частиною (п. 1.2. Договору).
Відповідно до пункту 1.4. Договору виконуючи обов'язки за цим Договором, згідно умов п. 1.1., Експедитор може надавати такі види транспортно-експедиційних послуг як організація перевезення вантажів різними видами транспорту, організація робіт, пов'язаних з прийманням, накопиченням, подрібненням, складуванням, зберіганням, зважуванням, митним оформленням вантажів Клієнта та інше, надавати у користування вагони, а також може укладати договори від свого імені, або вчиняти інші дії, необхідні для виконання зобов'язань, визначених цим договором (п. 1.4. Договору).
В пунктах 2.2.9., 2.2.10. Договору сторони погодили, що Клієнт зобов'язаний сплачувати експедитору додаткові платежі та збори, невраховані при узгодженні вартості перевезення, необхідність яких виникла на шляху проходження вантажу, а також додаткові втрати, які виникли в результаті оголошення цінності вантажу, при наявності документального підтвердження; сплачувати Експедитору витрати пов'язані з перевіркою вантажів митними та іншими контролюючими органами, інші витрати нараховані залізницею, при наявності документального підтвердження.
Відповідно до пункту 2.2.15. Договору термін знаходження вагонів на станціях (навантаження і вивантаження) відраховується з 00 г. 00 хв. дня, що слідує за днем (датою) прибуття вагонів на станцію, до 24 г. 00 хв. дня (дата) відправки вагонів зі станції. Простій ваганів вираховується сторонами в добах, при цьому неповна доба вважається за повну. У цілях достовірного визначення термінів простою при перевезеннях вантажів дата прибуття (дата календарного штемпелю в графі "Прибуття на станцію призначення") вагону на станцію призначення (навантаження чи вивантаження) і дата відправки (дата календарного штемпелю в графі "Оформлення вантажу до перевезення") на станцію призначення чи іншу станцію, вказану експедитором, визначається: на підставі інформаційних джерел, що є у Експедитора (дані ГІОЦ УЗ). У випадку незгоди Клієнта із часом простою, заявленим Експедитором, Клієнт надає Експедитору завірені Клієнтом копії залізничної накладної відносно прибуття вагону та квитанції про прийом вагону до перевезення при його відправленні. Сторони підтверджують, що дані відомості (по прибуттю - штемпель в перевізному документі відносно прибуття на станцію, при відправці - штемпель в перевізному документі відносно відправки вагону) мають переважне значення перед даними ГІОЦ УЗ, інформаційних звітів (повідомлень) експедиторів, нових інформаційних джерел Експедитора. При ненаданні Клієнтом вищевказаних документів протягом 4 календарних днів з дати виставлення Експедитором рахунку на оплату простою, кількість діб простою вважається визнаною та підтвердженою Клієнтом, та рахунок підлягає оплаті в повному обсязі.
Пунктами 3.1., 3.2. Договору визначено, що вартість послуг за Договором узгоджується сторонами, про що складається та підписується протокол погодження договірної ціни / Додаток, який є невід'ємною його частиною. Розмір плати експедитору входить до загальної вартості транспортно-експедиційного обслуговування, яка зазначена в Протоколі погодження договірної ціни/Додатку та в Акті виконаних робіт. Оплата за цим Договором здійснюється в національній валюті України.
Загальна сума договору визначається як загальна вартість послуг, наданих Клієнту, згідно Актів виконаних робіт (п. 3.4. Договору).
За згодою сторін в пунктах 4.1., 4.2. Договору Клієнт здійснює 100% попередню оплату в розмірі заявленого обсягу перевезення вантажів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Експедитора на підставі виставлених рахунків не пізніше наступного банківського дня з дати виставлення рахунку. Банківські витрати несе Клієнт. Датою оплати грошових коштів по даному договору є дата їх зарахування на розрахунковий рахунок експедитора або дата їх списання із розрахункового рахунку Експедитора у випадку повернення передоплати Клієнту. В дорученні банку на перерахування грошових коштів Клієнт зазначає за які перевезення проводяться оплата, номер договору, рахунку.
Пунктом 4.5. Договору передбачено, що у разі, якщо вартість наданих Експедитором послуг, що вказана у Акті виконаних робіт, перевищує сплачену Клієнтом суму передоплати, Клієнт сплачує різницю в 3-денний термін з моменту підписання Акту. Моментом підписання Акту виконаних робіт є дата Акту, якщо інше не вказано сторонами в самому Акті.
Маршрут, терміни та обсяги послуг за цим договором узгоджуються сторонами та зазначаються в протоколі погодження договірної ціни / Додатку, який є його невід'ємною частиною Експедитор надає Клієнту послуги в терміни, узгоджені сторонами на умовах договору (пункти 5.1., 5.2. Договору).
Відповідно до п.8.8 договору у випадку порушення клієнтом термінів оплати за послуги, які надає експедитор, в т.ч. термінів сплати додаткових платежів, клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу та 20% річних з простроченої суми.
Пунктом 8.15 встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за договором припиняється через 3 роки з моменту виникнення прострочення.
У пункті 8.16 договору сторони погодили, що позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за цим договором встановлюється тривалістю у 3 роки.
Сторони дійшли згоди щодо обов'язковості скріплення даного Договору та всіх договірних документів, що є його невід'ємною частиною, печатками сторін (при наявності печатки у контрагента) (пункт 10.5. Договору).
06.02.2019 сторони підписали Додаток №1 до Договору (а.с.23-24), у пункті 3 якого дійшли згоди, що за час знаходження вагонів на станціях навантаження/вивантаження та за період знаходження вагонів поза межами України у лютому 2019 року нараховується плата за користування в розмірі 1 250 грн. за вагон на добу без ПДВ. Час знаходження вагонів на станціях навантаження встановлюється тільки для маршрутної партії (53 вагони) і обчислюється від моменту його передавання під навантаження в порожньому стані з колій станції примикання регіональної філії "Придніпровська залізниця" на під'їзну колію клієнта по пам'ятці форми ГУ-45, до його здачі на станцію примикання у навантаженому стані. Число, місяця, години, хвилини передачі кожного порожнього вагону фіксується в відомості плати за користування вагонами (форма ГУ-46). При розрахунку часу користування перша неповна доба не враховується, наступна повна доба вважається нормативним часом і оплаті не підлягає, а весь наступний час вважається понаднормативним, при цьому кожна наступна неповна доба округлюється до повної. При цьому початком відліку часу користування вагонами маршрутної партії (53 вагони) є момент передачі останнього вагону з колій станції примикання на під'їзну колію клієнта. Час передавання останнього вагону маршрутної партії зазначається в відомості плати за користування вагонами (форма ГУ-46). Час знаходження вагонів за межами України визначається згідно даних ГІОЦ ПАТ "Укрзалізниця" і обчислюється від моменту його прибуття на станцію митного переходу до моменту повернення порожнього вагону на станцію митного переходу (після здійснення вивантажувальних операцій за межами митної території України). При розрахунку часу користування перша неповна доба не враховується, наступна повна доба вважається нормативним часом і оплаті не підлягає, а весь наступний час вважається понаднормативним, при цьому кожна наступна неповна доба округлюється до повної.
Позивачем на виконання умов договору організовано перевезення, що підтверджується актом виконаних робіт № 68 від 14.02.2019.
У зв'язку з тим, що на станції навантаження допущено простій 3-х вагонів понад строки, встановлених п. 3 додатку № 1 до договору, позивач нарахував відповідачу плату за користування вагонами у розмірі 4 500,00 грн. з ПДВ. За користування 53-ма вагонами за межами України з понаднормативним періодом часу, передбаченого п. 3 додатку № 1 до договору, позивач також нарахував відповідачу плату за користування вагонами у розмірі 288000,00 грн. з ПДВ.
За умовами п. 4.5. договору, клієнт мав сплатити плату за користування вагонами у загальному розмірі 292 500 грн. у строк до 25.02.2019 включно. Однак, відповідач умови договору не виконав, плату за користування вагонами у встановлені договором строки експедитору не сплатив.
Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2019 у справі № 904/2679/19.
Судовим рішенням від 03.09.2019 у справі № 904/2679/19, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2019, позов ТОВ "Ден-Ді-Логістик" задоволено; присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудомайн" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДенДі-Логістик" 350 442,19 грн., з яких: 292 500,00 грн. - основний борг, 29 843,01 грн. - пеня за період з 08.03.2019 по 20.06.2019, 3 600,00 грн. - штраф, 16 828,77 грн. - 20% річних за період з 08.03.2019 по 20.06.2019, 7 670,41 грн. - інфляційні втрати за період з березня 2019 року по травень 2019 року, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 256,63 грн.
06.12.2019 на виконання рішення у справі № 904/2679/19 виданий судовий наказ (а.с.27).
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2019 у справі №904/2679/19 пред'явлений стягувачем до виконання та фактично рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2019 у справі №904/2679/19 виконано боржником 10.12.2019, що підтверджується платіжним дорученням № 731 від 10.12.2019 (а.с.30).
З урахуванням умов пунктів 8.8, 8.15 та 8.16 та з огляду на положення ст.599 ЦК України, позивачем заявлені позовні вимоги у цій справі та поданий відповідний позов до Господарського суду Дніпропетровської області.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, господарський суд виходив з того, що порушення виконання зобов"язання відповідача з оплати наданих транспортно-експедиторських послуг встановлений та доведений судовими рішеннями у справі №904/2679/19, на виконання яких виданий наказ, який, в свою чергу, виконаний в примусовому порядку лише 10.12.2019. Оскільки сторонами у договорі обумовлений інший період (збільшений) щодо періоду нарахування штрафних санкцій (п.8.15 договору), а також збільшена позовна давність стосовно вимог про стягнення неустойки (п.8.16 договору), то є обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період (з моменту, що не охоплений рішенням у справі №904/2679/19, до фактичного виконання рішення суду). При цьому суд першої інстанції не знайшов підстав для зменшення розміру неустойки.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору транспортного експедирування, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містіться і в Господарському кодексі України.
Так, згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, колегія суддів зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4. постанови пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", яка є чинною).
В даному випадку сторонами у п.8.8 договору від 06.02.2019 визначений розмір відсотків річних на рівні 20%.
На підставі пункту 8.8. договору позивач нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 21.06.2019 по 09.12.2019 у розмірі 45 589,93 грн. та 20 відсотків річних у розмірі 27 567,12 грн. за аналогічний період, а також втрати від інфляції у розмірі 1 725,75 грн. за загальний період з липня 2019 по листопад 2019.
Оскільки вказані розрахунки пені та відсотків річних за прострочення виконання зобов"язання відповідають вимогам чинного законодавства та не містять арифметичних помилок, то господарським судом обґрунтовано задоволено вимоги в цій частині, зокрема по стягненню пені у розмірі 45 589,93 грн. та 20% річних у розмірі 27567,12 грн. за період з 21.06.2019 по 09.12.2019.
Втім, перевіривши розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період, судом встановлено, що ці нарахування становлять суму 1739,13 грн., тобто більшу, ніж заявлено позивачем до стягнення у позовній заяві.
З урахуванням приписів ч.1 ст.14 та частини 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, за якими при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, судом першої інстанції обґрунтовано задоволені позовні вимоги в заявленому розмірі - 1 725,75 грн.
Стосовно доводів апеляційної скарги про невірний розрахунок позивачем позовних вимог, а відтак, їх безпідставність, слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вже зазналось вище, пунктом 8.15 договору сторони обумовили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за договором припиняється через 3 роки з моменту виникнення прострочення.
Відтак, сторони за договором встановили більш тривалий строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання (3 роки), ніж встановлений законом, втім, вказане не суперечить положенням чинного законодавства.
Так само, пунктом 8.16 договору сторони погодили, що позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за цим договором встановлюється тривалістю у 3 роки.
Так, частиною 1 ст. 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Втім, частиною 1 ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін; договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Таким чином, як збільшення сторонами у договорі періоду нарахування штрафних санкцій, так і збільшення строку позовної давності до вимог по стягненню неустойки, не суперечить вимогам законодавства та оформлено сторонами згідно вимог закону.
З урахуванням умов укладеного договору щодо збільшення строку спеціальної позовної давності до вимог по стягненню неустойки та збільшеного періоду нарахування штрафних санкцій, з огляду на виникнення грошового зобов"язання у лютому 2019 року та звернення позивача до суду з даним позовом 14.01.2020, суд апеляційної інстанції констатує, що позивачем не пропущений строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача пені за період з 21.06.2019 по 09.12.2019.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними, спростованими умовами укладеного між сторонами договору та нормами чинного законодавства.
Щодо доводів скарги про надмірність заявлених позовних вимог, що не узгоджується з вимогами ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, то як слушно зауважив позивач у відзиві на апеляційну скаргу такий розмір неустойки визначений сторонами у договорі, укладеному між ними, та відповідає законодавству, зокрема Закону України "Про відповідальність за порушення грошових зобов"язань".
При цьому, статтями 6, 627 ЦК України встановлена свобода договору, відповідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В той же час, з урахуванням посилання відповідача на норми права, якими регулюється можливість зменшення штрафних санкцій, слід зауважити, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що по-перше, однією з основних умов зменшення розміру неустойки є надмірність (значне перевищення) розміру штрафних санкцій порівняно зі збитками кредитора, по-друге, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.
Одночасно, слід зауважити, що в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.
Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, під винятковістю слід розуміти такі обставини, які дозволяють суду при обов'язковому застосуванні штрафних санкцій, передбачених договором або законом, їх зменшити, а не в будь-якому випадку, в разі подання стороною у справі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Також слід зауважити, що штрафні санкції за своєю природою є засобами стимулювання боржника належним чином виконати свій обов'язок, а не покласти на нього додатковий, тому слід розуміти, що передбачені законом санкції будуть застосовані в разі порушення зобов'язань, а їх зменшення скоріше є виключенням.
Відповідно до ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст.169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
За приписами ч.1 ст.170 ГПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема, зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення); перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення).
Слід наголосити, що хоча у своєму відзиві на позовну заяву, поданому суду першої інстанції, відповідач і наголошував на значному розмірі штрафних санкцій та, в зв"язку з цим, безпідставності позовних вимог в цілому, втім, вимоги (клопотання) про зменшення розміру неустойки суду не заявляв, відповідних доказів, якими обґрунтовується необхідність зменшення штрафних санкцій суду першої інстанції не подавав.
В свою чергу, з урахуванням того, що підставою звернення до суду з позовними вимогами стали винні дії відповідача з неналежного виконання своїх договірних зобов"язань, вказані обставини встановлені рішенням суду, що вступило в законну силу; свої зобов"язання відповідач виконав лише в примусовому порядку та майже через десять місяців з моменту їх виникнення, суд першої інстанції не визнав цей випадок виключним, що надає підстави для зменшення заявлених штрафних санкцій.
Також суд апеляційної інстанції наголошує, що судом першої інстанції у рішенні здійснене безпідставне посилання на ст.536 ЦК України, якою врегульовано нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).
Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Слід зауважити, що нормами п.8.8 договору № 06022019-ПВ/ТЕ від 06.02.2019 сторони передбачили саме відсотки річних, встановлені ст.625 ЦК України (але в іншому розмірі, ніж визначений законом - 20%, замість 3%), за порушення грошового зобов"язання, а не проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені ст.536 ЦК України, але враховуючи, що місцевий господарський суд послався також і на правильну норму матеріального права - ст.625 ЦК України, то вказане не призвело до прийняття неправильного рішення суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Оскільки загальна ціна позову становить 74 882,80 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв'язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудомайн", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2020 у справі №904/301/20 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2020 у справі №904/301/20 - залишити без змін.
Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Рудомайн", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 26.05.2020.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя О.В. Березкіна
Суддя М.О. Дармін