Справа № 500/374/19
19 травня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої Подлісної І.М.,
при секретарі судового засідання Павловського Ю.Б.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Олексюк Р.З.
розглянувши заяву про здійснення процесуального правонаступництва та заміну сторони виконавчого провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив службу в органах податкової міліції Головного управління ДФС у Тернопільській області. Однак, при звільненні 27.07.2018 року позивачу не виплачено грошове забезпечення за відпрацьовані понадурочні години, як компенсацію за службу в понаднормовий час. Враховуючи факт несвоєчасної виплати відповідачем всіх сум заробітної плати на дату звільнення, з посиланням на ст.116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стверджує, що Головне управління ДФС у Тернопільській області зобов'язане також виплатити індексацію компенсації за роботу в понадурочний час за період з травня 2016 року по червень 2018 року, а також середній заробіток за весь час затримки по день повного розрахунку та доплатити компенсацію за невикористану відпустку в сумі 29077,00 грн.
06 листопада 2019 року Тернопільським окружним адміністративним судом винесено рішення про задоволення позовних вимог частково, а саме: визнано незаконними дії Головного управління ДПС у Тернопільській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за відпрацьовані понадурочні години, як компенсацію за службу в понаднормовий час. Зобов'язано Головне управління ДПС у Тернопільській області виплатити, провівши усі передбачені чинним законодавством відрахування ОСОБА_1 :
- грошове забезпечення за відпрацьовані понад урочні години, як компенсацію за службу в понаднормовий час, за період з 01.05.2016 року по 30.06.2018 року в сумі 47 876 (сорок сім тисяч вісімсот сімдесят шість) гривень 03 три) копійки;
- суму компенсації заборгованості у зв'язку із порушенням строків виплати (невиплатою за відпрацьовані понад урочні години) за період з 01.05.2016 року по 30.06.2018 року в сумі 9 115 (дев'ять тисяч сто п'ятнадцять) гривень 79 (сімдесят дев'ять) копійок.
Стягнути з Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні в сумі 394 784 (триста дев'яносто чотири тисячі сімсот вісімдесят чотири) гривні. Зобов'язати Головне управління ДПС у Тернопільській області видати ОСОБА_1 Грошовий атестат з врахуванням вказаних грошових розрахунків сум грошового забезпечення. В задоволені решті позовних вимог відмовити.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року відмовлено у задоволенні апеляційної скарги Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року у справі №500/374/19 за позовом ОСОБА_1 (РНОКТІП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, яким, зокрема, стягнуто з Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні в сумі 394784 грн.
09 квітня 2020 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла заява про здійснення процесуального правонаступництва та заміну сторони виконавчого провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Дана заява обґрунтовується тим, що ОСОБА_1 проходив службу та звільнений у запас з органів податкової міліції на підставі наказу Головного управління ДФС у Тернопільській області, яке продовжує здійснювати діяльність щодо здійснення державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства та у складі якого перебувають підрозділи податкової міліції, то Головне управління ДПС у Тернопільській області з моменту прийняття постанови КМ України №846 втратило правонаступництво щодо Головного управління ДФС у Тернопільській області у сфері діяльності податкової міліції та щодо прав та обов'язків, які стосуються працівників податкової міліції, а Головне управління ДФС У Тернопільській області набуло правонаступництва у зазначеній сфері.
Ухвалою суду від 15.04.2020 призначено вищевказану заяву до розгляду на 17.04.2020 о 11:00 год.
17 квітня 2020 року секретарем судового засідання Павловським Ю.Б. складено довідку про те, що судове засідання по адміністративній справі № 500/374/19 не проводилося, у зв'язку із перебуванням головуючої судді у відпустці. Судове засідання відкладене на 24.04.2020 о 10:00 год.
Ухвалою суду від 24.04.2020 розгляд справи відкладено на 28.04.2020 о 10:30 год., у зв'язку із неявкою позивача.
Ухвалою суду від 28.04.2020, постановленою в судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) оголошено перерву до 19.05.2020 о 12:00 год. для направлення позивачу доказів по справі.
В судовому засіданні позивач заперечив проти даної заяви, просив відмовити в її задоволенні.
Представник заявника в судовому засіданні просив заяву про здійснення процесуального правонаступництва та заміну сторони виконавчого провадження задовольнити повністю.
Суд, заслухавши в судовому засіданні думку сторін, з'ясувавши усі обставини справи та перевіривши їх доказами приходить до переконання, що в задоволенні заяви про здійснення процесуального правонаступництва та заміну сторони виконавчого провадження слід відмовити з наступних підстав.
Згідно із частиною першою статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
У статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частинами першою та другою статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Відповідно до частини першої статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
З наведеного нормативного визначення слідує, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка його завершує. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов'язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. При цьому законодавством установлено головну умову, за якої обов'язки боржника може бути перекладено на іншу особу, - це вибуття сторони виконавчого провадження.
За приписами статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
З огляду на зміст наведеної норми процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв'язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов'язанні. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 КАС України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.
Отже, ухвала про здійснення процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення є документом, що забезпечує виконання рішення та фактично є його невід'ємною частиною, а тому заміна сторони в зобов'язанні (правонаступництво) на стадії виконавчого провадження є зміною судового рішення, передбаченою чинним законодавством, що оформлюється ухвалою (стаття 52 КАС України). Оскарження такої ухвали варто розуміти як оскарження судового рішення.
Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року (справа № 905/1956/15).
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17), від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270.
У такому разі також відбувається вибуття суб'єкта владних повноважень із публічних правовідносин.
Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов'язків, що відбувається із суб'єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.
Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб'єкта владних повноважень, припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.
Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб'єктом, коли права та обов'язки суб'єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб'єкта владних повноважень, а також можливість суб'єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.
При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.
У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб'єктом владних повноважень.
У межах вирішення питання, яке є предметом розгляду в цій справі, для встановлення факту публічного правонаступництва визначальним є встановлення або припинення первісного суб'єкта - Головного управління ДФС у Тернопільській області, або перехід повністю чи частково його функцій (адміністративної компетенції) до Головного управління ДПС у Тернопільській області. Інакше відсутність підстав публічного правонаступництва доводить неможливість його здійснення.
Суд встановив, що Головне управління ДПС у Тернопільській області не перебуває в процесі припинення або ліквідації, відповідно підстав правонаступництва в розумінні частини другої статті 104 Цивільного кодексу України немає.
Фактичного (компетенційного) адміністративного правонаступництва також не відбулося, оскільки відсутні врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від Головного управління ДПС у Тернопільській області до Головного управління ДФС у Тернопільській області.
Як на підставу для здійснення публічного правонаступництва, заявник, посилався на те, що ОСОБА_1 проходив службу та звільнений у запас з органів податкової міліції на підставі наказу Головного управління ДФС у Тернопільській області, яке продовжує здійснювати діяльність щодо здійснення державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства та у складі якого перебувають підрозділи податкової міліції, то Головне управління ДПС у Тернопільській області з моменту прийняття постанови КМ України №846 втратило правонаступництво щодо Головного управління ДФС у Тернопільській області у сфері діяльності податкової міліції та щодо прав та обов'язків, які стосуються працівників податкової міліції, а Головне управління ДФС У Тернопільській області набуло правонаступництва у зазначеній сфері.
З урахуванням наведеного, суд в цій справі відступає від правового висновку про те, що у разі переведення платника податків на обслуговування до іншого контролюючого органу з причин, не пов'язаних зі зміною місцезнаходження такого платника, має місце публічне правонаступництво, у зв'язку з чим можливе застосування механізму заміни сторони виконавчого провадження, передбаченого статтею 379 КАС України, викладеного в постанові від 22 жовтня 2018 року (справа № 812/658/17), та вважає за потрібне сформулювати такий правовий висновок.
У разі зміни місця обслуговування (обліку) платника податків не відбувається фактичного (компетенційного) або процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва контролюючих органів. Обставини, з якими Закон № 1404-VIII і стаття 379 КАС України пов'язують можливість здійснення заміни сторони виконавчого провадження, у такому разі відсутні, відповідно органом, який має забезпечити виконання судового рішення та відновити права платника податків, є той, якого зобов'язано судовим рішенням, що набрало законної сили, вчинити певні дії.
Отже, суд не погоджується про наявність у цій справі підстав для застосування механізму заміни сторони виконавчого провадження, передбаченого статтею 379 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі № 812/1408/16.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, досліджені в судовому засіданні докази, норми законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги Головного управління ДПС в Тернопільській області є необґрунтованими, в зв'язку з чим суд приходить до переконання, що в задоволенні заяви про здійснення процесуального правонаступництва та заміну сторони виконавчого провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Тернопільській області про здійснення процесуального правонаступництва та заміну сторони виконавчого провадження - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Головуючий суддя Подлісна І.М.
Копія вірна
Суддя Подлісна І.М.