14 травня 2020 року Справа № 160/1002/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Врони О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною бездіяльності, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - відповідач), в якому просить визнати неправомірною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини по невинесенню постанови про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб ГУ ДФС у Дніпропетровській області за результатами розгляду заяви про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП від 21.05.2019.
В обгрунтування позову зазначено, що 19.04.2019 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області отримано заяву про притягнення до адміністративної відповідальності працівників та власників магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». У строки, передбачені чинним законодавством, відповідь ГУ ДФС у Дніпропетровській області (правонаступник ГУ ДПС у Дніпропетровській області) на електронну адресу не надало, у зв'язку з чим виникла необхідність звернутись 21.05.2019 року до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із заявою про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП «Порушення права на інформацію та права на звернення». 16.07.2019 року позивачем отримано відповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини №541, згідно з якою право запитувача на інформацію є поновленим, а практика реалізації вказаного права забезпечена, мета парламентського контролю є виконаною, а складення протоколу про адміністративне правопорушення є недоцільним. Позивач вважає, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у випадку не складання протоколу про адміністративне правопорушення не виконує своїх повноважень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк, протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.
На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року на електронну пошту суду від відповідача 06.05.2020 року надійшов відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві зазначено, що при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини обмежені, зокрема, правом на складання протоколів, тобто формуванням справ про адміністративні правопорушення із подальшим їх направленням до суду. Оскільки винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення законодавством віднесено до компетенції судів, позовні вимоги позивача про визнання неправомірною бездіяльності відповідача по невинесенню постанови про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб ГУ ДФС у Дніпропетровській області є необґрунтованими. Вирішення питання щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП, належить до дискреційних повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Застосування відповідних заходів реагування, зокрема у вигляді складання протоколу про адміністративне правопорушення, є правом, а не обов'язком Уповноваженого, а визначення ним найбільш доцільного та ефективного заходу реагування в конкретній ситуації належить безпосередньо до його дискреційних повноважень, що реалізуються Уповноваженим на власний розсуд шляхом обрання з кількох юридично допустимих заходів саме того, яке він вважає найкращим за певних обставин. Листом від 29.05.2019 позивач повідомляла Уповноваженого про отримання відповіді на свою заяву у листі ГУ ДФС у Дніпропетровській області № 57362/100104-36-14-10-25 від 15.05.2019 та стверджувала, що зазначена відповідь надана не по суті, направлена неналежним чином, однак не висуває додаткових вимог щодо притягнення до відповідальності посадових осіб ГУ ДФС у Дніпропетровській області на підставі стверджуваних порушень. Враховуючи викладені позивачем у заявах від 21.05.2019 та від 29.05.2019 обставини, з метою сприяння поновленню її прав, Регіональним представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Дніпропетровській області були направлені листи до ГУ ДФС у Дніпропетровській області, запитані необхідні для розгляду заяви документи, запрошено для надання пояснень посадових осіб ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідальних за розгляд звернення, проведено бесіду з заступником начальника відділу фактичних перевірок Дудником Р.О., а також роз'яснені положення Закону № 393. Заходи, що були вжиті відповідачем, виявились достатніми для сприяння реалізації права позивача, гарантованого статтею 18 Закону № 393, одержувати письмову відповідь про результати розгляду заяви, а також для забезпечення ГУ ДФС у Дніпропетровській області як органом, що розглядає заяву, обов'язку, визначеного статтею 19 Закону № 393, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви і суть прийнятого рішення.
На підставі викладеного, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 18.04.2019 року позивачкою було направлено на адресу ГУ ДФС у Дніпропетровській області заяву від 17.04.2019 року про притягнення до адміністративної відповідальності працівників та власників магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_1 , 80).
У вказаній заяві позивачка просила:
- скласти протокол відносно працівників магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (м. Дніпро, вул. Гуртова, 80) за ч. 1 ст. 155-1 КУпАП «Порушення порядку проведення розрахунків» та направити його до суду у строки, передбачені чинним законодавством;
- скласти протокол відносно фізичної особи-підприємця чи посадових осіб юридичної особи, які є власниками магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_1 за ст. 163-15 КУпАП «Порушення порядку проведення готівкових розрахунків та розрахунків з використанням електронних платіжних засобів за товари (послуги)».
Підставою для звернення став той факт, що 11.04.2019 року позивачці відмовили в магазині «Удача» у продажу 3 л молока, оскільки розрахунок проводився тільки в готівковому вигляді, хоча в магазині є термінал, проте плату за молоко працівники магазину приймають тільки у готівковому вигляді.
Оскільки станом на 20.05.2019 року відповіді від ГУ ДФС у Дніпропетровській області не отримано, ОСОБА_1 21.05.2019 року звернулась до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із заявою про адміністративне правопорушення, в якій просила поновити право і скласти протокол про правопорушення за ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб ГУ ДФС у Дніпропетровській області, які відповідали за розгляд звернення від 17.04.2019 року і направлення позивачці відповіді, за її ненадання.
15.05.2019 року від ГУ ДФС у Дніпропетровській області надано відповідь на звернення ОСОБА_1 , оформлена листом за вих. №57362/10/04-36-14-10, якою повідомлено, що ГУ ДФС у Дніпропетровській області проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_3 , яка здійснює діяльність в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 . Перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_3 . Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637 в частині неповного оприбуткування готівкових коштів у касі. За результатами перевірки до платника податків будуть застосовані штрафні (фінансові) санкції. Також, позивачку повідомлено, що контроль за забезпеченням захисту прав держателів електронних платіжних засобів на здійснення розрахунків з продажу товарів здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, а саме Головне управління по справам захисту прав споживачів Дніпропетровської області.
29.05.2019 року позивачка направила Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини заяву, в якій зазначила, що 25.05.2019 року поштою отримала відповідь ГУ ДФС у Дніпропетровській області №57362/10/04-36-14-10 від 15.05.2019 року (тобто за межами місячного строку) та відповіді по суті інформаційного запиту надано не було (чи складено протокол щодо працівників магазину за ч. 1 ст. 155-1 КУпАП та направлено його до суду, чи складено протокол щодо власника магазину за ст. 163-15 КУпАП).
04.07.2019 року позивач звернулась до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із заявою, в якій просила повідомити про строки та результат розгляду її заяви від 21.05.2019 року.
16.07.2019 року від ГУ ДФС у Дніпропетровській області направлено відповідь на звернення ОСОБА_1 , оформлена листом за вих. №82014/10/04-36-14-10, якою повідомлено, що перед початком проведеної фактичної перевірки відповідно до пункту 80.4 статті 80 Податкового кодексу України, перевіряючими проведена контрольна розрахункова операція з використанням платіжної картки. Контрольну розрахункову операцію продавцем магазину проведено із застосування платіжного терміналу та реєстратора розрахункових операцій та видачею фіскального касового чека з РРО та сліпу терміналу. Таким чином, у зв'язку з наявністю та використання у магазині при розрахунках за товари платіжного терміналу порушень проведення розрахунків з використанням платіжних засобів в ході перевірки не встановлено, протокол про адміністративне правопорушення перевіряючими не складено.
16.07.2019 року секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини складено та направлено позивачці відповідь, оформлену листом №541, в якій вказано, що за її зверненням було проведено перевірку ФОП ОСОБА_3 , під час перевірки були виявлені порушення Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637, було застосовано штрафні санкції (на дату підготовки та надання відповіді на звернення податкове повідомлення не було складено та штраф не був виписаний). За фактом, який було викладено у заяві ОСОБА_1 , підстав для складання адміністративного протоколу за ст. 163-15 КУпАП не виявлено.
В листі, також, зазначено, що право на відповідь на звернення та інформацію було поновлено. Якщо право запитувача на інформацію є поновленим, а практика реалізації цього права забезпечена, мета парламентського контролю є виконаною, а складання протоколу про адміністративне правопорушення є недоцільним.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 212-3 КУпАП посадових осіб ГУ ДФС у Дніпропетровській області, які відповідали за розгляд звернення від 17.04.2019 року і направлення позивачці відповіді, остання звернулась до суду з цим позовом.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 № 776/97-ВР (далі - Закон № 776), «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939), Порядком здійснення провадження Уповноваженого, затвердженим наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 12.08.2013 № 18/02-13 (далі - Порядок № 18/02-13).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону № 776 регламентовано, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 776 сферою застосування Закону є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.
Частиною п'ятою статті 14 Закону № 776 та частиною першою статті 17 Закону № 2939 встановлено, що Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права на доступ до публічної інформації.
Відповідно до статті 17 Закону № 776 Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
При розгляді звернення Уповноважений: 1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; 2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; 3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; 4) відмовляє в розгляді звернення (частина третя статті 17 вказаного Закону).
Механізм здійснення провадження у справах про порушення прав і свобод людини і громадянина врегульовано Порядком № 18/02-13.
Провадження Уповноваженого - це комплекс заходів, які здійснюються з метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини, сприяння їх поновленню, запобігання виникненню умов, що створюють можливості порушення прав та свобод людини.
Згідно з пунктами 1.3, 1.4, 6.1 Порядку № 18/02-13 кожен, хто бере участь у здійсненні провадження Уповноваженого, керується Конституцією України, Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, іншими нормативно-правовими актами України, актами Уповноваженого та Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також цим Положенням.
Під час провадження кожна дія або рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання таких дій та прийняття рішень. Критерієм для визначення розумності строків провадження є складність провадження, яка визначається з урахуванням кількості порушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки дій, необхідних для здійснення провадження, тощо.
Провадження завершується шляхом надання остаточної відповіді авторові звернення за результатами з'ясування обставин справи після вжиття передбачених Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» заходів, спрямованих на запобігання порушенням прав і свобод людини або сприяння їх поновленню.
Згідно з частиною першою статті 22 Закону № 776 органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов'язані співпрацювати з ним і подавати йому необхідну допомогу.
Відмова органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в діяльність Уповноваженого з метою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.
Статтею 188-40 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Таким чином, складення протоколу є механізмом, необхідність застосування якого визначають уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого або представники Уповноваженого, враховуючи обставини справи в кожному конкретному випадку окремо.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Межі дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень висвітлено у науковому висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (https://cutt.ly/MytovXC). Так, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
Отже, застосування відповідних заходів реагування, зокрема у вигляді складання протоколу про адміністративне правопорушення, є правом, а не обов'язком Уповноваженого, а визначення ним найбільш доцільного та ефективного заходу реагування в конкретній ситуації належить безпосередньо до його дискреційних повноважень, що реалізуються Уповноваженим на власний розсуд шляхом обрання з кількох юридично допустимих заходів саме того, яке він вважає найкращим за певних обставин.
При цьому у рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадеева проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
При вирішенні питання щодо застосування будь-яких заходів, рішення Уповноваженого в будь-якому разі має відповідати меті парламентського контролю та прийматись в межах компетенції, визначеної статтею другою Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 № 776/97-ВР (далі - Закон № 776).
При визначенні суті та змісту парламентського контролю Уповноваженого за дотриманням права на звернення насамперед необхідно виходити зі змісту мети такого контролю, яка відповідно до статті 3 Закону № 776 має полягати в наступному: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону; 3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.
З аналізу положень вказаної норми можна дійти висновку, що діяльність Уповноваженого перш за все пов'язана із забезпеченням культури поваги до прав та свобод людини та сприянням захисту та поновленню таких прав в цілому, а не притягненням до відповідальності окремих осіб, як того вимагав Позивач у своїй заяві до Уповноваженого від 21.05.2019.
Більш того, Уповноважений та його повноваження не можуть бути інструментом адміністративного тиску на інших учасників правовідносин, пов'язаних із застосуванням Закону № 776.
Статтею 13 Закону № 776 визначено, що Уповноважений має право, зокрема: направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів; перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, здійснюють виконання судових рішень, вносити в установленому порядку пропозиції щодо поліпшення діяльності таких органів у цій сфері; здійснювати інші повноваження, визначені законом.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано повноваження Уповноваженого ВР України з прав людини здійснювати контроль за дотриманням прав людини на доступ до публічної інформації, для реалізації якого зазначеному суб'єкту влади надано право звертатися, зокрема, до органів державної влади із запитами про надання інформації, вживати дії для забезпечення усунення порушення відповідного права особи та притягати до адміністративної відповідальності за невиконання його законних вимог Уповноваженого.
При цьому, вирішення питання щодо порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема складання відповідного протоколу, належить до дискреційних повноважень Уповноваженого ВРУ з прав людини.
Позивач у заяві до Уповноваженого від 21.05.2019 зазначає, що звернулась до Головного територіального управління ДФС у Дніпропетровській області із заявою про притягнення до адміністративної відповідальності працівників та власників магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (вул. Гуртова 80 в м. Дніпро) та у зв'язку із неотриманням у місячний термін відповіді вимагає складання протоколу про правопорушення за ст. 212-3 КУпАП за ненадання відповіді.
