Головуючий у І інстанції Осаулов А.А.
Провадження №22-ц/824/4968/2020 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
21 травня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувшиу відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Перша київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубкова Ольга Леонідівна, ОСОБА_3 , про визнання недійсними заповіту та заяви про скасування заповіту,
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними заповіт, складений 03.01.2002 року ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , та заяву ОСОБА_4 від 22.11.2013 року про скасування заповітів, складених на його, ОСОБА_1 , користь, посилаючись на те, що ОСОБА_4 , який був його батьком, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому за життя майно: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,0776 га, що знаходиться у АДРЕСА_2.
За життя ОСОБА_4 тричі складав заповіт.
Так, 11.03.2000 року було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Кізім С.О., згідно якого ОСОБА_4 заповідав сину ОСОБА_1 належну на праві приватної власності земельну ділянку, що знаходиться на території АДРЕСА_2.
03.01.2002 року було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори, відповідно до якого ОСОБА_4 заповідав все своє майно дружині ОСОБА_2 , відповідачу по справі.
06.06.2013 року було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шадко О.І., згідно якого ОСОБА_4 заповідав сину ОСОБА_1 належну на праві власності земельну ділянку під номером АДРЕСА_2 , яка має кадастровий номер: 3221455300:01:007:1673, та всі будівлі і споруди, розташовані на вищезазначеній земельній ділянці.
13.02.2017 року позивач подав приватному нотаріусу КМНО Зубковій О.Л. заяву про прийняття спадщини після смерті батька, при оформленні якої йому стало відомо, що ОСОБА_4 своєю заявою від 22.11.2013 року, посвідченою нотаріально, скасував заповіти, складені на його користь.
Позивач ОСОБА_1 вважає, що заповіт ОСОБА_4 , складений ним 03.01.2002 року на користь ОСОБА_2 , а також заява ОСОБА_4 від 22.11.2013 року про скасування заповітів, складених на ім'я позивача, є недійсними, оскільки приблизно з середини 2001 року батько позивача почав хворіти і не був здатний повністю розуміти значення своїх дій. Крім цього, відповідач в цей період часу постійно спонукала останнього до складання заповіту на її користь.
Таким чином, ОСОБА_4 , складаючи 03.01.2002 року заповіт на користь ОСОБА_2 , хоч і був дієздатним, однак у зв'язку з хворобою, а також спонуканнями відповідача, перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними, що є підставою до визнання заповіту недійсним.
Щодо заяви від 22.11.2013 року, то, на думку позивача, ця заява була складена його батьком проти його волі, під фізичним чи психічним тиском з боку відповідача ОСОБА_2 та громадянки ОСОБА_5 , яка була працівником Управління соціального захисту населення Шевченківського району м. Києва та доглядала за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в зв'язку із тим, що вони обоє були інвалідами та потребували сторонньої допомоги. Позивач вважає, що відповідач разом з ОСОБА_5 шахрайськими діями або застосовуючи психічне насильство, примусили його батька скласти заяву від 22.11.2013 року про скасування заповітів на його, ОСОБА_1 , користь.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Обгрунтовуючи скаргу, посилався на те, що він не погоджується з висновком проведеної по справі посмертної судово-психіатричної експертизи, який покладений судом в основу рішення, оскільки цей висновок є неповним та необґрунтованим.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ляшенко І.І., просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Сізончик І.О. апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у ній підстав.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ляшенко І.І. в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив та просив рішення суду залишити без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 була дружиною померлого спадкодавця ОСОБА_4 (том 1, а.с.59), а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - його синами (том 1, а.с.86, 91).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер (том 1, а.с.57), і після його смерті відкрилася спадщина на належне йому за життя майно: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ( том 1, а.с.69), земельну ділянку, площею 0,0776 га, та садовий будинок, що знаходяться у АДРЕСА_2 (том 1, а.с.20-21).
Також встановлено, що ОСОБА_4 тричі за життя складався заповіт.
