Справа №345/1672/20
Провадження № 1-кс/345/534/2020
22.05.2020 року м. Калуш
Слідчий суддя Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області №6, клопотання слідчого СВ Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_3 у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12020090170000508 від 19.05.2020, про арешт майна, -
20.05.2020 до слідчого судді Калуського міськрайонного суду звернулася слідчий СВ Калуського ВП ГУНП України в Івано-Франківській області ОСОБА_3 з клопотанням, погодженим прокурором Калуської місцевої прокуратури ОСОБА_4 , про накладення арешту на одну купюру номіналом 500 грн. МА 9334838, дві купюри номіналом 200 грн. ТИ 9112446, ЄИ 9140340, одну купюру номіналом 100 грн. ЗБ 3850821, які поміщено в паперовий конверт з пояснювальними написами та опечатано,шляхом позбавлення права користування, відчуження та розпорядження вказаним майном.
Клопотання обґрунтовує тим, що в чергову частину Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області поступила заява ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , про те, що протягом травня 2020 року невідома особа, перебуваючи в приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що в м. Калуш по вул. Хіміків, 8, скориставшись тим, що за її діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, таємно викрала грошові кошти у сумі 10 000 грн., чим завдала матеріальної шкоди заявнику.
В ході проведення огляду місця події від 19.05.2020 за адресою АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , житель АДРЕСА_3 , добровільно видав працівникам поліції грошові кошти у сумі одна тисяча гривень купюрами номіналом 500 грн. (1 купюра - МА 9334838), 200 грн. (2 купюри - ТИ 9112446, ЄИ 9140340), 100 грн. (1 купюра - ЗБ 3850821), які поміщено в паперовий конверт з пояснювальними написами та опечатано.
Оскільки завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, передачі, відчуження, з метою збереження речових доказів, запобігання настання негативних наслідків, що можуть перешкодити кримінальному провадженню, є необхідність у накладенні арешту на майно.
У судове засідання слідчий ОСОБА_3 не з'явилася, однак подала суду заяву про розгляд заявленого клопотання за відсутності слідчого.
Вивчивши клопотання та доданні до нього матеріали, слідчий суддя вважає, що клопотання про накладення арешту на майно, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, протягом травня 2020 року невідома особа, перебуваючи в приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що в м. Калуш по вул. Хіміків, 8, скориставшись тим, що за її діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, таємно викрала грошові кошти у сумі 10 000 грн.
В ході проведення огляду місця події від 19.05.2020 за адресою АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , житель АДРЕСА_3 , добровільно видав працівникам поліції грошові кошти у сумі одна тисяча гривень купюрами номіналом 500 грн. (1 купюра - МА 9334838), 200 грн. (2 купюри - ТИ 9112446, ЄИ 9140340), 100 грн. (1 купюра - ЗБ 3850821), які поміщено в паперовий конверт з пояснювальними написами та опечатано.
Відповідно до постанови про визнання речовим доказом від 20.05.2020 одну купюру номіналом 500 грн. МА 9334838, дві купюри номіналом 200 грн. ТИ 9112446, ЄИ 9140340, одну купюру номіналом 100 грн. ЗБ 3850821, які поміщено в паперовий конверт з пояснювальними написами та опечатано, визнано речовими доказами в кримінальному провадженні № 12020090170000508.
Згідно положень частини 1 статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумових підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди,можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування,передачі, відчуження.
Згідно ч.3 ст. 170 КПК України арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Частиною 10 вищевказаної статті визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Згідно ч. 4 ст. 173 КПК України - у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції", заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп.69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n.50, Series A N 98).
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним.
Верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Слід зазначити, що при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необгрунтованому процесуальному обмеженню.
Щодо майна, на яке слідчий просить накласти арешт, то воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Арешт майна, що ініціюється слідчим, необхідний з метою забезпечення збереження речового доказу, а завданням арешту майна у даному випадку є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, відчуження.
З наведених слідчим обставин вбачається наявність підстав для задоволення клопотання. Щодо вибору заборон, обмеження розпоряджатися, користуватись, відчужувати майно, то перелік заборон визначається ухвалою слідчого судді (п. 4 ч. 5 ст. 173 КПК України). Зокрема, є необхідність у накладенні арешту на вказане у клопотанні майно, що полягає у забороні відчужувати, користуватися та розпоряджатися ним, оскільки їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, знищення, відчуження майна (ч.11 ст.170 КПК України). Обмеження права власності в даному випадку буде розумним і співмірним із завданням кримінального провадження.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 131, 132, 167, 170-173, 174, 175, 309,310,395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого СВ Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Калуської місцевої прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12020090170000508 від 19.05.2020 - задоволити.
Накласти арешт на майно - одну купюру номіналом 500 грн. МА 9334838, дві купюри номіналом 200 грн. ТИ 9112446, ЄИ 9140340, одну купюру номіналом 100 грн. ЗБ 3850821, які поміщено в паперовий конверт з пояснювальними написами та опечатано, заборонивши користуватись, відчужувати та розпоряджатись вказаним майном до скасування арешту майна у встановленому КПК України порядку.
Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Слідчий суддя