Дата документу 12.05.2020 Справа № 334/1610/17
Є.У.№ 334/1610/17 Головуючий у 1 інстанції: Баруліна Т.Є.
№ 22-ц/807/1272/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
12 травня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
секретар: Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа: Прокуратура Запорізької області про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та розкрадання музейної колекції зброї,
В березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, третя особа: Прокуратура Запорізької області про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та розкрадання музейної колекції зброї.
В обґрунтування позову зазначав, що він є відомий колекціонер старовинної раритетної зброї та в його колекції знаходилось більше 2-х тисяч експонатів, які представляють велику історичну і культурну цінність, вартість якої складала більше 6-ти мільйонів доларів США.
В період часу з 16 березня 2010р. по 23 квітня 2010р. працівниками Ленінського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області були проведені обшуки за його адресою та незаконно вилучена колекція старовинної раритетної зброї 15-20 століть, у тому числі 190 одиниць вогнестрільної та 372 одиниці холодної зброї, яка представляє культурну та історичну цінність, та вивезена в Ленінський РВ ЗМУ УМВС України в Запорізької області,
В той же час Ленінським РВ ЗМУ УМВС України в Запорізької області відносно нього, ОСОБА_1 , була порушена кримінальна справа по ч. ч. 1, 2 ст. 263 УК України.
04.08.2010р. йому було пред'явлено обвинувачення та застосований запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, справа була направлена до Ленінського районного суду м. Запоріжжя.
Після повернення справи на додаткове розслідування, вона була внесена до ЄРДР за № 12013080050000234 від 04.02.2013р. та після проведення додаткового розслідування повернуто до суду.
10 січня 2017 р. Запорізька міська прокуратура № 3 відмовилась від обвинувачення та постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2017р. кримінальна справа відносного нього закрита.
Таким чином, впродовж 6-ти років і 10-ти місяців, а саме 82 місяці позивач незаконно притягувався до кримінальної відповідальності по ч. ч.1, 2 ст. 263 УК України, що завдавало йому значних моральних та фізичних страждань. Так позивач не мав змоги вільно реалізувати свої бажання та життєві інтереси. Протягом 82 місяців позивач не мав змоги вільно пересуватись Україною, що додавала йому додаткових страждань. Його моральні страждання посилювались ще тим, що протягом всього часу він змушений був захищатись від незаконних та необґрунтованих звинувачень, що вимагало додаткових фізичних та моральних сил.
Весь час позивач постійно переживав за свою колекцію та всі його зусилля спрямовані на її повернення жодного результату не дало, чим викликало додаткові моральні, фізичні та душевні страждання та призвело до перенесення позивачем двох інсультів та одного інфаркту.
З незаконно вилученої зброї позивачу було повернуто лише незначна частина, а найкоштовніші експонати були викрадені працівниками правоохоронних органів, у веденні яких вони знаходилися весь цей час. Частина його колекції, а саме 122 одиниці самого найціннішого інкрустованої холодної зброї та 118 одиниць вогнепальної раритетної зброї: пістолети шомпольного типу з французькім кремінно-батарейним замком; пістолети шомпольного типу з іспано-мавританським кременевим замком; пістолети шомпольного типу з ударно-капсульний замком виробництва Франції, Іспанії, Німеччини та Бельгії; двоствольні кишенькові пістолети шомпольного типу з ударно-капсульними замками виробництва Німеччини, Чехії та Європи; рушниць шомпольного типу з французьким кремінно-батарейним замком; рушниці « VR Tower 1847 » з крановим затвором; пістолети « Монтекрісто » під патрон Флобера ; шпилькові пістолети (патрон Лефоше); шпилькові револьвери Лефоше ; балканські кремінні рушниці 18 століття; національні рушниці кочових племен Африки 18 століття; Турецька зброя 17-19 століть - була втрачена і на даний час її повернення практично неможливо, що спричиняє додаткові моральні страждання.
Посилаючись на зазначені обставини просив суд, стягнути з відповідача за рахунок державного бюджету заподіяну моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 2750000грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди - 500 000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги є те, що суд не врахував ступінь моральних та фізичних страждань позивача, завданих йому неправомірними діями правоохоронних органів та втратою колекції, яка була сенсом його життя.
Також з судовим рішенням не погодилася Державна казначейська служба України, яка зазначала, що позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди та ним неправильно визначено коло відповідачів, а суд першої інстанції не звернув увагу на це та на невизначений механізм списання грошових коштів. Просили скасувати оскаржуване судове рішення з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 16.03.2010р. з 10.30 год. до 14.18 год. був проведений обшук квартир №17 і № 18 по АДРЕСА_3 , за місцем проживання ОСОБА_1 , під час якого співробітниками міліції були виявлені і вилучені вогнепальна та холодна зброя, що підтверджено протоколом обшуку. (а.с 172-172-а)
19.03.2010 року слідчим ОСОБА_4 була винесена постанова про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України. (а.с. 171)
23.04.2010 року з 11.20 год. до 17.25 год. був проведений обшук квартир №17 і №18 по АДРЕСА_3 , за місцем проживання ОСОБА_1 , під час якого співробітниками міліції були виявлені і вилучені вогнепальна та холодна зброя, що підтверджено протоколом обшуку. (а.с. 174-179)
04.08.2010р. ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистої поруки.
13 червня 2013 року прокурором прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя Савіною А.Ю. затверджено обвинувальний акт в кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за № 12013080050000234 від 04.02.2013р., відносно ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.263 КК України. (а.с.10-24)
10 січня 2017 року прокурор Запорізької місцевої прокуратури № 3 Лєскін М.С., розглянув матеріали кримінального провадження № 12013080050000234 від 04.02.2013р. відносно ОСОБА_1 , який обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.1, ч.2 ст.263 КК України, виніс постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні № 12013080050000234 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1, ч.2 ст.263 КК України. (а.с.25-45)
Із вищезазначеної постанови вбачається, що під час дослідження доказів по кримінальному провадженню встановлено, що більша частина вогнепальної зброї та вся холодна зброя, яка визнана речовими доказами та інкримінована обвинуваченому в обвинувальному акті, викрадена невстановленими особами. За даним фактом СВ прокуратури Запорізької області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 420140800000000 від 26.02.2014. яке на даний час триває. Таким чином, у ході судового розгляду виявлено відсутність речових доказів у кримінальному провадженні, на яких ґрунтується обвинувачення. Фактично, з переліку вогнепальної та холодної зброї, яка інкримінується обвинуваченому в обвинувальному акті, в наявності залишилось тільки 65 одиниць вогнепальної зброї. (а.с.43)
20 лютого 2017 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя, яка набрала законної сили, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1, 2 ст.263 КК України, закрито у зв'язку із відмовою прокурора від даного обвинувачення. Речові докази по справі повернути ОСОБА_1 (а.с.46-50).
Відтак за відсутності обвинувального вироку або іншого процесуального документу в кримінальній справі про її закриття з нереабілітуючих підстав, суд першої інстанції зробив правильний висновок про незаконність притягнення позивача до кримінальної відповідальності та доготривалість розслідування, яка впливала на можливість здійснення позивачем свої прав.
Так, позивач перебував під слідством з 03.07.2015 р. по 01.11.2017, тобто 28 місяців з визначеною мірою запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання протягом 83 місяці та 2 дні, а саме з часу порушення відносно нього кримінальної справи - 19.03.2010р. та по 20.02.2017р.
З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявність моральної шкоди є очевидною та розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим ніж 392 009,0 грн. (83х4723).
Судова колегія не ставить під сумнів ту обставину, що факт перебування позивача під слідством завдав позивачу моральної шкоди внаслідок психічного впливу пред'явленням обвинувачення, обранням запобіжного заходу, проведеними обшуками під час яких, у нього було вилучено колекція старовинної раритетної зброї, яка представляла історичну і культурну цінність.
Протягом всього часу перебування під слідством позивач був позбавлений можливостей в повній мірі реалізації ним своїх звичок і бажань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що сам по собі факт притягнення до кримінальної відповідальності та перебування під слідством є травмуючим для будь-якої людини.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в цій частині, судова колегія враховує вік та стан здоров'я позивача, його ставлення до колекціонування, відсутність будь-яких обставин, які свідчили б про протиправну поведінку позивача у минулому та наявність будь-якого досвіду кримінального переслідування тощо.
За таких обставин посилання Державної казначейської служби України на те, що позивачем не доведено наявність моральних страждань та їх розмір, не є переконливим та не базується на засадах моральності, розумності та справедливості.
Розмір відшкодування моральної шкоди визначений судом з урахуванням положень ч.2 ст.1167 ЦК України, за якими моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
Також судом враховані роз'яснення, надані в пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, за якими розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Відповідно до пункту 9 даної постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат.
Суд першої інстанції визначив розмір відшкодування моральної шкоди, з яким погоджується судова колегія з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема тривалості перебування під слідством, виду запобіжного заходу, а також тієї обставини, що позивач не позбавлений права вимагати відшкодування майнової шкоди, завданої втратою майна.
Тому судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги позивача зі збільшенням розміру відшкодування.
Посилання Державної казначейської служби України в апеляційній скарзі на те, що суд неправильно визначив склад сторін та не залучив до участі в справі належного відповідача - прокуратуру, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з таких підстав.
Згідно зі ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).
Згідно з положеннями ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів.
Та обставина, що прокуратура не була залучена до участі в справі у якості відповідача, не повинна впливати на можливість захисту своїх прав позивачем.
Адже права прокуратури, як органу, на неправомірні дії якого посилається позивач, оскаржуваним рішенням не порушуються.
Так, прокуратура була злучена до участі в справі та не ставила під сумнів ті обставини кримінального провадження (кримінальної справи), на підставі яких ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди відповідно до ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
При апеляційному розгляді прокурор підтримав висновки суду першої інстанції та зазначив про законність оскаржуваного судового рішення, а відтак сам по собі факт незалучення прокуратури до участі в справі в якості відповідача не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого по суті судового рішення.
Безпідставними є і посилання Державної казначейської служби України на невизначеність у виконанні судового рішення.
Так, у судовому рішенні стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди - 500 000,00 грн.
При цьому механізм виконання судового рішень встановлений відповідним нормативним актом - Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів … ( затв. постановою КМУ 3.8. 2011р.).
Як зазначила сама Державна казначейська служба у своїй апеляційній скарзі, з посиланням на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі N 910/23967/16, необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, не потрібно, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення.
За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.
Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задовоелння позовних вимог .
Доводи обох апеляційних скарг та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування оскаржуваного судового рішення.
02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX).
За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2020 року по цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 травня 2020 р.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков