Справа № 420/1799/20
25 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом (а.с. 1-8) ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ), в якому позивач просить:
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 встановити місяць обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення (базовий місяць) за період з березня 2009 року по червень 2012 року - січень 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення з березня 2009 року по червень 2012 року;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити належну індексацію грошового забезпечення з березня 2009 року по червень 2012 року, вважаючи місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовим місяцем) січень 2008 року.
Позивач зазначив, що він з грудня 2008 року по червень 2012 року проходив військову службу управлінні Південного оперативного командування. На підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 31.12.2014 № Д-322/1/46дск “Про проведення організаційних заходів у Збройних Сил України” від 21.07.2016 №8225 в лютому 2015 року Південне оперативне командування було переформовано (реорганізовано) в управління оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” та йому було присвоєно умовне найменування в/ч НОМЕР_1 .
Листом в/ч НОМЕР_1 від 19.02.2020 №1/976 йому було відмовлено у задоволенні клопотання про виплату індексації грошового забезпечення та провести доплату не виплаченої в повному обсязі індексації грошового забезпечення.
Позивач вважає таки дії відповідача протиправними та в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно ст. 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч.2,3 ст. 9 Закону України №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
В преамбулі Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ) зазначено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України. Відповідно до статті 9 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено “Порядок проведення індексації грошових доходів населення” (далі - Порядок №1078), згідно з п.2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.
Позивач вважає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. У відповідності до вимог вищевказаних нормативно-правових актів індексація доходів у зв'язку зі зростанням споживчих цін є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Висновок про віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення знайшов своє підтвердження в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17.
Позивач зазначив, що Законом №1282-ХІІ та Порядком №1078 чітко визначено правила та порядок проведення індексації грошових доходів населення який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання. Точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. Цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. Проте коли настане право на індексацію грошового забезпечення, а також яким буде коефіцієнт поточної індексації, залежить від розміру приросту індексу споживчих цін.
Посадові оклади військовослужбовців Збройних Сил України збільшувались з 01.01.2008 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 07.11.2007 №1294 та з 01.03.2018 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 №704.
Позивач вважає, що місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовим місяцем) для всіх військовослужбовців Збройних Сил України (не залежно від того, коли військовослужбовець прийнятий на військову службу, коли перемістився на посаду з більшим посадовим окладом, коли присвоєне чергове військове звання або встановлені різні надбавки та доплати і премії) буде місяць, наступний за місяцем, в якому відбулося підвищення посадових окладів для військовослужбовців відповідно до постанови Кабінету Міністрів України. Зазначене узгоджується з позицією Міністерства соціальної політики України та Міністерства оборони України, що підтверджується роз'ясненням Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 №48/0/66-17 та роз'ясненням Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 11.04.2019 №248/2839, які додані до позовної заяви та в яких зазначено, що зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексу цін при нарахуванні індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.
Позивач вказує, що базовим місяцем для обчислення йому індексації грошового забезпечення є січень 2008 року, а управлінням Південного оперативного командування з березня 2009 року по червень 2012 року протиправно йому не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 22.11.2019 №1/6744 та архівною довідкою Галузевого Державного архіву Міністерства оборони України від 16.01.2020 №179/1/719.
Конституційний Суд України справі №1-18/2013 від 15.10.2013 визначив, що положення з ч.2 ст. 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежного від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Європейський суд з прав людини у справі “Сук проти України” чітко зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати є чинною, передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
У справі “Кечко проти України”, зазначається, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з держбюджету. Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Позивач зазначив, що за практикою Європейського Суду з прав людини органи влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, а тому просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 06.03.2020 року позов залишений без руху та наданий строк для усунення недоліків (а.с.22-23).
Ухвалою суду від 27.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.47-49).
Ухвалою суду від 25.05.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання про заміну неналежного відповідача в/ч НОМЕР_1 на належного в/чА1785.
Представник відповідача в/ч НОМЕР_1 надав до суду відзив на адміністративний позов (а.с.56-61), в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимогу та зазначив, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо виплати індексації, оскільки індексація грошових доходів населення здійснюється не безумовно, а за умови наявності відповідних коштів в бюджеті України щодо юридичних осіб, фінансування яких здійснюється виключно за рахунок державного бюджету, якою і є в/ч НОМЕР_1 та яка здійснює платежі виключно за рахунок виділених для цього бюджетних асигнувань.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не е абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Відповідач вважає, що розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з березня 2009 року по червень 2012 року не був нижчим від рівня, визначеного в ч.3ст.46 Конституції України, і дозволяв забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати його людську гідність, що не суперечить ст.21 Конституції України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20- рп/2011 розглядає принцип збалансованості бюджету як один з визначальних поряд з принципами справедливості та пропорційності (рівномірності) у діяльності органів державної влади, зокрема в процесі підготовки, прийняття та виконання державного бюджету на поточний рік.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються на й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року, що узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011.
Також представник відповідача у відзиві зазначив, що рішенням Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 року в/ч НОМЕР_1 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до в/ч НОМЕР_2 .
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , 1970 року народження, є громадянином України (паспорт НОМЕР_3 , а.с.9-10).
Позивач з грудня 2008 року проходив військову службу управлінні Південного оперативного командування, яке в лютому 2015 року переформовано (реорганізовано) в управління оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” та йому було присвоєно умовне найменування в/ч НОМЕР_1 (далі - військова частина НОМЕР_1 ). Наказом міністра оборони №631 від 03.10.2018 року позивач звільнений з військової служби в запас за пп «б» (за станом здоров'я) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.12-13).
Позивачу не нараховувалась та не виплачувалась компенсація грошового забезпечення, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період його служби у в/ч НОМЕР_1 .
Статтею2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно зі статтею 1 цього Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною 2 ст.5 Закону встановлено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Законом України №76-VIII від 28.12.201 року статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується в/ч НОМЕР_1 , кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо спірних правовідносин по даній справі висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду по справі №825/874/17, який зазначив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року від 17.07.2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Однак, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин не проведення розрахунку).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд зазначив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, відповідач був зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. Суд вважає, що розрахунок індексації грошового забезпечення, у тому числі встановлення місяця обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення (базового місяця), є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, в якому позивач проходить службу і отримує грошове забезпечення.
Суд не приймає до уваги позицію відповідача, що він не є належним відповідачем по справі з посиланням на те, що рішенням Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 року в/ч НОМЕР_1 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до в/ч НОМЕР_2 , оскільки відповідач не надав належних доказів цих обставин. До відзиву наданий лише лист т.в.о. начальника фінансового-економічного управління Командування Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 року на адресу Командувача Сухопутних військ ЗСУ з пропозиціями щодо виключення окремих військових частин з розпорядників бюджетних коштів та зарахування їх до інших військових частин. Представник відповідача не зазначає про прийняття відповідного рішення за вказаними пропозиціями та не надає його копії.
Суд враховуючи, що відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, вважає необхідним вирішити спірні правовідносини по даній справі у встановлений для розгляду справи строк, оскільки питання допущення правонаступника відповідача по справі, якщо таке відбулось, можливо на стадії виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує, відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи встановлені обставини суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з березня 2009 року по червень 2012 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з березня 2009 року по червень 2012 року ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва
.