11.03.2000 року було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Кізім С.О. та зареєстрований в реєстрі за №820, згідно якого ОСОБА_4 заповідав позивачу ОСОБА_1 належну йому на праві приватної власності земельну ділянку, що знаходиться на території АДРЕСА_2 (том 1, а.с.12).
03.01.2002 року було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Громовою Л.В. та зареєстрований в реєстрі за №9-9, відповідно до якого ОСОБА_4 заповідав все своє майно, де б воно не було, та з чого воно б не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що за законом матиме право, дружині ОСОБА_2 (том 1, а.с.65).
06.06.2013 року було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шадко О.І., згідно якого ОСОБА_4 заповідав позивачу ОСОБА_1 належну йому на праві власності земельну ділянку під номером АДРЕСА_2 , яка має кадастровий номер: 3221455300:01:007:1673, та всі будівлі і споруди, розташовані на вищезазначеній земельній ділянці (том 1, а.с.97).
22.11.2013 року ОСОБА_4 подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Зубковій О.Л. заяву, якою просив скасувати заповіт, посвідчений 11.03.2000 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Кізім С.О. за реєстровим №820, та заповіт, посвідчений 06.06.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шадко О.І. за реєстровим №692, які були складені на користь ОСОБА_1 (том 2, а.с.43).
11 січня 2017 року із заявою про прийняття спадщини після померлого чоловіка до нотаріуса звернулась ОСОБА_2 (том 1, а.с.55), а 13 лютого 2017 року із заявами про прийняття спадщини після померлого батька до нотаріуса також звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (том 1, а.с.72-77).
Ухвалюючи рішення про відмову у визнанні недійсними заповіту від 03.01.2002 року, складеного на користь відповідача, та заяви спадкодавця від 22.11.2013 року про скасування заповітів, складених на користь позивача, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем цих вимог, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 55 ЦК УРСР, який поширюється на спірні правовідносини в частині визнання недійсним заповіту від 03.01.2002 року, передбачено, що угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.16 постанови №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК (яка містить положення, аналогічні зазначеним у ч. 1 ст. 55 ЦК УРСР) поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
Згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №127 від 04.03.2019 року, проведеної на підставі ухвали суду за клопотанням позивача, вбачається, що ОСОБА_4 на 03.01.2002 року та 22.11.2013 року виявляв психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинно-дисметаболічного ґенезу з церебрастенічним синдромом і за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. ОСОБА_4 , як на 03.01.2002 року, так і на 22.11.2013 року, усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними (том 2, а.с.133-138).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (ст.ст. 77-80 ЦПК України).
Враховуючи те, що позивачем не було доведено належними, допустимими та достовірними доказами тієї обставини, що його батько на час посвідчення оспорюваного заповіту 03.01.2002 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав до визнання цього заповіту недійсним.
Правильним є і рішення суду в частині відмови у визнанні недійсною заяви ОСОБА_4 від 22.11.2013 року, якою той скасував заповіти від 11.03.2000 та 06.06.2013 року, складені на користь позивача ОСОБА_1 , виходячи з наступного.
За умовами ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.
Виходячи зі змісту вищенаведеної правової норми, право заповідача скасувати заповіт або скласти новий заповіт є абсолютним.
Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (ст. 225 ЦК України).
У відповідності до ст. 231 ЦК України, на яку в позові посилався позивач, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
З матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів того, що під час складання заяви 22.11.2013 року ОСОБА_4 був не здатний розуміти значення своїх дій та керувати ними, суду надано не було. Більше того, згідно висновку проведеної по справі посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_4 22.11.2013 року усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.
Не доведено позивачем і того факту, що заява від 22.11.2013 року про скасування заповітів була складена ОСОБА_4 під фізичним або психологічним тиском, що підтверджується обставинами справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідженими та проаналізованими судом.
Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом в ухвалі про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи зазначено не всі питання, про які він просив у своєму клопотанні, колегією суддів відхиляються, оскільки згідно положень ч. 4 ст. 103 ЦПК України питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом, а сторони мають право запропонувати свої питання для проведення експертизи, які, втім, для судуне є обов'язковими.
Інші доводи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин; ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: