25 травня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/929/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2018 р. № Ф-2037-25 У,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовною заявою до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2018 р. № Ф-2037-25 У.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що в кінці березня 2020 року в Корабельному районному відділі ДВС м. Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області ознайомився з постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 59447441 від 03.07.2019 року про стягнення на користь Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі суми боргу (недоїмки) в розмірі 23829,99 грн. Також, отримав копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2018 року №Ф-2037-25-У.
Позивач вважає вказану вимогу протиправною, зазначає, що отримує пенсію за віком, а тому згідно ч.4 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" звільнений від сплати єдиного внеску, оскільки є пенсіонером та отримує пенсію. Тому вважає, що він не є платником ЄСВ, отже і спірна вимога відносно нього є протиправною. На підставі зазначеного, просить задовольнити позовні вимоги.
Також, ОСОБА_1 вважає, що ним не пропущено строк на звернення з адміністративним позовом до суду, оскільки про існування вимоги про сплати недоїмки йому стало відомо лише в кінці березня 2020 року.
Ухвалою суду від 13 квітня 2020 року провадження у справі відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
04 травня 2020 року відповідачем подано до суду відзив на позов, згідно якого заявлені позовні вимоги ГУ ДПС не визнає з наступних підстав. Так, нарахування ЄСВ позивачу здійснювалось, як суб'єкту підприємницької діяльності. У зв'язку із заборгованістю станом на 31.01.2018 року у сумі 23829,99 податковим органом 07.02.2018 року винесена вимога № Ф-2037-25 У про сплату боргу (недоїмки). Відповідач у відзиві зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати врегульовані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на зальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон 2464-VI). Відповідач, посилаючись на норми Закону 2464-VI, згідно якого від сплати ЄСВ звільнені всі суб'єкти, які є пенсіонерами за віком, зазначає, що позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону 1058-IV, а не пенсію за віком та не досяг пенсійного віку (60 років). Отже вважає дії Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі правомірними та вважає що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 04.12.2000 року про що 16.12.2011 року внесено запис № 2 499 017 0000 039813. 28.05.2019 року підприємницька діяльність припинена позивачем.
Позивач, в період з 04.12.2000 року по 28.05.2019 року перебував на обліку в Головному управлінні ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі. Згідно копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії П з 23.11.2000 року та довідки від 16.03.2020 року № 470, виданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років по лінії Міністерства оборони, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військовою службою, та деяких інших осіб».
Позивач в своїх поясненнях зазначає, що в кінці березня 2020 року в Корабельному районному відділі державної виконавчої служби м. Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області ознайомився з постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 59447441 від 03.07.2019 року, щодо виконання вимоги ГУ ДФС у Херсонській області про стягнення боргу (недоїмки) в сумі 23829,99грн., де і отримав копію згаданої вимоги .
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з позовною заявою про її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України від 08.07.2010 р. № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).
Статтею 2 Закону № 2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Стаття 4 Закону № 2464-VI визначає платників єдиного внеску, згідно з пунктом 4 частини 1 якої платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
З матеріалів справи, а саме, з наданих відповідачем інтегрованих карток ФОП ОСОБА_1 вбачається, що борг, зазначений в вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2018 року №Ф-2037-25 У виник з 31.01.2014 року (перше нарахування 20.01.2014 року) та зростав до дати формування вимоги.
Отже, при вирішенні даного спору аналізу судом підлягають норми, чинні під час всього періоду формування боргу.
Так, в період до 01.01.2017 року ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI мала редакцію, згідно якої особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року у першому реченні частини четвертої статті 4 слова "які обрали спрощену систему оподаткування" виключено.
З 11.10.2017 року набрали чинності положення Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", якими перше речення частини четвертої статті 4 Закону N 2464-VI було викладено у новій редакції: "Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу."
Аналіз викладених норм з урахуванням хронології їх змін, свідчить про те, що в досліджений період від сплати єдиного внеску звільнялись в тому числі особи, якщо вони є пенсіонерами за віком (досягли пенсійного віку) та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Також, суд зазначає, що положеннями ч.5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, окрім наведеного нормативного обґрунтування врахуванню підлягає правовий висновок Великої палати Верховного Суду зазначений в постанові від 10.04.2019 року по справі №814/779/17.
Так, Велика палата Верховного Суду в правовідносинах релевантних обставинам даної справи дійшла висновку, що частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.
Окрім зазначеного, в згаданому рішенні суду наведено наступний аналіз правових підстав для означеного висновку.
Судді Великої палати Верховного Суду вказали, що абзац 17 статті 1 Закону N 1058-IV непрацездатними особами визнає осіб, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до закону.
Розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми Закону N 1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону N 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону N 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
Однак, визначення статусу "пенсіонера за віком" передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов'язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.
Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (першого - другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону N 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.
Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону N 2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону N 1058-IV, виключно на добровільних засадах.
Частина перша статті 10 Закону N 1058-IV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії.
Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.
Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява N 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі "Ван Раалте проти Нідерландів" від 21 лютого 1997 року) (п. п. 48 - 49 рішення у справі "Пічкур проти України" від 7 листопада 2013 року, заява N 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року N 14-рп/2004).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні" пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону N 1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.
З інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 вбачається, що перше нарахування єдиного внеску відбулось 20.01.2014 року. Станом на зазначену дату, ОСОБА_1 досяг віку 61 рік (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджується наявним в матеріалах справи паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 виданим Суворовським РВ УМВС України в Херсонській області 25 жовтня 1996 року.
Загальні умови призначення пенсій за віком визначені статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі- Закон №1788-ХІІ).
Таке право виникає у чоловіків після досягнення 60 років та за наявності відповідного стажу.
Згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 пенсія за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначена з 23.11.2000 року.
Отже, станом на 21.01.2020 року ОСОБА_1 досяг віку встановленого статтею 26 Закону N 1058-IV та отримував пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Таким чином, з урахуванням системного аналізу наведених норм права, а також, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 як фізична особа - підприємець станом на дату виникнення спірних правовідносин набув права на пільгу, передбачену ч.4 ст. 4 Закону № 2464-VI щодо не сплати за себе єдиного внеску, оскільки на час нарахування зобов'язань досяг всіх необхідних умов: досяг пенсійного віку (60 років) та отримують відповідно до закону пенсію.
Додатково до викладеного, суд зазначає, що ФОП ОСОБА_1 згідно ч.1 ст. ст. 10 Закону № 2464-VI має право на добровільну сплату єдиного внеску.
Частиною 3 ст. 10 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічні норми містяться в розділі V Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449.
З викладеного слідує, що підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладення договору про добровільну участь у систему загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас ФОП ОСОБА_1 не надавав згоду на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, відповідний договір з ним не укладався, що, за раніше встановленого в нього права на пільгу, передбачену ч.4 ст. 4 Закону № 2464-VI виключає нарахування йому зобов'язань з єдиного внеску.
Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 р. у справі № 240/4809/19.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску та як наслідок не підтверджено правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2018 р. № Ф-2037-25 У, з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2018 р. № Ф-2037-25 У, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню, а позовна заява ОСОБА_1 задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так як за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, то сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі..
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (73026, м.Херсон, просп.Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 43143201) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2018 р. № Ф-2037-25 У.
Стягнути з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (73026, м.Херсон, просп.Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 43143201) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В. Ковбій
кат. 111060000