Листом від 29.05.2019 позивачкою повідомлено Уповноваженого про отримання відповіді на свою заяву у листі ГУ ДФС у Дніпропетровській області № 57362/100104-36-14-10-25 від 15.05.2019 та стверджує, що зазначена відповідь надана не по суті, направлена неналежним чином, однак не висуває додаткових вимог щодо притягнення до відповідальності посадових осіб ГУ ДФС у Дніпропетровській області на підставі стверджуваних порушень.
Враховуючи викладені позивачем у заявах від 21.05.2019 та від 29.05.2019 обставини, з метою сприяння поновленню її прав, Регіональним представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Дніпропетровській області були направлені листи до ГУ ДФС у Дніпропетровській області, запитані необхідні для розгляду заяви документи, запрошено для надання пояснень посадових осіб ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідальних за розгляд звернення, проведено бесіду з заступником начальника відділу фактичних перевірок Дудником Р.О., а також роз'яснені положення Закону України «Про звернення громадян».
На вимогу регіонального представника Уповноваженого у Дніпропетровській області, Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області додатково до листа № 57362/100104-36-14-10-25 від 15.05.2019, листом № 87014/10-04-36-14-10 від 16.07.2019 було надано інформацію позивачці щодо усіх питань, порушених у зверненні, а саме щодо притягнення до адміністративної відповідальності працівників та власників магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до адміністративної відповідальності, зокрема, про відсутність підстав у складенні адміністративних протоколів за заявою позивачки.
Таким чином, заходи, що були вжиті відповідачем, виявились достатніми для сприяння реалізації права позивача, гарантованого статтею 18 Закону України «Про звернення громадян», одержувати письмову відповідь про результати розгляду заяви, а також для забезпечення ГУ ДФС у Дніпропетровській області як органом, що розглядає заяву, обов'язку, визначеного статтею 19 Закону України «Про звернення громадян», письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви і суть прийнятого рішення.
Стосовно редакції позовної вимоги щодо визнання неправомірною бездіяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини по невинесенню постанови про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб ГУ ДФС у Дніпропетровській області, суд зазначає наступне.
Повноваження з розгляду справ про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП, відповідно до положень статті 221 КУпАП, віднесено до компетенції суддів районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.
В той же час, відповідно до пункту 8-1 частини першої статті 255 КУпАП, уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого або представники Уповноваженого мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення за статтею 212-3 КУпАП.
Механізм складання уповноваженими особами Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини протоколів про адміністративні правопорушення врегульовано Порядком оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення (далі - Порядок) від 16.02.2015 № 3/02-15 (зі змінами згідно з наказом Уповноваженого 14.02.2018 № 3/02-18).
Пунктом 3.1. Порядку визначено, що складений протокол та інші матеріали, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, формуються уповноваженою особою у справу про адміністративне правопорушення.
Оригінал справи про адміністративне правопорушення разом із супровідним листом у триденний строк з моменту його складення, відповідно до пункту 3.2 Порядку, надсилається до районного, районного у місті (міського, міськрайонного) суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення.
З аналізу наведених вище положень випливає, що при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого та представники Уповноваженого обмежені, зокрема, правом на складання протоколів, тобто формуванням справ про адміністративні правопорушення з подальшим їх направленням до суду.
З урахуванням наведеного судом встановлено, що завданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України.
Законом №776 надані Уповноваженому різні механізми діяльності для досягнення відновлення прав і свобод людини і громадянина. Притягнення до адміністративної відповідальності є лише однією з форм сприяння відновленню порушених прав людини.
Судом встановлено, що проведеними заходами Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини були відновлені права ОСОБА_1 на отримання інформації.
Проведені заходи були ефективними та мали вплив на поведінку ГУ ДФС у Дніпропетровській області щодо надання відповіді на звернення позивачки.
Суд зазначає, що застосування конкретного методу впливу на порушника прав людини є правом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке має бути спрямовано на досягнення мети відновлення прав людини, що в даному випадку було досягнуто.
Відтак, у суду відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не притягнення окремих осіб ДФС у Дніпропетровській області до адміністративної відповідальності, оскільки такі повноваження є дискреційними повноваженнями відповідача та доцільність їх реалізації визначається у кожному окремому випадку у разі недосягнення мети відновлення права людини іншими проведеними заходами.
За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
З системного аналізу чинного законодавства України та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України.
З огляду на викладене, викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати учасниками справи не здійснювались.
Керуючись, ст.ст. 139, 241 - 246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (01008, м. Київ, вул. Інститутська, 21/8) про визнання протиправною бездіяльності - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона