Справа № 420/2461/20
22 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вул..Канатна,83, 13-поверх, м.Одеса, 65107) про зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за результатом якої позивач просить суд: визнати наказ про відмову Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області від 20.02.2020 року №15-2521/13-20-СГ протиправним та скасувати його; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати учаснику АТО ОСОБА_1 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянськог господарства, що розташована на території Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (згідно графічного додатку).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 19.07.2019 року звернувся до відповідача із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Шабівської сільської ради (за межами населеного пункту) Білгород-Дністровського району Одеської області. Однак листом від 22.08.2019 року № О-8981/0-5065/0/37-19 відповідачем відмолено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Позивачем було оскаржено зазначений лист-відмову та судовим рішенням у справі 420/1182/20 скасовано.
З урахуванням вищевикладеного, позивач повторно звернувся із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Наказом від 20.02.2020 року №15-2521/13-20-СГ відмовлено позивачу у наданні дозволу. Підставою для відмови зазначено - невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства.
Вказаний наказ позивач вважає протиправним, що і зумовило звернутись до суду з даною позовною заявою.
Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що відмова у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою є правомірною, а позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки бажана земельна ділянка розташована в прибережній захисній смузі Дністровського лиману, а тому передача вказаної земельної ділянки не передбачене законодавством України.
Ухвалою від 14.02.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
21.04.2020 року (вх. № 16228/20) позивачем до канцелярії суду подано заяву про інформування суду.
27.04.2020 року (вх.№ 16710/20) від відповідача надійшов до канцелярії суду відзив на позовну заяву.
28.04.2020 року (вх. № ЕП/6091/20) позивачем до канцелярії суду подано заяву про інформування суду.
29.04.2020 року (вх. № 17034/20) позивачем до канцелярії суду подано заяву про надання відзиву.
04.05.2020 року (вх. № 17367/20) позивачем до канцелярії суду подано заяву про інформування суду.
04.05.2020 року (вх. № 17450/20) позивачем до канцелярії суду подано заяву про інформування суду.
04.05.2020 року (вх. № 17455/20) позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
04.05.2020 року (вх. № 17514/20) позивачем до канцелярії суду подано заяву про інформування суду.
07.05.2020 року (вх. № 17895/20) позивачем до канцелярії суду подано заяву про надання матеріалів
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
19.07.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Шабівської сільської ради (за межами населеного пункту) Білгород-Дністровського району Одеської області.
Однак листом від 22.08.2019 року № О-8981/0-5065/0/37-19 відповідачем відмолено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Позивачем було оскаржено зазначений лист-відмову та судовим рішенням у справі 420/1182/20 скасовано.
З урахуванням вищевикладеного, позивач повторно 02.01.2020 звернувся із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Наказом від 20.02.2020 року №15-2521/13-20-СГ відмовлено позивачу у наданні дозволу. Підставою для відмови зазначено - невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно частини 3 статті 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частинами 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Пунктом "б" ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно п. "б" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара
Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Так, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому чинним законодавством не передбачено права суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17.
Судом встановлено, що у клопотанні позивача від 02.01.2020 року було зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто вимоги ч. 6 ст. 118 ЗК України щодо таких клопотань позивачем дотримано. Викопіювання з схеми розташування бажаної земельної ділянки містить посилання на адресу цієї земельної ділянки, на зазначеній схемі виділено її місце розташування.
З огляду на зазначене, позивач при зверненні до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подав всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.
Однак, позивачу наказом від 20.02.2019 року № 15-2521/13-20-СГ було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Підставою для відмови зазначено - невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства.
Разом з тим суд зазначає, що відповідачем не було зазначено в чому саме полягає невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законодавства.
Відповідачем у відзиві зазначено, що відмова у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою є правомірною оскільки бажана земельна ділянка розташована в прибережній захисній смузі Дністровського лиману.
Однак, відповідно до матеріалів справи, відповідачем не було надано доказів, що земельна ділянка (яку бажає отримати позивач) знаходиться в прибережній захисній смузі Дністровського лиману.
Крім того, судом було досліджено графічні матеріали та Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель с.Шабо, с.Біленьке, с-ща Прибрежне Шабівської сільської ради Білгорд-Дністровського району Одеської області, відповідно до яких не встановлено що бажана земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі Дністровського лиману
Отже відмова є протиправною та такою, що не відповідає нормам чинного законодавства. З огляду на зазначене позовна вимога про визнання наказу про відмову Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області від 20.02.2020 року №15-2521/13-20-СГ протиправним та скасувати його, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати учаснику АТО ОСОБА_1 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (згідно графічного додатку), суд зазначає наступне.
За приписами частини 2 статті 245 КАС України, в разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремиї його положень, інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки віднесено до дискреційних повноважень відповідача, так як частина сьома статті 118 ЗК зобов'язує Відповідача прийняти одне з двох, передбачених законом можливих рішень: надати дозвіл, або у випадку існування передбачених законом підстав, надати обґрунтовану відмову в його наданні.
За приписами ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006р., «суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права».
Конвенція про захист прав людини і основоположник свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.
Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду, тому задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання Відповідача надати дозвіл Позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення, не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, проведений системний та детальний аналіз обставин справи та доказів, а також вищевказаних законодавчих актів, судової практики Європейського суд з прав людини, з огляду на положения ст.6 КАС України свідчить про те, що відповідачем у справі, не доведено правомірність своїх рішень за зверненнями позивача.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області є незаконними та порушують конституційні права та свободи позивача, а тому позовні вимоги обґрунтовані, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищевикладене, суд вважає необхідним, з метою повного захисту прав позивача, зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати учаснику АТО ОСОБА_1 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (згідно графічного додатку).
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Згідно з ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Між тим, такі судові витрати не понесені, тому не стягуються на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
1.Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
2.Визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області від 20.02.2020 року №15-2521/13-20-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
3.Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати учаснику АТО ОСОБА_1 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (згідно графічного додатку).
4. В іншій частині позовних вимог -відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С.Єфіменко
.